Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Юлія Радченко (1981)
"Спотвориш мене гуашшю?" - чіпляюсь до перехожих.
Вони у склянім безладді зникають. Мабуть, дарма
Зрізала волосся й шкіру. Він чимось на мене схожий.
Обох нас вже зіпсувала акваріумна зима.




Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   ***
    Ти хотіла бути морем його до останнього вдиху і видиху?
    Моя дівчинко, не вигадуй, облиш (то, може він сам тебе вигадав?).
  •   ***
    Ти, напевно, шукав у мені Вітчизну свою. Чи знайшов її хтось і колись хіба?
    Я шукала її в тобі, як зривалось з орбіт моїх й падало втомлене Сонце рябе.
  •   ***
    Ранок холодний. Лютневий. Від люті, здається, і світ поблід.
    Гаряче там, де червоне Сонце кров’ю стікає в гарячий Схід.
  •   ***
    Вперше ця осінь віща для неї тепер ворожа.
    Всюди росте і шириться ненавистю й хрестами.
  •   Ми навіть не знали, чия це весна і чиї у ночей наших ніжні були імена...
    Ми навіть не знали, чия це весна і чиї у ночей наших ніжні були імена.
    Ми тільки навчились мовчати. Нам лише здалося, що легко зростися думками.
  •   Коли якось зранку прокинуся й не пам’ятатиму більше про головне...
    Коли якось зранку прокинуся й не пам’ятатиму більше про головне:
    Кому до нестями молився й програв свою першу важливу битву,
  •   Пташине
    Не ростуть пташенята, бо мертві. Вересневі зливи сумні зазвичай.
    Ранок знов холодний. Накидає на плечі жалобу й осінь-косуху.
  •   Моя дівчинко, юна цнотлива мрійнице, що тебе привело сюди?
    Моя дівчинко, юна цнотлива мрійнице, що тебе привело сюди?
    Як на воду хтиву ворожінням лягли твоя цнота й тіні прозорі?
  •   Та перша зустріч із ним, як і остання, здається була спонтанна...
    Та перша зустріч із ним, як і остання, здається була спонтанна.
    Твій божевільний янгол із крові й плоті, його подоба в мені двоїться.
  •   Небіблійний диптих
    Коли вибухаєш біблійним дощем у мені і коли ти всесвітній потоп,
    А ніч віддзеркалює гріх наш на чорній поверхні скляної води,
  •   У мене немає неба. У тебе на скронях хмари...
    У мене немає неба. У тебе на скронях хмари.
    До тебе не вічність відстань, а крок і єдина мить.
  •   Кування німих зозуль
    Мій любий, Ви, певно, забули, що я вже чужа й вже ніколи до Вас не прийду.
    Відтоді, як це зрозуміла, ніколи Ваш дім не здавався таким ще великим...
  •   Пам'яті найріднішої дівчинки…
    Рідненька дівчинко! Веснянко сонячна!
    Ти стала вічністю. Тобі там зоряно?
  •   Міжсезоння
    Нахолола жрекиня ночі надихала літо. Його у мені знайти
    Не вдається тобі одразу. Божевілля шукати, здається, не варто.
  •   Сезонне
    Дощило, як листям, горем. У горлах підбитих качок старих
    Затихло літо. Тепер лихоманить і тінями ніч сукровить.
  •   Генетика
    Когось дороги ведуть до Рима. А хтось – у вирви сирих горбів.
    Ідеш, дірявих бронежилетів латаючи невагомість.
  •   Реальна
    Коли останній із тих, для кого подзвін – на щастя,
    Наточить ніж, щоб гострити моє обличчя,
  •   Ти бачив її бісенят? Вони милі. Як янголи. На плечах...
    Ти бачив її бісенят? Вони милі. Як янголи. На плечах.
    Блаженно прикрили очі. Плювати на те, що незрячі.
  •   Предновогоднее
    Кто-то все же есть. Там, где время считает ворон и сны,
    Где и липкий свет, и деревья врастают в седые окна.
  •   Різдвяна лічилочка
    Один. Диваки-волхви спустились з різдвяних круч.
    Зліпили свій Вифлеєм - цього їм здалось замало.
  •   Таксидермия
    Когда ты стал чучельником, я научилась молчать.
    Все вышло спонтанно. Вдвоем потрошили зимы.
  •   Уже не буде
    Він завжди такий, як зараз. Кислотні коктейлі смокче.
    Змиває дощами вечір і пам'ять – зі стегон й вилиць.
  •   ***
    Ми вдавали: прострілений час улучає у нас - у незграб.
    Як летюча примара вистрибує з вікон, щоб входити в двері.
  •   Розбещена рок-н-ролом
    Із дозою збуджень - змією оргазмів й хронічних зусиль -
    Вповзає в суглоби асфальтів і рани нічних перехресть.
  •   Прототипне)
    Інтриги не вийшло. Ця Ваша Аліса, як осінь, бліда.
    В чужім задзеркаллі ковтає текілу з одним із «світил»
  •   А чия ти, дівчинко? Звідки знаєш моє ім’я?
    А чия ти, дівчинко? Звідки знаєш моє ім’я?
    З однієї гойдалки ми злітали щоразу? …Він
  •   Стороння
    Вона вже звикла, що народжена восени.
    А так хотіла б, коли дзвенять абрикоси.
  •   Боги струшують попіл. Ми позаростали травою...
    Боги струшують попіл. Ми позаростали травою.
    Конвульсійними рухами річка мігрує (під шкірою).
  •   У мене ластівки гніздяться на плечах.
    У мене ластівки гніздяться на плечах.
    У тебе всюду випинають жили.
  •   Полохливі краплини зволожують шкіру суцвіть...
    Полохливі краплини зволожують шкіру суцвіть.
    Зашкарублу й товсту. Ритуально подряпану містом.
  •   Не-чужі
    Чим ти можеш вразити? Перемоги усі – старі.
    Ми давно вже звикли до хрипіння твоїх гостей.
  •   Море пахне снігом. І холодом мигдалю...
    Море пахне снігом. І холодом мигдалю.
    Ти його впізнала? Він поцілив моїх птахів.
  •   Вже насмикав пір’я з її боді-артних крил?..
    Вже насмикав пір’я з її боді-артних крил?
    Не оголюй плечі: ти й так нам здаєшся Богом.
  •   Присмеркове
    У церкві зимно. Непорушна мла.
    Вмерзає в ніч периферійна тиша.
  •   Різдвяний постскриптум
    «Невже ти не віриш, люба? Мені у тобі затісно.
    Замерзнуть різдвяні зими – я їх оживлю (в траві)!»
  •   Нетутешня
    Поквапся. Стерня нервує. Й занедбане поле. Вдома
    Сконало нікчемне літо в оточенні горобців.
  •   Зіпсовані
    Живе у скляній коробці (без риб). Відміряє спокій.
    Щоденно вгрузає в осінь хрестами міцних плечей.
  •   Кошаче
    Торкнеться тривким зап’ястком - вмирають сумні трамваї -
    Останнє осіннє ретро вокзально-скляних епох.
  •   Перебдачувана Осінь
    Я знаю, чому ти боса, чому зневажаєш вітер.
    Чому з хворобливих ранків знімаєш (завчасно) шкіру.
  •   Ясноокому Хлопчику
    Ясноокий Хлопчику, підійди трохи ближче! Бажані
    Яблуневі пальці ті не розбестять тебе – засушені…
  •   Твои мысли-гимны заглушают мои стоны…
    Твои мысли-гимны заглушают мои стоны…
    Молчаливым скрипом выхожу (из себя) – тенью…
  •   Ти був би моїм коханцем, якби блідоокі зими...
    Ти був би моїм коханцем, якби блідоокі зими
    Зустрілися б випадково, щоб вчасно нас народити…
  •   Розчулена Осінь
    Звідки ці світлячки на рудому волоссі осик?
    Осінь пристрастю злив саксофонно повітря бентежить…
  •   Наш бумажный кораблик давно уже сел на мель…
    Наш бумажный кораблик давно уже сел на мель…
    Я – дрянная девчонка. Мне давно показали:
  •   Невротичними краплями – сльози змарнілих зозуль…
    Невротичними краплями – сльози змарнілих зозуль…
    Ти бажав би... спинити мене, але слід звечорів…
  •   Любов
    Ти одягнена в чорне клечання (не першу добу)…
    Похмаринно (із дзьоба лелеки), як з вишень, на шкіру
  •   Лляне літо
    Кришталеві цілунки - сум'яття пекельних недуг -
    Переплавлять сумління, неначе гріховну оману...
  •   Відчуваєш? На кінчиках пальців – еротика ран…
    Відчуваєш? На кінчиках пальців – еротика ран…
    Безпритульністю втеч наділили степи пілігрима…
  •   Не проллється тривожність свічкова на жовті листи...
    Не проллється тривожність свічкова на жовті листи
    З хворобливих долонь… Данину не віддавши спокуті,
  •   …Над святилищем – ангел… С глазами брутальной зари…
    …Над святилищем – ангел… С глазами брутальной зари…
    Ореолом прощенья - расплавились все янтари…
  •   Взгляд в небо
    Не боятся разлук, а, значит, - смотреть вперёд...
    Под прямым углом миражей не считать рассветы...
  •   Я чекатиму вічність. Вона – в твоїх сонних казках...
    Я чекатиму вічність. Вона – в твоїх сонних казках.
    У відвертих світанках, народжених в снах барвінкових.
  •   Цій весні (як тобі) не забракло розплетених кіс…
    Цій весні (як тобі) не забракло розплетених кіс…
    За вологим волоссям – сліди усамітнених вишень…
  •   Повернення
    Здійснилось. Вдруге. Через сотні літ...
    Знайшлась під ранок - зорі не сховали...
  •   Искажённость
    "Почему ты ушла?" - барабанная дрожь (по окну)...
    Поглощает апрель. В нём (от холода) мерзнут колени...
  •   Перелесниця
    Несподіване щастя (янтарно) засліплює схід…
    Я живу у тобі. Моя місія... - стримувать крила...
  •   Ми не торкнулись ні сердець, ні гроз…
    Ми не торкнулись ні сердець, ні гроз…
    Ви вдвох були (в розораних степах)…
  •   Я не мовчу. Так довго не мовчать…
