На стелі світла тьмяний круг.
Немов затьмарило перед грозою.
Немов і ворог і ніби друг
Прийшов з сокирою за головою...

Всі чужаки на цій землі,
Ховають очі немов зорі
Буває рідко у житті
Що правду хтось десь заговорить.

А потім скаже все не так
Забуде чи слова пропустить
І за стіною одинак
Сокиру гострить не відпустить...

Порубати на шматки,
Всіх тих, хто правду в собі носить.
Цей світ жорстокий, залюбки
Долають ті хто ходить босий...
16 червня 2020

Він приходив до мене з сокирою,
питав Хто рубає дерева,
питав хто у Бога вірує,
І хто плював у небо...

Я нічого не можу знати,
адже сліпий вже давно...
Він розрубав у кімнаті грати,
і я побачив життя крізь вікно.

так дивно буває часом.
Коли янголи приходять до нас, картини розфарбовують маслом,
на якій чорно-білий застиг час.

Він приходив до мене з сокірою,
то вже було давно.
З того часу я лиш голосу Вірую,
який дозволяє бачити сон...
19.02.2017/15:19

Моє життя це таймер сну
Я не прокинусь вже ніколи

Тебе одну не принесу
В вогонь де душі плачуть кволі...

Хіба це радість у вогні
Страждає тіло та бажання

Моє життя це таймер сну
Чекай, нехай горить усе в коханні...

Прийде кінець, забути біль утрат
Ми всі мов миші в цьому світі

Моє життя це таймер сну
Який колись поставлять діти.

А далі там простий кінець,
Пробудження чи довга подорож полями

Моє життя це таймер сну
В якому щось було, між нами...

Залиши свої думки,
У вирваних сторінках.
А потім Спіймай свій крик,
Та втримай його у руках.

Щоб він, там звенів як вино,
Хмільний мов літній дощ...
На зустріч, лиш тільки вікно.
Відкриє свої обійми у щось...

Вони такі ніжні та добрі,
Бо добро до добра тягне завжди...
І це щось, буде липке та здобне.,
Але не прилипне воно до біди...

Залиши свої думки,
На згадку минулому дню.
Тримай свій випущений крик,
Він торкнеться душі, мов вогню...
07.05.17

Вчасно бути поряд
і не зовсім бути дивним...
На велику відстань більше ніж море
Човном небес пливти...

До тебе на всі боки,
До тебе на всі крики,
У штиль душа намокне.
У шторм душе затихне...

Вчасно підійти,
вчасно добратись.
Скриню з бідами знайти.
Її відкрити і злякались...

Човном небес пливти,
Відстань більша ніж море...
А потім штиль і шторм зплести,
Щоб бути дивним, щоб бути поряд...
15.03.2017/22:49©†¡†

Твоє імя, як цвях у відкритий космос.
Ти можеш бути вільною від БОГА...
якщо почуєш свій прощальний голос.... Знай....
Я буду в пеклі, аби в раю нам не зустрітись....

До чого зустрічи нам повторяти,
Ця не повторність закарбувалась в голові.
Ми можемо навіть більше не шукати,
Що у житті є інший не смертельний гріх.

Твоє імя, як відлуння світла
Таке як ніби тунель чи океану дно
Ти можеш говорити у вісні "привіт" всім
Але мені повір вже все одно...

До чого нам вітатись, не важливо...
Ніякої різниці почуття не принесуть
У космосі твій цвях, забитий криво.
А взагалі забудь... Не в цьому суть...
15.03.2017/23:25©†¡†

Руками не взяти вибух
Не розірвати повітря
Не відкрити очі
Вином на дно залитих.
Губ твоїх паперових
Змучених спрагу просити
Не випити жадібно постріл
І погляд мертвий не вбити...
...вбити цвях в пальці і нігті
Кроком одним лягти на чашу
На згадку волосся не підпалити
Не вибрати з лайна м'ясо...
Грукнути камінним серцем
Не підібрати паролі
Руками не взяти вибух
Не побачити темряву голу...

Як хочеться повернути не минуче
Вхопити за плечі і руки
Янгол мій болючий...
Відпусти тривоги розлуки...
Відштовхни насуплені хмари
Віднайди паролі до серця
Як бути серед отари???
Пастухом? Чи... Озерцем????...

