Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Юлія Радченко (1981)
"Спотвориш мене гуашшю?" - чіпляюсь до перехожих.
Вони у склянім безладді зникають. Мабуть, дарма
Зрізала волосся й шкіру. Він чимось на мене схожий.
Обох нас вже зіпсувала акваріумна зима.


Інфо
* Народний рейтинг 4.674 / 5.45
* Рейтинг "Майстерень": 4.520 / 5.5
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Коефіцієнт прозорості: 0.715
Переглядів сторінки автора: 39580
Дата реєстрації: 2010-03-14 19:11:46
Група: Користувач
Е-mail: << Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті 2023.03.14 22:35
Автор у цю хвилину відсутній

Найновіший твір
***
І
Ти, напевно, шукав у мені Вітчизну свою. Чи знайшов її хтось і колись хіба?
Я шукала її в тобі, як зривалось з орбіт моїх й падало втомлене Сонце рябе.
Протікали ночі крізь пальці. Місяць збитий падав в обійми засмаглих моїх кульбаб.
Мого тіла торкались зорі поганські - й у кожнім поганці я вкотре шукала тебе.

А світанки, кусаючи губи в кров, обіцяли любити, допоки стане снаги.
Я могла б зберегти твої сни живі, заховавши під серцем. Та навіщо вони мені?
Якби знати раніше, хто вони - твої друзі справжні і закляті твої вороги,
Я могла б бути ким завгодно, навіть янголом чорно-білим на найтоншій твоїй броні.
ІІ
І відтоді, як ти прийшов, обертаючи час і вічність на незграбний зірковий пил,
Я не думаю вже про любов. І про те, із яких вона, власне складається меж. А втім
Безнадійне небо над нами - задумливе й незворушне - із останніх небесних сил
На діряві дахи діамантові струшує зорі й дарує останню надію живим.
2023