    Я не мовчу. Так довго не мовчать…
    А десь самотньо помирає груша…
  •   Застуджена зима
    Застуджена зима... А скільки тих ночей?
    Розбухлих від тепла… Як таємничий привид,
  •   Лялька
    Ти забереш мене? Я буду… лялькою…
    З очей застуджених – крижинки-мріями…
  •   Здесь все - неправда. Люди могут верить...
    Здесь все - неправда. Люди могут верить,
    Фантомы истин подобрав (в снегу)…
  •   Придуманный дождь
    Мой придуманный дождь – пересушенный пух тополей,
    Перегретый родник, переплавленный (гордостью) ветер…
  •   Для різдвяних чужинців накрито (під Місяцем) стіл...
    Для різдвяних чужинців накрито (під Місяцем) стіл
    (я не можу заснути, коли благодать затихає)…
  •   Не зупиниш бажання. Від весен – принадне гілля…
    Не зупиниш бажання. Від весен – принадне гілля…
    Проростає крізь ніч, інфікуючи щастям зіниці…
  •   Під снігом
    Непритомність облич. Пустоцвіттям обмежено час.
    Я вже вкотре знайшлась. А, здавалося, тільки зникаю…
  •   Кто из нас обречен?
    Кто из нас обречен? Воскресеньем разделенный год.
    Два отрезка дорог, расчлененных иллюзией света…
  •   Пробач...
    Відсурмила зоря – відучора напівсирота…
    Не ворушиться Сонце - від втрат обгоріли долоні…
  •   Мавки руки не гріють… Під вогнищем – мерзнуть ліси…
    Мавки руки не гріють… Під вогнищем – мерзнуть ліси…
    Кровотеча надій призупинена злим ворожінням…
  •   Асфальтова лірика
    Крізь подвійну броню (чи потрійну скляну огорожу)
    Закликаю тепло... Безталанням просякнуті схили…
  •   Акрилова провина
    Над акрилових квітах – відбитки минулих відмов…
    Категорія роду - в туманних множинах пробачень…
  •   Єднання чужих яворів
    Ми побралися тихо. Беззвучність в органі стогнала...
    Над прозорим затишшям загасли зірки-ліхтарі…
  •   На северной стене - иконостас...
    На северной стене - иконостас.
    На южной - пыль... Несохранённым рядом -
  •   Чим розрадити бруд? Він розрісся на пальцях кущів…
    Чим розрадити бруд? Він розрісся на пальцях кущів…
    Наче вперше весна завітала в жалобі додому…
  •   Ми спимо одночасно, сховавши самотність в подушку…
    Ми спимо одночасно, сховавши самотність в подушку…
    В нас єдина мета – увиразнити флісовий рай…
  •   Хроническая Осень
    Непроглядная зыбь - дождевым обостреньем (как раз)...
    Обагрив чьи-то стёкла, погасла и стихла рябина…
  •   Щось подібне...
    Замість відданих друзів – занедбана осінь... і тин…
    Замість рідного дому – похилений гордий паркан…
  •   Ти подай мені… приклад. Узбіччя розхристані – стисни…
    Ти подай мені… приклад. Узбіччя розхристані – стисни…
    Притули до грудей. Од нехрещених тіней сховай…
  •   Я могла быть сильной. От боли – не дуть на… йод…
    Я могла быть сильной. От боли – не дуть на… йод…
    Удалось едва ли, колени разбив о гравий…
  •   По ковтку (силоміць). Прохолоду розбавивши соком…
    По ковтку (силоміць). Прохолоду розбавивши соком…
    Штучно-приязний смак карамельно-брудних вечорів…
  •   Забуте*
    Він з’являється там, де сумні сіроокі світанки
    Миготять повз будинки й обличчя легкою ходою…
  •   Не считай мои звезды, блеснувшие на потолке...
    Не считай мои звезды, блеснувшие на потолке.
    Ты собьешься. Устанешь, хоть небо их не зажигало…
  •   Шаги осторожные. Нитью янтарной - об стены…
    Шаги осторожные. Нитью янтарной - об стены…
    Развратница-осень (за сочной черешней?) - из дома…
  •   Вертикаль почуттів закодовано у жалюзі...
    Вертикаль почуттів закодовано у жалюзі...
    Боязкий вітролов виглядає крізь вікна і двері…
  •   Сверхдилемма
    Один пробел. Один вопрос.
    Мечта одна…
  •   Залишається янгол улітку уперше безкрилим…
    Залишається янгол улітку уперше безкрилим…
    Справді дуже спекотно… Асфальтова ніжність пече…
  •   Все традиційно: втомлена під ранок...
    Все традиційно: втомлена під ранок
    Природна гордість – в кресленні промінь…
  •   Не про нас
    Цвіте краса в країні щирих істин,
    І сипле сніг надій прозоре літо.
  •   Темно-черное платье, одетое наспех в прихожей…
    Темно-черное платье, одетое наспех в прихожей…
    Повторяются взгляды, осколками судеб звеня…
  •   Там усе, як раніше. Латаття волосся полоще...
    Там усе, як раніше. Латаття волосся полоще
    У озерах холодних. Уперті ростуть бур’яни…
  •   Было очень темно. Я забыла вернуться в субботу…
    Было очень темно. Я забыла вернуться в субботу…
    Презентация осени снова прошла под дождем…
  •   Відчуття
    Не тиха радість. Й не нестерпний біль.
    Щось значно більше. Щось, мабуть, складніше.
  •   Щастило полю: роси замість сліз...
    Щастило полю: роси замість сліз.
    Тепер - лиш губи тріснуті. Похмуро
  •   Не соромлюсь тепер винуватців запліднень і пилу...
    Не соромлюсь тепер винуватців запліднень і пилу -
    На запилених вулицях струшую острах в траву…
  •   Чарівна квітко! В душу не дивись...
    Чарівна квітко! В душу не дивись
    Від лагідності синіми очима...
  •   Гріховна суть – у кожному кущі…
    Гріховна суть – у кожному кущі…
    Спокусник-час. Вологі рушники…
  •   Монолог зів'ялої квітки
    Коли бруньки – обличчям до зірок,
    А мрія лине десь удалину,
  •   Где-то старится дождь. Невесомо-небрежная…
    Где-то старится дождь. Невесомо-небрежная…
    Над каштановым городом – блеклая синь…
  •   Знавці давно мовчать. Все сказане – забвення…
    Знавці давно мовчать. Все сказане – забвення…
    Під поглядом хреста – надкупольні віки…
  •   Насквозь. Как огонь… Обжигающие силуэты…
    Насквозь. Как огонь… Обжигающие силуэты…
    Подсвечником мыслей (зажечь не могу календарь)…
  •   Відверто ниций нетиповий стиль…
    Відверто ниций нетиповий стиль…
    І лексика - життєвих рандеву…
  •   Стразы
    На грязных карманах – рассыпанные междометья…
    От звучных осколков – свинцово-стеклянных начал…
  •   Вам кажется странным, что стрелки – стремятся к закату…
    Вам кажется странным, что стрелки – стремятся к закату…
    Едва прикасаясь (от ненависти) к родникам…
  •   Зачернене небо прикинулося міцносплавом…
    Зачернене небо прикинулося міцносплавом…
    Прокинешся вперше, не втримавши секундоміри…
  •   Сповідь польової криниці
    Я – не твоя. Я із чужих ведінь.
    Я – не одна: зі мною степ і небо,
  •   Бледнеет мрамор слепых мозаик…
    Бледнеет мрамор слепых мозаик…
    (масштабомысли – пороком в голос)…
  •   Продріботіли – площа сумовита…
    Продріботіли – площа сумовита…
    Янтарний дощ - загорне в полотно…
  •   Під стягом втіх – затрушені літа…
    Під стягом втіх – затрушені літа…
    Знеструмленістю – вдарило по тіні…
  •   Над трепетом – пристёгнута тоска...
    Над трепетом – пристёгнута тоска
    (и в каждом шве, и в каждой паутине)…
  •   Рукой подать до тебя – носила...
    Рукой подать до тебя – носила
    Я платья, сшитые тишиной…
  •   Насправді тихо... Прощена береза…
    Насправді тихо... Прощена береза…
    Торкнути грози – зм’яклі явори…
  •   Віддам усе... Хрипким двінкоголоссям…
    Віддам усе... Хрипким двінкоголоссям…
    (безцінна річ охрещеної зливи)...
  •   Ці літери... Їм варто заблищати...
    Ці літери... Їм варто заблищати
    В контексті надльодових переправ…
  •   Невиліковність – розділовим знаком…
    Невиліковність – розділовим знаком…
    Нестерпна - схожістю стілець зламала…
  •   Осяйно… Втричі менше… Щільність – мстива…
    Осяйно… Втричі менше… Щільність – мстива…
    Осягнуто – полеміку розміщень…
  •   Богемным отражением простуды...
    Богемным отражением простуды
    Мне ночь дана – одна, как половик…
  •   На витримку - розплющені абзаци…
    На витримку - розплющені абзаци…
    Й герань з кривавим присмаком образ…
  •   Мне сложно слышать: траурность полен…
    Мне сложно слышать: траурность полен…
    Мне б - выдумать канатные наброски…
  •   Вітрильник вже малює - на спині…
    Вітрильник вже малює - на спині…
    Від боді-арту - стриманість зникає…
  •   Он может все (за профилем открытий)…
    Он может все (за профилем открытий)…
    Как важность утра, смятого дождями…
  •   Начало двери. Я иду, разжимая бинты...
    Начало двери. Я иду, разжимая бинты,
    Морским сумасбродством окрасив вчерашний закат…
  •   «Неверно: душно было не вчера…"
    «Неверно: душно было не вчера…
    А лампочек тревожность - впечатляет…» -
  •   Я бачу – в ночі рідкісні кульбаби...
    Я бачу – в ночі рідкісні кульбаби
    Живуть напрочуд талим голосам...
  •   Відторгнення - невитриманий збіг…
    Відторгнення - невитриманий збіг…
    (в одноголоссі – нічого втрачати)…