Світ у моїх руках позбавлений тобою
Стає мов біле молоко,
туман ранковий з тьмою..
Світ для мене мов кино
Сюжет сценічних почуттів
Все минає наче ясний сон
Німим житям... Без слів..
Нічним страхіттям без турбот
Таким подібним до тепла
Ніби пістолет покласти в рот...
І зжати до пострілу кулак...
І обійняти постіль...
Червону мов троянди цвіт...
А потім гостинно витягнути кості
На прощання мовити :-Привіт...

Світ у моїх руках позбавлений тобою
Стає мов біле молоко,
туман ранковий з тьмою..
Світ для мене мов кино
Сюжет сценічних почуттів
Все минає наче ясний сон
Німим житям... Без слів..
Нічним страхіттям без турбот
Таким подібним до тепла
Ніби пістолет покласти в рот...
І зжати до пострілу кулак...
І обійняти постіль...
Червону мов троянди цвіт...
А потім гостинно витягнути кості
На прощання мовити :-Привіт...

Ти в моїх снах, як біла тінь
Торкаєшся життя
Як білий кінь серед боліт
Блукаєш з небуттям....
Ти в моїх снах, така чужа
Як біль у серці і очах...
Торкнись мене побачиш жах
Мов хрест в моїх плечах...
Ти в моїх снах,
Торкнись своїх думок...
На тисячі доріг і рік
Ти в моїх снах, мій дощ,
Я змок...
Ти мій під серцем давній сніг...
Ти в моїх снах...

Купайся у моих словах, ти непотонеш
Блукаючи в моих віршах, непочуєш стогін
Протягнеш руку до зірок врятуєш планети
А потім ступиш вічний крок . як всі поети

Порахую долоні на небі
Кожна зірка то ніби життя
Їх триматиму тільки для тебе
Мов непотрібне минуле сміття...

Лиш тоді подивлюсь у очі
Ті далекі та дивні, пропитані часом,
Кожна зірка жити хоче
І обирає нам місце і назву...

Без нарікань, я якір твій на дні твого моря
я корабель в далеку подорож пливу.
Без нарікань я твій від ніг до рук,
Я твій на кораблі розбитий компас
розірване вітрило ... Відлуння твоїх мук...
Без нарікань...

Мені дали квиток
В театр підземелля,
На виставу із квіток
В якому дерижер гілля...
Тримає та керує
Мелодія листків звучить,
Крізь пісок мандрує
Та шелистить, шумить...
29.07.2013

Обіймаю очі твоїх плечей
Так само як цілував твої руки
Заціловані руки твого серця
Обіймаю озер глибоких звуки.

І слухаю, милуюсь і слухаю
Як тихо в тобі проліє подих
Обіймаю очі твоїх плечей
Відчуваю грудей твоїх тремтливі сходи.

І слухаю, милуюсь і слухаю
Як тихо в тобі відлітає дотик
Обіймаю очей твоїх плечі
Відчуваю як колишуться сходи.

Цілую руки твого серця
Ніжно, ніжно подихом обіймаю,
Обіймаю озер глибоких звуки
Тремтіння грудей на собі відчуваю.
30.05.08.

Холодний вітер ніби ти
така сьогодні дивна правда
я не встигну прорости
на підвіконні в завтра...

прорости весняним цвітом
протекти і геть втікти
ти не зіграєш в мої шахи
в шахтах світла не знайти...

так завжди... так завжди...
змінився простір і життя...
стало тихо? мабуть ні...
жити більш не можу Я...

холодний вітер ніби ти...
ліжко темна насолода
я не встигну прорости
нета у серці бє погода...

на підвіконні взавтра
зіграй зімною в шахи
я проросту у низ на завжди
в шахти... в шахти...

без закінчень... без питань...
спитаєш в мене? спитай?
холодний вітер ніби ти
ліжко... я не встигну прорости
просто ти... холодна ніби вітер...

Листи зникають ти лишаєшся
Кораблем пливуть роки,
Ти чарівна, ти посміхаєшся
В вогонь кидаєш сторінки.

І твої руки, теплі, ніжні
Стискають горло до жалю,
Твій погляд серце ріже
Та я мовчу. Тебе люблю.

Самотні листи зникають,
Кораблем пливуть роки.
Ти чарівна, ти посміхаєшся.
Вирви з серця сторінки.

08.06.2010

Закрию очі,
Я не плачу я сьогодні твій...
Прийду в сліпу до тебе,
Зітру росу з очей і вій...

І брови, темні брови...
Поцілую непомітно.
Спи... Охороняти сон готовий,
Поки літо. Спи... Поки літо...

19 квітня 2010

Лишились на довгу пам'ять
Осінні прозорі листи
Прошиті дощами рани
І промиті річками мости.