  • Огляди

    1. ***
      Ти хотіла бути морем його до останнього вдиху і видиху?
      Моя дівчинко, не вигадуй, облиш (то, може він сам тебе вигадав?).
      «Бути морем для когось, певно, важливо?» (боже, яке безглузде питання).
      Там, де він, немає ні Бога, ні Диявола. І кожен день як останній.

      Там не ходить сонце німе навшпиньки понад сонними узбережжями.
      Там і час застиг. Він говорить: «Будь же, моя дівчинко, обережною.
      Знаю: очі твої, як смарагдове море (уявляє тебе такою).
      Тут життя, мала, не вартує навіть смерті і краплини води морської.

      Якщо є десь Бог над морями й нами, день у день над живими й мертвими
      топче небо, певно, блакитне своїми брудними важкими берцями,
      начищає зброю, розкладає пасьянси, пише вірші, багато палить,
      розмовляє з тими, які ніколи не прийдуть, як би їх десь не чекали".
      2023 рік



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. ***
      І
      Ти, напевно, шукав у мені Вітчизну свою. Чи знайшов її хтось і колись хіба?
      Я шукала її в тобі, як зривалось з орбіт моїх й падало втомлене Сонце рябе.
      Протікали ночі крізь пальці. Місяць збитий падав в обійми засмаглих моїх кульбаб.
      Мого тіла торкались зорі поганські - й у кожнім поганці я вкотре шукала тебе.

      А світанки, кусаючи губи в кров, обіцяли любити, допоки стане снаги.
      Я могла б зберегти твої сни живі, заховавши під серцем. Та навіщо вони мені?
      Якби знати раніше, хто вони - твої друзі справжні і закляті твої вороги,
      Я могла б бути ким завгодно, навіть янголом чорно-білим на найтоншій твоїй броні.
      ІІ
      І відтоді, як ти прийшов, обертаючи час і вічність на незграбний зірковий пил,
      Я не думаю вже про любов. І про те, із яких вона, власне складається меж. А втім
      Безнадійне небо над нами - задумливе й незворушне - із останніх небесних сил
      На діряві дахи діамантові струшує зорі й дарує останню надію живим.
      2023



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    3. ***
      Ранок холодний. Лютневий. Від люті, здається, і світ поблід.
      Гаряче там, де червоне Сонце кров’ю стікає в гарячий Схід.
      Де воно сходило, вирви чорні, попіл сиплеться з хмар. А тут
      Ти ж бо тримайся. Чуєш? Тримай на своїх плечах Вугледар, Бахмут.

      Все, що твоє. Ти живи. Попри те, що усюди німа біда.
      Що червоніють Сонце мертве, мертві дерева й свята вода
      Тут не рятує нікого. Лиш проростає рідна земля оця
      Гіллям вербовим і першоцвітом крізь ще гарячі чиїсь серця.

      Снились солдатам в окопах мавки тендітні в місячнім сяйві трав.
      Більше не сняться. Кожен із них вже десятки разів помирав.
      Сонце червоне. Мертві дерева. Місяць входить в хистку межу.
      Ти бережи себе. Я тут для тебе вже якось себе збережу.
      2023 рік



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.75 | Рейтинг "Майстерень": 6

    4. ***
      І
      Вперше ця осінь віща для неї тепер ворожа.
      Всюди росте і шириться ненавистю й хрестами.
      Що тобі сниться, дівчинко? Що ти, по суті, можеш?
      В місті-пустці чорних воронів і смертей тотальних?
      Вкотре в її будинок вчора вцілив якийсь снаряд.
      «Нічого вже втрачати зовсім – то ж і не бійся втрат».

      ІІ

      Вперше ця осінь для нього пропахла димом хижим,
      Вдруге йому сьогодні, на диво, вдалось вціліти…
      Думає він про подвиг? Ні. Думає він, що вижив,
      Що перед боєм тихо. З нею б ще раз зустрітись.
      Вкотре вона вдивляється в прощену ніч ворожу.
      «Все подолати можна - хто з нас себе переможе?»

      ІІІ

      Вкотре її годинник гойдає підбиту стрілку.
      І розриває час на шматки хвороблива тиша.
      Хто розбере: перекличка там десь чи перестрілка?
      Думає: «Буду, певно, любити його сильніше,
      Ніжність зимову кластиму тихо йому на плечі.
      Тільки б дожив до зими. Тільки б зустрітись, до речі…»

      ІУ

      Осінь пропахла смерті солодко-їдким парфумом.
      Землю гойдають вибухів мертві глухі акорди.
      Зорі падають десь під Лиманом чи під Ізюмом.
      Хтось з ними поряд падає й також у вічність входить.
      Дівчинка щось читає, потім там десь напише:
      "Страшно? Як вперше. Страшно. З ним би зустрітись лише…"
      2022 рік



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. Ми навіть не знали, чия це весна і чиї у ночей наших ніжні були імена...
      Ми навіть не знали, чия це весна і чиї у ночей наших ніжні були імена.
      Ми тільки навчились мовчати. Нам лише здалося, що легко зростися думками.
      Я просто ішла повз будинок, де дивні мурали твої. Хтось мені говорив: «Обминай!»
      Я просто навчилась боятись того, що раніше уміла любить до нестями.

      Якби хтось одразу сказав, що відвертість можлива тоді, коли ми вже за крок до межі,
      Якби на стінописі наших бажань не відбились спотворені тіні скорботні,
      Тоді б не були ми, напевно, тепер абсолютно близькі й назавжди безнадійно чужі.
      Тоді б зрозуміла: усе, що стається із нами, не варто лишати на потім.

      Не варто боятись втрачати усе, що колись видавалось важливим чи надто простим.
      На міцність не варто життя випробовувать просто геройської смерті заради.
      Важлива лиш ніжність. Вона назавжди. А потрібно – не думай, не снися, пробач, відпусти.
      Ти дихай. Ти просто живи. Засинай. Прокидайся. Про мене хоч інколи згадуй.
      2022



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. Коли якось зранку прокинуся й не пам’ятатиму більше про головне...
      І
      Коли якось зранку прокинуся й не пам’ятатиму більше про головне:
      Кому до нестями молився й програв свою першу важливу битву,
      Кого ти любив й навіщо в своїй молитві одного разу згадав мене,
      Тоді, напевно, уперше в житті й сама згадаю якусь молитву.

      А потім змиватиму з себе зиму, ніжність і кожен вигин твоїх плечей,
      Відбитки твоїх доріг далеких і згусти болю твого живого.
      Тікатиму в забуття. Від тебе. Але ж від себе хіба кудись утечеш?
      Тоді уперше втрачу віру й уперше повірю в якогось Бога.
      ІІ
      А потім змиватимуть нас, як пісок із могил, безжалісні час і дощ.
      Залишиться що? Молитва моя, в якій у Бога твоя ім’я?
      Я вже не тікаю. Просто йду, не зупиняючись жодного разу, вздовж
      Тієї дороги, де йшов ти колись й де назустріч ішла і я.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. Пташине
      І
      Не ростуть пташенята, бо мертві. Вересневі зливи сумні зазвичай.
      Ранок знов холодний. Накидає на плечі жалобу й осінь-косуху.
      Твоя горлиця плаче, досі в небі ховає свою вологу печаль.
      А у грудях насправді беззливно. А в гніздечку й місті насправді сухо.

      ІІ
      Пташенята кумедні були. Тільки випурхнули з гнездечка – й умить
      Незмужнілі тендітні крильця їм обрізав ворожий чужинський ранок.
      Неня-горлиця не в собі. Вже й не плаче. Все за ними увись летить.
      Їх могили ж хрестами вниз десь у небі зіяють, як криваві рани.

      ІІІ
      Твоїй горлиці не болить. Разом з ними, певно, померла ще до зими.
      А якщо і жива, то не в змозі вже туркотіть і іще когось утрачати.
      Пташеняти хотіли літати. Розрізати прозору блакить крильми.
      Ранок знову холодний. Знов у горлиць-пташок випадають із гнізд пташенята.
      2021



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. Моя дівчинко, юна цнотлива мрійнице, що тебе привело сюди?
      Моя дівчинко, юна цнотлива мрійнице, що тебе привело сюди?
      Як на воду хтиву ворожінням лягли твоя цнота й тіні прозорі?
      Хто нас разом з тобою по хрещенській воді й канату тонкому водив?
      Як навчитись навіки забути тих, що назавжди вросли в твої зорі?

      Мій вчорашній хлопчику, мої стегна широкі, а пальці такі ж тонкі.
      Я все так же мовчу на Місяць. Ковтаю образи-роки. І для тебе
      Я все та ж невгамовна білявка, що забути не може про сни, які
      Назавжди лишаються молодими й завжди пахнуть тобою і небом.

      Мій чужинцю рідний, коли ти не спиш, а місто-потвора давно мовчить,
      Коли знов "умикаю" байдужість-гордість, щоб почути в небі магічну «reggae»,
      В тебе справді безсоння. Я справді хочу засинать на твоєму плечі.
      А під зорями-снами насправді лунає шалений потворний регіт.
      2019 рік



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    9. Та перша зустріч із ним, як і остання, здається була спонтанна...
      Та перша зустріч із ним, як і остання, здається була спонтанна.
      Твій божевільний янгол із крові й плоті, його подоба в мені двоїться.
      Весною пахло в ту ніч у ліжку й на простирадлах цвіли каштани.
      Я відчувала його вогонь на твоїх плечах. Ти казав «Дурниці».

      Коли гострили леза й мечі, проживав мене і в холодну зиму
      Ішов босоніж. Крило обвисло й мироточило на мерзлі квіти.
      Я не хотіла вирить, що ми назавжди залишимося чужими,
      Я не хотіла знати, коли ти вперше не зможеш мене зігріти.

      Ти говорив про вічність, про втому й про те, що ранок буває млявим.
      Що я як м'ята, що в простирадлах – вишні, що янголиці - це сни-фантоми.
      Що маячня - про крила. Що у коханні цинічно шукають слави.
      …Хтось сплутав карти. Дощило. Він повернувся в небо, а ти додому.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    10. Небіблійний диптих
      І
      Коли вибухаєш біблійним дощем у мені і коли ти всесвітній потоп,
      А ніч віддзеркалює гріх наш на чорній поверхні скляної води,
      Кровлять горобиною губи у Бога твого і шепочуть знесилено: «Стоп!
      Не йди по річках, по морях, океанах змілілих до неї не йди!

      Вона не твоя й не моя. Її полум’я згасло у сорокаденності злив.
      Тепер в її душу повільно вода з підвіконня гріхами тече.
      Якби ж ти повірив, якби ти одну її лише любив, якби й сам не грішив..."
      Пливуть пароплавами весни й лягають на серце біблійним дощем.
      ІІ
      Коли в тобі стільки світла, що чорний Місяць здається білим,
      Що чорні ворони золотяться у отворах сірих вікон,
      Він вперше вірить: ми не даремно з тобою тоді зустрілись,
      Коли у грудях зраджене сонце згасало моє навіки.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    11. У мене немає неба. У тебе на скронях хмари...
      У мене немає неба. У тебе на скронях хмари.
      До тебе не вічність відстань, а крок і єдина мить.
      У мене немає сонця. А ти ним постійно мариш.
      Не ти лише в нім палаєш - воно у тобі горить.

      Пірнаєш в холодну воду, а сонце твоє бурхливо-
      Гаряче і безсоромне промінням в обличчя б’є.
      Цілує - і в попіл губи. Ти теж колись був щасливим.
      Я теж колись промовляла у небі ім’я твоє.

      Я вміла колись чекати, докупи вітри й тумани
      Збирати й дощам молитись - щоосені й щовесни.
      Навчилась тепер не вірить і засинати під ранок.
      Ти - в зеніті світити, а я святити
      Гілля вербове й твої кольорові сни.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    12. Кування німих зозуль
      Мій любий, Ви, певно, забули, що я вже чужа й вже ніколи до Вас не прийду.
      Відтоді, як це зрозуміла, ніколи Ваш дім не здавався таким ще великим...
      Та третя зозуля з моєї старої верби знов мені накувала біду.
      Була вона дуже самотня, німа, її голос тремтів і зривався до крику.

      А Ви все мовчали. Й охрипла від крику вже й друга зозуля моя на вербі.
      І перша навіки замовкла, знесилена цоканням стомлених ходиків кволих.
      Я Вам залишаю на згадку ім'я своє на підвіконні і осінь. Собі ж -
      Дощі у волоссі й обіцянку не озиратись та не повертатись ніколи.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    13. Пам'яті найріднішої дівчинки…
      Рідненька дівчинко! Веснянко сонячна!
      Ти стала вічністю. Тобі там зоряно?
      На небі виросли блакитні соняхи -
      Очима дивляться на світ прозорими.

      Я хочу тішитись твоєю силою,
      До тебе линути думками-зграями.
      А осінь - в золоті. А весни - сивіють.
      А в зими траурні свічки вплітаються.

      І линуть спогади. Снуються хмарами.
      І небо міниться, печаллю зоране.
      І лише віриться. І тільки мариться:
      Тобі там сонячно, тобі там зоряно.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    14. Міжсезоння
      Нахолола жрекиня ночі надихала літо. Його у мені знайти
      Не вдається тобі одразу. Божевілля шукати, здається, не варто.
      Муркотять автівки в небі. Сигналять очима бездомні голодні коти,
      На дахах рахують ситі ночі чужі і життів відчайдушну варту.

      Ти все нишпориш. Теж зголоднілий. Мариш. Зриваєшся саме із тих вершин,
      За якими ростуть бур'яни - з головою. Пнуться вище і вище вгору.
      А воно – дощове, холодне. Та й чи варто цю справу сумнівну вершить?
      Ти уже із ним, напевно, замість мене, і поряд живеш, і говориш.

      І мені здається, що винні усі: байдужі жрекині, коти, бур'яни.
      Що настане жадана осінь - й тебе захоплять її навіжені зливи.
      Та теплішають ночі голодні і виникає передчуття щовесни,
      Що те літо прокляте знову в мені забринить і стане для нас важливим.
      2016 рік



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    15. Сезонне
      Дощило, як листям, горем. У горлах підбитих качок старих
      Затихло літо. Тепер лихоманить і тінями ніч сукровить.
      Вона вся вогняна. Здається, її волосся руде - горить.
      У неї не тільки шкіра, а й навіть ніжність чомусь сурова.

      Стирає хрести на зап’ястках. Старіє сезонно сама.
      Маскує щоденну осінь. Ще втомна мить – і почне сивіти.
      Її виліковно мертва й моя вже злочинно жива зима
      Вишкрябують на парканах: «То що? Наздогнати зможемо літо?».

      Приходять люди. Прозорі. З її лицем. Надовго лишившись тут,
      Усім квитки роздають - додому. Невпинно про щось говорять.
      Я знаю її з дитинства. У нас одночасно з’явились тату.
      У неї – на перехрестях. У мене – снах, що впадають у море.
      2015



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    16. Генетика
      Когось дороги ведуть до Рима. А хтось – у вирви сирих горбів.
      Ідеш, дірявих бронежилетів латаючи невагомість.
      Тож хто мене захистить, коли я тепер не живу у тобі?
      Коли у моє нутро вповзає чужа вогнева свідомість?

      Мінливе місто смердить смертями, руйнуючи твій Колізей.
      Невже це безсмертя: втрачати все, у що відчайдушно вірив?
      Метелики, Божі діти, мутують, урісши в живих людей.
      Куди ж їм іще подітись, коли навколо суцільні діри?

      А люди риють окопи. Мінують весни - для селфі у повний зріст.
      Засвідчать свою земну присутність ворожим кодом мутацій.
      Перевертень-пілігрим - в утробах великих спадкових міст.
      У сумнівах. У мені. Клітинно благаю тебе: «Зостанься».
      2015



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    17. Реальна
      Коли останній із тих, для кого подзвін – на щастя,
      Наточить ніж, щоб гострити моє обличчя,
      Зітреш із губ слід живого свого причастя
      Й тоді, напевно, уперше мене покличеш.