Далеко там де очі ховались,
Де писались сюжети життя
Пробігли дощі і тумани
Де лишилась доля моя…

Лишились на довгу пам'ять
Кораблі з повітря і диму
Лишились рубці і рани
Вірші прочитані дивом…

Далеко де відстань під небом
Де острів печалі пустий
Тролейбус стоїть і чекає
Пише осінні прозорі листи…

Колись прочитаєш мовчання
Колись пронесешся у сон
Лишилось на пам'ять кохання
Згадаєш… я був лиш Ніхто…

Лишились на довгу пам'ять
Осінні далекі міста
Я прикрив рани руками
І під небом самотній літав…

Далеко там де очі ховались,
Де писались сюжети життя
Пробігли дощі і тумани
Вірші залишила доля моя…

Ідеальний вбивця відкрий мені очі
Я хочу Сьогодні дощу…
Хочу напитись водою
Грози голос хочу почуть…

Увійди стрілою в розірвані груди
Для тебе це просто і звично
Ідеальний вбивця відкрий мені очі
Відкрий мені очі у потойбічність…

19.04.2010р.

Сьогодні манекени рахували до трьох,
Божевілля лилося і билися надії...
Павутиною дихало серце,
По течіїї морській Дельфіни і хвилі...

Дельфіни і хвилі...

Дельфіни і хвилі...

Прямий ефір не живих кісток,
Манекени тупі і не зовсім,
По течії морській, до голих ниток,
Рахували до трьох, мені так здалося...

2010 25 березня

Спустилась з картини в життя по сходах,
Парасольку поставила біля каміна
Спустилась з картини, а дощ не вщухає,
Шепоче з краплинами каміння.

А можливо це сон? А можливо наснилось?
Переконую іноді дивлячись на тебе,
Картиною в інше життя,
Де пахне дощем твоє небо.

Дерев осінніх голих тіні,
Чекають весни, пісень пташок,
А ти крок по сходах зробила,
Я біля каміна від дощу геть промок.

Спустись, один єдиний раз,
Поговоримо про те що сниться,
А можливо це сон? А можливо наснилось?
Зійди. По сходах спустися.

Переконую себе, що ти прийдеш
І дощ врешті решт перестане
Мене за руку ніжно візьмеш,
І в очі з Любов’ю заглянеш.

Та ні, це просто сон,
Ці дерева ніколи не зустрінуть весну,
І картина зникне з моєї стіни,
Тільки дощ не вщухне. В вікно осені я зазирнув.

Не видно з мого раю чудес
Все як завжди і завжди
Ніхто не вмер і не воскрес
Одні слова і безліч правди.

Де пекло проросло тремтливим гоном
Не завітаю я туди і не зайду
Не чутно з мого раю стону
Не видно клопоту в біду.

Нема… Не буде… Це ж мій рай…
Я тут король і всі тут королі,
Приходь сьогодні, інколи завітай
Лиши всі біди, лиши думки всі злі.

Прийдеш?... Мовчиш?! Мовчи…
Не видно з мого раю чудес
Приходь на мить на мить прийди
Щоб почуттями я воскрес…

Сьогодні ангели співатимуть джаз
Як ніколи, для тебе, для мене…
Сьогодні зорі танцюватимуть для нас
Летітимуть барвами з неба…

Приходь… Прийдеш? Мовчиш…
Я знаю ти давно вже інша,
Але вірші пам’ятають тебе
Мені нагадує минуле тиша…

Не налякаєш мене пустотою,
я в цій пустоті не один...
До стіни притулюсь, накриюсь весною
з конверту твого випустивши ДИМ...

Прости мене за все,
можливо це весна розставила крапки над І...
Краплю долила вина,
Кино знімала і танув лід...

Чорно-біла не така як всі,
Плакав сніг, ти телефонувала...
Я мовчав... Зупинилось таксі
Сіла мовчки... Не попрощалась...

Розкрий парасольку біля дверей,
Йди на зустріч дощу і сліз.
Ти тепер не знаєш що таке твоє...
Все було, да хтось поніс...

У безіменний простір...
Я напишу тобі листи,
ти мовиш що дощі сьогодні гострі
і що любов проста... Зівяла... стихла...

так день за днем... я не поет...
я пляшка пива чи горілки
перестань мене трести
я не помру... я проти стрілки...

розкрий парасольку біля дверей,
йди від мене, я пяний...
ніхто сьогодні не помре
я мертвий давно... ти байдужа...

ти байдужа...

Вибачте за слова не влучні...2010. березень 9...