      Солоні руки будуть терпкими - на перший дотик.
      Просолиш морем долоні мої - із вати.
      І сіль проступить - над сонцем твоїм. А доти
      Я вчуся йти, щоб ніколи не повертатись.

      Люмінесцентно - над дзвонами - тихим струмом
      Твоє обличчя із глини - церквам на шпальти.
      Коли я буду із тим, хто мене придумав,
      Тоді, напевно, повіриш, що я реальна.
      2013 рік



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    18. Ти бачив її бісенят? Вони милі. Як янголи. На плечах...
      Ти бачив її бісенят? Вони милі. Як янголи. На плечах.
      Блаженно прикрили очі. Плювати на те, що незрячі.
      Коли ти її цілуєш, радіє, сердиться й згаряча
      Благає:
      -Спали мою Біблію!
      -Це нас врятує? Навряд чи.

      Коли вони засинають, то молить Бога: «Зніми з плечей!
      Вгрузає у м'язи гріх. В чиєму розп’ятті правда?»
      …Освятиш її ластовиння і шкіру палку обпечеш.
      Хрестом.
      Примусиш забути тих,
      що пішли назавжди.


      Якщо б ти до неї звик, то був би її помазанням - зі смоли
      Свячених дерев, до яких вона звикнути вже безсила.
      …Її бісенята скажені. Утнуть щось - і в плечі вросли.
      Того,
      хто пішов,
      й тих, кого в свої груди сама ж і впустила.
      2013 рік



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    19. Предновогоднее
      Кто-то все же есть. Там, где время считает ворон и сны,
      Где и липкий свет, и деревья врастают в седые окна.
      Ты боишься исчезнуть опять, не дотянув до весны?
      Зря. Потом, как обычно, и мысли, и ноги промокнут.

      Как обычно, сгребут в охапку. А нынче - под Новый год.
      Позабавишь тех, что бояться давно перестали.
      Вновь зима заснет. Слава Богу, еще старушка живет.
      Без неё нам куда? Ей ли с нами-то быть в печали?

      Не молчи. По фиг те - вверху. Пусть крахмалят вязкий закат.
      И без них зимы слышен сонно-тревожный шепот.
      …Ты пришел исчезнуть. Только нам уже не привыкать
      Ни зализывать раны, ни дырки на небе штопать.
      2012 год



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    20. Різдвяна лічилочка
      Один. Диваки-волхви спустились з різдвяних круч.
      Зліпили свій Вифлеєм - цього їм здалось замало.
      Два-три. Календар кровить. Укладений власноруч
      Тим, чиї живі хрести під ранок повимерзали.

      Дорога, мов молоко. Розлита - з його грудей.
      Над часом - новий Псалтир. Чотири. Числом пречистим.
      Контрактне у Вас Різдво. П’ять. Місто ворожить десь
      На папілярах занедбаних літочислень.

      ...Біблійно лягає сніг – літописом. Угорі
      Прибульці-волхви мовчать. Шість. Петлі в'язати вчаться.
      Ялинки прикрасять – шибеницями для снігурів.
      Сім. Ще не час. Ще рано. Ще кожен їх дар - на щастя.
      2012 рік



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    21. Таксидермия
      Когда ты стал чучельником, я научилась молчать.
      Все вышло спонтанно. Вдвоем потрошили зимы.
      Помнишь: было не страшно в первый раз того убивать,
      Кто, улетая, в клюве моё уносил имя.

      Как и казаться мертвой, манекенно любить каркас.
      Позже - лепить птичьи крылья к влажной твоей спине.
      Знаешь: было очень прикольно в этот последний раз
      Добрым таксидермистом себя ощутить и мне.

      ...Потом голубей кормила крошками - с рук и стола.
      Ты ненавидел птиц. Потому и набил их ватой.
      Что-то пошло не так. Чуйка в тот раз меня подвела.
      Я как-то раньше всегда успевала нас спрятать.
      2012 год



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    22. Уже не буде
      Він завжди такий, як зараз. Кислотні коктейлі смокче.
      Змиває дощами вечір і пам'ять – зі стегон й вилиць.
      І в трубочку із пластмаси він потай шепоче «Отче…»,
      Коли рідина пекуча випалює, що лишилось.

      У нього чотири долі. І всі, як одна, діряві.
      Він висмоктав з фільтра осінь-білявку і латекс-грудень.
      Я ботокс вколола в небо. Я заздрю його уяві.
      Ікони - на холодильник, магніти ліплю на груди.

      Куштую усе, що ллється. Річки й здичавілі вина.
      Соломинками-думками проколюю ніч-паскуду.
      Він весь - із кислотних тріщин. Та це не його провина,
      Що висмоктав мої очі. Що був. Що уже не буде.
      2012 рік



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    23. ***
      Ми вдавали: прострілений час улучає у нас - у незграб.
      Як летюча примара вистрибує з вікон, щоб входити в двері.
      Ми були пелюстками сухих непотрібних комахам кульбаб.
      Ми пручались, коли нас розпластували на папері.

      Вистеляли асфальти живі оберемком холодних суцвіть,
      І цвілими нитками пір'їн, й павутинням пуховим, мов градом.
      Ми готові були міцно зуби і вії пташині зціпить,
      Щоб полегшити дихання тих, хто вже знову наважився падать.

      Потрапляли в провалля снігів, компромісів, доріг. Угорі -
      Під колеса машин. Оживляли у шафах своїх же скелетів.
      Ми були перелітними. Листя обтрушували з ліхтарів.
      Ми дуріли. Стрибали із сонць і молилися на парапеті.

      Нам хотілося пнутися й п'яcтися вище. Коли холоди.
      Повикльовувать зими й заклеїти скотчем їх щелепи срібні .
      Ми були, як усі. Доки "праведник" вбогий і дивний один
      Не упевнив у тому, що осінь нам вже не потрібна.
      2012 рік



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": --

    24. Розбещена рок-н-ролом
      Із дозою збуджень - змією оргазмів й хронічних зусиль -
      Вповзає в суглоби асфальтів і рани нічних перехресть.
      Вона навіжена. Проте їй пасує твій змішаний casual-стиль.
      І джинси, й сорочка твоя. По-дорослому спрощено десь,

      Ритмічно стискаючи місто, зникає. Бляшанками плям
      Розпластуйсь на листі. Безглуздям у небо устромлених голок
      Проколюй ті хмари: вони заважають старим ліхтарям
      Вульгарно світити (чи їх вже до тебе давно прокололи?).

      ...Від гуркоту байків її прокидаються церкви старі.
      Їх тінь - на обличчі дерев, порожніх пляшок із-під коли.
      Безбашена осінь. Сезонний розпродаж дощів. Угорі.
      Її в тім сторіччі, здається, розбестили ще рок-н-ролом.
      2012 рік



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    25. Прототипне)
      Інтриги не вийшло. Ця Ваша Аліса, як осінь, бліда.
      В чужім задзеркаллі ковтає текілу з одним із «світил»
      Якихось там практик. Сп'яніла. Кайфує. Єдина біда:
      У неї і нігті, і руки, і очі - суцільний акрил.

      До біса Алісу. Ця Ваша Ассоль - розкуйовджена й зла.
      Давно вже забула, на кого чекати. Залізла на стіл.
      А потім на ліжко. Червоний бюстгальтер і лінзи зняла.
      Які там вітрила? Пошито білизну з червоних вітрил.

      ...Багрянцем - текіловий дощ і дзеркальні скляні голоси.
      Анжела з будинку навпроти вдягає червоне годе.
      Була б вона Мавкою - та їх давно проковтнули ліси.
      До біса тих мавок: вони надто схожі були на людей.
      2012 рік



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    26. А чия ти, дівчинко? Звідки знаєш моє ім’я?
      І
      А чия ти, дівчинко? Звідки знаєш моє ім’я?
      З однієї гойдалки ми злітали щоразу? …Він
      Теж весь час у мене все запитував: "А ти чия?",
      І щораз зіштовхував мою осінь з високих стін.

      Ти чому налякана? Це не страшно - летіти вниз.
      Колючки - комахами. Не зважай на осінню злість.
      Це як вперше втриматись. Це драйвово. Такий сюрприз.
      Ти штовхай мене - тільки в очі осені не дивись.
      ІІ
      Тебе знову нудило? Небезпечно гламурний дим
      У твоє волосся заповзає, немов змія.
      Стіни досі білі. Він залишив себе живим.
      Я тепер здогадуюсь, звідки знаєш моє ім’я.
      2012 рік



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    27. Стороння
      Вона вже звикла, що народжена восени.
      А так хотіла б, коли дзвенять абрикоси.
      ...Навколо вас, як гриби, розрослись млини.
      Не знаю я, навіщо мені твоя Осінь?

      У неї ніж твій досі встромлений у живіт.
      Вітрам на подив стоїть. Скороспіла. Скраю.
      Млинів. Бур'ян і захід пшеничний поблід.
      А хочеш: доньку твою вночі загойдає?

      Нечутно зайде. А в ліжку – малесенький син.
      Ти стримано так уперше її зустрінеш.
      ...Вологі шрами в моїх мовчазних жоржин.
      Я просто заздрю, що в тебе така родина.
      2012 рік



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    28. Боги струшують попіл. Ми позаростали травою...
      Боги струшують попіл. Ми позаростали травою.
      Конвульсійними рухами річка мігрує (під шкірою).
      Скляноока верба. Я її пам’ятаю живою.
      …Як не бачила б диму, тоді тобі, може, й повірила б.

      Під закуреним небом - над асфальтами й образами
      (як це нудно: вгорі - й залишатись усім невідомими) -
      Потихеньку димлять: не дівчиська ж, щоб мірять сльозами
      Свій розніжений спокій - вичавлювать тишу судомами.

      ...Потихеньку б росла. Як любисток. Освячена димом.
      Може, вийшло б колись в неї неба торкнутися (віями).
      Ми були б з нею вищими. ...Палиш вночі поряд з ними.
      Усихає верба. В землю попіл уранці засіюють.
      2012 рік



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    29. У мене ластівки гніздяться на плечах.
      У мене ластівки гніздяться на плечах.
      У тебе всюду випинають жили.
      Птахів моїх ніколи ти не помічав.
      Я не відчула, як вони з’явились.

      На шкірі в тебе - м’ятні запахи смоли.
      У мене - оси у волоссі. Жала.
      Гострять, мов леза. В тіні наші уп'ялись.
      Я не помітила, що їх багато стало…

      Комахи збуджені. Птахи мої – нудні.
      Метелики чужі, як сніг, на тілі.
      Тепер оселяться назавжди у мені:
      Ти сам побачив, як вони злетілись.
      2012 рік



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    30. Полохливі краплини зволожують шкіру суцвіть...
      Полохливі краплини зволожують шкіру суцвіть.
      Зашкарублу й товсту. Ритуально подряпану містом.
      ...В нього зв’язані руки. Тепер воно гордо мовчить,
      Як нестримна жага по калюжах крокує врочисто.

      Хтось стоїть на узбіччі. Він блискавок ніжність забув.
      Тих сяйливих і згубних, що манять кудись невловимо.
      Замовляннями – вогкість. На дихання й ритми – табу.
      Я стояла би поряд, та хтось мене вдома затримав.

      Там, де світяться вікна вечірнім відлунням кульбаб,
      Неприручений дощ не спиняється. Вище і вище.
      ...Я із тим, що стоїть на узбіччі, напевно, пішла б,
      Спостережливо дивлячись в очі розхристаним вишням.
      2012 рік



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    31. Не-чужі
      І
      Чим ти можеш вразити? Перемоги усі – старі.
      Ми давно вже звикли до хрипіння твоїх гостей.
      Вона вийде першою. З нею стомлені снігурі
      Пелюстково з вишень упадуть і з розм’яклих стель.

      Кого ти запрошував? Хто, схрестивши руки, чекав?
      Грозу? Залишай усіх - все одно тебе прокляли.
      Не вдавай, що зраджений. Ти не вперше її віддав.
      Так було не раз уже: вона зникла в екстазах злив.
      ІІ
      …На однім хресті вас побачать удруге вдвох.
      Ти її забрав звідти, де помирають зими?
      …Мироточив схід – й той давно уже пересох.
      Дивні гості ті не здаються тепер чужими…
      2012 рік



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    32. Море пахне снігом. І холодом мигдалю...
      Море пахне снігом. І холодом мигдалю.
      Ти його впізнала? Він поцілив моїх птахів.
      …Приїжджай скоріше. Я без тебе тепер ліплю
      Ластів'ят. Весну. Й пластилінових дітлахів.

      Мої руки – глина. Його море – твої вітри.
      Він втомився вже. Не підходь. Хай хоч тут поспить.
      …Я себе не чую. Ти сама з ним поговори.
      Тільки не спиняйся. Прошу тебе. Знов ліпи.
      2012 рік



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    33. Вже насмикав пір’я з її боді-артних крил?..
      Вже насмикав пір’я з її боді-артних крил?
      Не оголюй плечі: ти й так нам здаєшся Богом.
      ...Головне – не впасти й не сплутати кольори,
      Світлофорні тіні провівши через дорогу.

      Змалювавши храм (на розлогих твоїх плечах),
      Не забути тих, що дзвіницями – в небокраї.
      …Ти щоразу першим вночі її зустрічав.
      Вона завжди хвора й завжди тебе відчуває.

      Її пір’я - гостре. Від нього - на стінах кров.
      Червонить дахи й проступає крізь мертві вікна.
      Йдеш весні назустріч. Роздягнеш й запестиш знов.
      Та навіщо їй твоя мерзла графічна вічність?
      2012 рік



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    34. Присмеркове
      У церкві зимно. Непорушна мла.
      Вмерзає в ніч периферійна тиша.
      Ти присмерково вперше ожила
      З тим, що завжди лишається мудрішим.

      Що вам дісталось? Сутінки снігів.
      Сп'янілий Місяць спить на огорожі.
      Іконний вечір ладаном зотлів.
      Церковна втома. Кажани ворожі.

      Забракне мужності знайти його сліди.
      Думки кадильні - кажанами - в зграї.
      …Трава скуйовджена росла біля води.
      Вона мене навряд чи пригадає.
      2012 рік



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    35. Різдвяний постскриптум
      «Невже ти не віриш, люба? Мені у тобі затісно.
      Замерзнуть різдвяні зими – я їх оживлю (в траві)!»
      …Знімаю терновий одяг. Рушаю на прощу (з містом).
      Але вечорові боги усі, як завжди, черстві

      Й брутальні. Грішить брущатка. Молитвено стогне січень.
      Вночі виривав зізнання про те, на чиїх плечах
      З’являються жовті тіні (не крила, а спалах свічок).
      …Я більше люблю сміятись - в обличчя йому мовчать.

      Різдво не розм’якне. Вкрите. Нальотом оживлень. Ранок.
      Нудні невиразні прощі освітлює (щодоби).
      Якби у мені не дихав, хрестами б загоїв рани.
      …Ти не народився вдруге. Я буду його любить.
      2012 рік



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    36. Нетутешня
      Поквапся. Стерня нервує. Й занедбане поле. Вдома
      Сконало нікчемне літо в оточенні горобців.
      Мені ще тоді (до сходу) було вже давно відомо,
      Чого в польовім безсиллі ти понад усе хотів.

      Зі сходів - поштових скриньок - лелеки. Сумнівна зграя.
      З'являлися, як примари. Дзьобами у снах трясли.
      ...Побачив мене (на листі) - в обличчя тепер впізнаєш.
      Птахам не показуй тільки, коли ти буваєш злим.

      Й не дихай мені в долоні: їх вже обпалили жовтні.
      Губами своїми в'їлись, тавруючи холоди.
      Ти хочеш маленьку доню? ...Я - сіра, а очі - жовті.
      У соняшнику зимую. Я тут не живу. Іди.
      2011 рік



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    37. Зіпсовані
      Живе у скляній коробці (без риб). Відміряє спокій.
      Щоденно вгрузає в осінь хрестами міцних плечей.
      У нього великі руки. І дуже широкі кроки.
      Проте від свого безводдя нікуди він не втече.

      Між другим і третім сонцем застряг. Заржавілим цвяхом
      Зробив на моєму серці акваріумні тату.
      Тепер тут плодяться риби й набридлі морські комахи,
      Магнітять плавцями вени й впиваються в темноту.

      "Спотвориш мене гуашшю?" - чіпляюсь до перехожих.
      Вони у склянім безладді зникають. Мабуть, дарма
      Зрізала волосся й шкіру. Він чимось на мене схожий.
      Обох нас вже зіпсувала акваріумна зима.
      2011 рік



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    38. Кошаче
      Торкнеться тривким зап’ястком - вмирають сумні трамваї -
      Останнє осіннє ретро вокзально-скляних епох.
      Вона в нього дуже ніжна. Він міцно її тримає.
      Ми з нею, принаймні, звикли ділити його на двох.

      У мене блакитні очі (він любить її сильніше).
      Балконно (до сутеніння) дивлюсь на його сліди.
      Він прийде о сьомій. З нею. Торкнеться моєї тиші.
      І скаже розкуто й звично: «Я вдома! Іди сюди».

      Якби ж не її спокуса, розлита в вечірніх блюдцях
      Якби ж не її спідниці – звабливо нові годе...
      …Принаймні, я не голодна. Я звикла. Вони сміються.
      Я можу злизати ніжність з відбитків його грудей.
      2011 рік



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    39. Перебдачувана Осінь
      Я знаю, чому ти боса, чому зневажаєш вітер.
      Чому з хворобливих ранків знімаєш (завчасно) шкіру.
      Я можу кленовим небом у груди твої вживитись,
      Віддатись брудному снігу (він випаде вперше сірим).

      І зрадить (бджолино) жовтню. Зневажить медові біди
      (їх темно-червоні плями під листям не кровоточать).
      Я знаю, що мед - жалобний. Що ти неодмінно підеш.
      Вагітна залишиш грудень. Народиш янтарних дочок.

      І буде зима-повія знімати білизну й втому.
      Дзеркально любити воду, вживатись в пташині зграї.
      Під снігом не видно крові. І тих, хто лишились вдома.
      Ти зрадиш, бо я - несправжня. Я зраджу, тому що знаю.
      2011 рік



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    40. Ясноокому Хлопчику
      Ясноокий Хлопчику, підійди трохи ближче! Бажані
      Яблуневі пальці ті не розбестять тебе – засушені…
      Над дахами чорними - еротичні шершаві враження...
      Шовковисті спогади й хмари збуджені - під подушкою...

      Невідомість - видима..... Абрикосово - понад горами...
      Трав'янисті килими не зминатимеш (тьмяно-зелено)...
      Розгойдайся тишею - будеш стриманим, будеш скореним.
      Розстели для осені ліжко зоряне (попід стелею)...

      Розростись мереживно… Над дощами й брудними грушами …
      Крізь щілини ніжності проглядай. Не тривож скорботою…
      Зігрівайся м’якістю. Сором - схилено. Скутість - струшено...
      А не можеш звабити - так у вікна світи турботливо...
      2011 рік



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    41. Твои мысли-гимны заглушают мои стоны…
      Твои мысли-гимны заглушают мои стоны…
      Молчаливым скрипом выхожу (из себя) – тенью…
      Ты не раз видел контур улицы обнаженной.
      Я уже раньше ощущала себя «не в теме»…

      Раздавал листья пересохший (солёный) вечер…
      Унисекс-город. Разделил бы - не его вкусы…
      Ты войдешь - прошлым. Только вряд ли опять замечу,
      Что ты вновь грубый и по-прежнему светло-русый.

      Что мои линзы очерняют не твои луны…
      Остриями света не белеют они (ватно)…
      Там зима-гордость. Я когда-то не была юной.
      Раздевало утро... Стало скучно. С меня хватит…
      2011 год



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    42. Ти був би моїм коханцем, якби блідоокі зими...
      Ти був би моїм коханцем, якби блідоокі зими
      Зустрілися б випадково, щоб вчасно нас народити…
      Ти став би мені потрібен, якби ми були чужими,
      Та в нас уже все до болю буденно й несамовито…

      Холодні скляні обійми…. Якби я тебе не знала,
      Можливо, спливла б водою у збудженні весняному…
      Та нам крижаних сезонів й розлучень крихких замало…
      У нас уже кожна прірва до болю давно знайома…

      Були б мої руки ніжні – зрослися б давно з твоїми,
      Із болем твоїх суглобів з’єднався б і відчай втоми…
      …Лишались би ще надія, якби ми були чужими,
      Що стигла цнотлива осінь нас якось та познайомить…
      2011 рік



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    43. Розчулена Осінь
      Звідки ці світлячки на рудому волоссі осик?
      Осінь пристрастю злив саксофонно повітря бентежить…
      Світ давно вже осмислив і навіть по-своєму звик,
      Що в зітханнях її і в сльозах кольорових – пожежа…

      Урочистих світил мерехтлива скорбота колось…
      В шепотінні осіннім, обіймах і звабленій змові…
      Вище небо – її. А над вищістю – стриманий хтось
      Пильно дивиться в очі – розгублені і вечорові…

      В них – найглибша печаль надземних сонцесяйних вогнів.
      Їх ранкова зоря на побачення вже не запросить…
      А за пагорбом весен повільно іде по стерні
      На високих підборах розчулена втомлена Осінь…
      2011 рік



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    44. Наш бумажный кораблик давно уже сел на мель…
      Наш бумажный кораблик давно уже сел на мель…
      Я – дрянная девчонка. Мне давно показали:
      Как глотать обиды и бесстыдством смущать апрель,
      Как (бездушно) кровь вытирать с поржавевшей стали…

      Ты – смешной мальчишка. А что у тебя за душой?
      Пара рваных ран на проблемной джинсовой коже.
      Бесшабашность встреч… Я могу тебе быть чужой.
      После каждой ночи (мне казалось) ты ждешь того же…

      Мне б тебя обидеть – да ты меня видишь насквозь…
      Всю бездумность битв. Всю беспечность влюбленных взглядов…
      Нам бы повзрослеть… Да одно только удалось:
      Сделать вид, будто мне от тебя ничего не надо…

      Ни твоих имен. Для меня они – сущий пустяк!
      Как прозрачность лиц, не запомненная вначале…
      Я могу придумать, будто просто случилось так,
      Что давно уже наши ангелы замолчали…

      И молчат (как рыбы) бесконечно глотая дым…
      Беспощадность глаз постепенно их убивает…
      Ты меня придумал, чтобы стать навсегда чужим.
      Только, видишь ли, оказалось, что я – живая…
      2011 год



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    45. Невротичними краплями – сльози змарнілих зозуль…
      Невротичними краплями – сльози змарнілих зозуль…
      Ти бажав би... спинити мене, але слід звечорів…
      Я хотіла б почути (слова поділивши на нуль):
      «Перетвориш на янголів сірі старі ліхтарі?

      Розітнеш забуття загрубілих забруднених трав?
      Віддзеркалиш дитинство? Теплом перевершиш блакить?»
      …В невідомість янтарну хтось інший тепер завітав…
      Тільки холодно тут. І зозуля зрадливо мовчить…
      2011 рік



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    46. Любов
      Ти одягнена в чорне клечання (не першу добу)…
      Похмаринно (із дзьоба лелеки), як з вишень, на шкіру
      Сонно скрапує кров, обагривши зорю голубу,
      Розмиваючи вечір й ікони сумної довіри…

      Ти в мені не мовчиш - вибухаєш спонтанністю лих...
      Я тебе передбачила, трунок проливши на тишу…
      Надихай. Заворожуй. Розгублену кидай на сніг…
      Я сама тебе першою знову (для інших) залишу…

      Пелюстковим причастям - лелеки (із чорних сутан)
      Знову білу весну передбачать, всміхаючись хтиво…
      Я тебе відчуваю. Твій подих, напружений стан,
      Твої нерви оголені й збуджені губи зрадливі…

      Розірви на мені всі ті чорно-прозорі стрічки…
      Я не хочу іти, не відчувши спокусливе літо...
      Я тебе не торкнуся. В твої не потраплю думки…
      Мені б просто на тебе (іздалеку) раз подивитись…
      2011 рік



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    47. Лляне літо
      Кришталеві цілунки - сум'яття пекельних недуг -
      Переплавлять сумління, неначе гріховну оману...
      Це не літо гаряче. Це простір душевних задух…
      Й гіпнотичні бажання сумних солов’їних сопрано…

      Перегрітий світанок… Він знову лишається сам…
      Це не місто жорстоке. Це просто повірили люди,
      Що асфальтові сльози – не чиста янтарна роса,
      А вечірні дощі, колоритно забарвлені брудом…

      Що не ніжиться ніч за бетонним засмоленим склом…
      Що земля – кам’яна і що сонячні бризки – софіти…
      …Але літо лляне все одно опромінить добром,
      Щоб приховану мудрість і вічність чиюсь відігріти…
      2011 рік



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    48. Відчуваєш? На кінчиках пальців – еротика ран…
      Відчуваєш? На кінчиках пальців – еротика ран…
      Безпритульністю втеч наділили степи пілігрима…
      Хто ішов тим шляхом, той навчився любити туман,
      Розуміти себе і надії лишати живими…

      Хто втрачав імена, як розбіжність коротких доріг,
      Як судинні стискання, як згубні струмки ейфорії,
      Той і страх перевтілював. Тільки єдине не зміг –
      Зберегти свої теплі дитячі фіалкові мрії…

      Міг дивитися вслід. Відчувати, як пахне полин.
      Вічна вищість землі заколисує степ безупинно….
      …Будуть інші шляхи. Буде щастя. Народиться син.
      Й безпритульні надії пригорнуться ніжно до тину…
      2011 рік



      Коментарі (27)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    49. Не проллється тривожність свічкова на жовті листи...
      Не проллється тривожність свічкова на жовті листи
      З хворобливих долонь… Данину не віддавши спокуті,
      Ти мене забувай. Я давно вже не здатна рости…
      Мої рухи квапливі давно вже затишшям закуті…

      Розфарбовуй сезон заярілих принадних суниць…
      Непритомні суцвіття зірвавши, не кидай у воду…
      І тому, хто назавжди пішов, не кажи «Зупинись!»
      (на зотлілих кістках неживої чужої природи)…

      На годинниках – зрада. Уривком чужого листа
      Заясніли думки, безсоромно на груди пролиті…
      Віддавай їм мене. Воскові мої будні й свята,
      Й золотаве життя у розпещенім пам’яттю житі…
      2011 рік



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    50. …Над святилищем – ангел… С глазами брутальной зари…
      …Над святилищем – ангел… С глазами брутальной зари…
      Ореолом прощенья - расплавились все янтари…

      Умирая за грех, отчужденный распятой звездой,
      Кто-то снова поверил, что мир – необъятно простой…
      Что из святости лет, вытекая по капле, как блик
      Чья-то кроткая кровь обагрила твой ангельский лик…

      …Обожженное солнце. Преломленный луч – янтарю…
      Так тепло на душе, хоть, казалось, давно не горю…
      2011 год



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    51. Взгляд в небо
      Не боятся разлук, а, значит, - смотреть вперёд...
      Под прямым углом миражей не считать рассветы...
      Нужно просто помнить, что кто-то, как ты, живёт
      В аритмичном сердце одной громоздкой планеты...

      Кто-то любит джаз. Мелодичность дождя. Коньяк...
      Слышит вдох и выдох ночных искушенных улиц...
      Может вдаль смотреть. Видеть радость. Такую, как
      В тех больших глазах, что ещё не совсем заснули...

      Ощущать, как кровь, от беспамятств, стучит в висках,-
      Светлячок-закат догорает опять нелепо...
      Просто знать, что кто-то (такой же) в своих руках
      Согревает ночь и задумчиво смотрит в небо...
      2011 год



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    52. Я чекатиму вічність. Вона – в твоїх сонних казках...
      Я чекатиму вічність. Вона – в твоїх сонних казках.
      У відвертих світанках, народжених в снах барвінкових.
      Ти відчуєш, як радість розкуто струмить у думках,
      І навчишся красою осяювать серце та слово.

      Ти побачиш уперше, як сонечко мріє вгорі...
      Як здіймається щастя. Безмежне. З чиєїсь оселі…
      Я чекатиму вічність. Вона – у бруньковій зорі…
      Кольорові струмки її ніжні і завжди веселі…

      Ти народишся вранці: знаменням блакить пророста!
      Будеш схожим на тата – він так же уміє дивитись…
      По периметру неба – його голубіють жита…
      Щиро вірю чомусь, що ти хочеш уже народитись!
      2011 рік



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    53. Цій весні (як тобі) не забракло розплетених кіс…
      Цій весні (як тобі) не забракло розплетених кіс…
      За вологим волоссям – сліди усамітнених вишень…
      Верховіттям дерев знову ранок у небо уріс,
      Позмагавшись з берізкою – хто з них сьогодні стрункіший…

      Хтось такий же, як ти. Розглядає розкуте гілля.
      На черешні (як спогад) лишивши рубці - в нагороду…
      Це не блиск на воді. Просто вечір духмяний. Й здаля
      Твої очі нагадують талу стривожену воду…

      Ще з тієї весни, до якої не встиг прирости…
      Й прихилитись принадно, зустрівши останній світанок…
      То не війни чужі – то твої вічно юні хрести,
      Простягають (як руки) до сонця роз’ятрені рани…

      В неба сни - підвісні. Вони пильно вдивляються (в ніч)…
      Так дивились й тоді, коли квітів вмирало багато…
      Ти живеш. У думках. У веснянках мінливих сторіч…
      Я не знала тебе. Але буду завжди пам’ятати…
      2011 рік



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    54. Повернення
      Здійснилось. Вдруге. Через сотні літ...
      Знайшлась під ранок - зорі не сховали...
      Тягнувся довгий променадний слід
      До снів її (з коралового балу)...

      Хрещена матір. Паличка. Палац.
      Бліде мовчання. Збудженість знайома…
      Кришталь - у серці. Ліжко. Лялька Bratz...
      А замість казки – збайдужіла втома…
      2011 рік



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    55. Искажённость
      "Почему ты ушла?" - барабанная дрожь (по окну)...
      Поглощает апрель. В нём (от холода) мерзнут колени...
      А в ответ - только дождь, усыпивший твою тишину,
      Утверждает, как истину: "Всех нас когда-то заменят..."

      В дне - такой же покой, разрывающий мысли и сны...
      Телефонных звонков надоевшая чуждая сила...
      "Ты меня подожди! Я приду, как приходят с войны...
      Мне бы только вернуться... Тогда бы ты не уходила...

      Мне бы только смотреть, как сверкают (в дорожной пыли)
      Самых светлых и сонных росинок янтарные плечи...
      Снова чьи-то кресты, утомившись, под землю ушли...
      Чтобы мы, обессилив, шагнули кому-то навстречу...

      Чтоб не злилась луна, от прозрачности стен - далека...
      ...Мне хватило лица, осветленного вспышкой субботы...
      Я по-прежнему весел. И так же стою на руках,
      Чтоб увидеть, как утром ты (в небе) спешишь на работу...

      Чтобы снова упасть, ощутив новизну высоты...
      Просто первым уйти, равнодушием птиц убивая..."
      Может, боль - это радость. А, может, и я - это ты...
      Только кто же поймёт, если сами мы не понимаем?..
      2011 год



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    56. Перелесниця
      Несподіване щастя (янтарно) засліплює схід…
      Я живу у тобі. Моя місія... - стримувать крила...
      Мене просто… немає. То тільки ясний зорецвіт
      Про присутність мою безнадійністю марить безсило…

      …Мені тільки сімнадцять. У мене – волосся бліде
      Й карамельна величність ранкової впертої долі…
      Це не я – нерозважлива. Літо за мною іде…
      Я уперше йому себе звабити ще не дозволю…

      Не відкрию того, що заглибить мою німоту,
      Розкроївши усе, чим життя розпинає байдужість…
      Це не тіні спотворені. Я їм назустріч іду…
      Хтось мені, як молитву, повторює тихо: «Одужуй!

      Від п’янких хвилювань. І скляних невиразностей тиш…"
      ...Розсипають надії закляклі мої зорецвіти…
      Хтось не вперше (по-дружньому) вперто шепоче: «Облиш!
      У нудних і розпещених снах розпорошено жити!»

      …Хтось забрав моє серце. Придумав для мене пісні…
      Розсипався, як сніг, і спокусливо вкрив абрикоси…
      …Перелесник нещасний. Він досі живе у мені…
      Робить кроки назустріч тому, хто приходить під осінь...
      2011 рік



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    57. Ми не торкнулись ні сердець, ні гроз…
      Ми не торкнулись ні сердець, ні гроз…
      Ви вдвох були (в розораних степах)…
      Це просто висохлий слабкий мороз
      Весняним містом розсипає страх…

      Під ноги трусить. У думки калюж,
      Що тріскотять від болю (за тепло)…
      А нам здається: не асфальт, а плюш
      Торкнувся ніг й не стримався… На зло

      Усім розлукам - спрощення зорі...
      Краплинним щемом обезсилить дощ...
      Ввібрали радість ночі-янтарі
      Блискучих ліній, перехресть і площ

      В суглобах – щастя…Стримана блакить
      (над ліхтарями) плазменно кровить…
      В степах далеких – скривдженість мовчить…
      Весна і Вам колись переболить..

      Слова молитви з уст зірвуться… Вдвох
      Ми переступимо хистку межу…
      Для Вас (під серцем) зберігає Бог
      Те, що сама я вже не збережу…
      2011 рік



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    58. Я не мовчу. Так довго не мовчать…
      Я не мовчу. Так довго не мовчать…
      А десь самотньо помирає груша…
      Це вже було – приречення розп’ять…
      Так буде знов - очікування зрушень…

      Так вже боліло. Плутався бур’ян…
      Губилась пам'ять у розпусних зливах…
      …А десь чебрець вплітається в туман
      Заради того, хто уже щасливий…

      Хто відчуває паморозь грози
      В останній краплі висохлих пробачень…
      ...Десь знов лунають рідні голоси
      Тих, хто мене ніколи не побачить...

      Тривожна радість – плетивом дощу
      Зазеленіє, розпаливши губи…
      …А степ не спить. І я вже не мовчу
      Заради того, хто мене не любить...
      2011 рік



      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    59. Застуджена зима
      Застуджена зима... А скільки тих ночей?
      Розбухлих від тепла… Як таємничий привид,
      Увійдеш без дзвінка. Притулиш до грудей
      І скажеш: «Це не тінь – то чийсь болючий вивих…»

      Усміхнено зітхнеш, роззброївши й пітьму…
      Розкажеш про п'янкі зефірові простори...
      І я тебе сама уперше обійму,
      Як втомленість чужу – застуджену і хвору…

      Мені б твої думки – я б звідси утекла…
      Туди. В чужі листи. На виснажені скелі…
      Ти знаєш: я була провісницею… зла
      Тоді, мабуть, як ти ще не зійшов зі стелі…

      Як не гойдався світ. Не багровіли пні…
      Не краяла зеніт замайоріла осінь…
      Ти знаєш: вже давно не холодно мені...
      Була твоя зима. Це їй усе здалося…
      2011 рік



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    60. Лялька
      І
      Ти забереш мене? Я буду… лялькою…
      З очей застуджених – крижинки-мріями…
      Я можу жити і порцеляново,
      Якщо розлуки тобі навіюю…

      Із штучних ніжностей - волосся сплетено…
      Блакиті крапелька – застигла намертво…
      Я згодна небо своє вельветове
      Загородити глухими брамами…

      Перетворити себе на марево
      Незримо-видиме. Диванно-шафове…
      Я можу поряд стояти з парою
      Кумедних поні або з жирафами…

      Мені не тісно. А дуже широко...
      Я бути тихою себе примушую,
      Як пил самотньо блука квартирою
      (лише частково із мене струшений)…

      Я вже розтанула, як свічку ставила
      На простирадлі своїм розправленім…
      Це ніжність боса тремтить між травами…
      Мені вже байдуже, де сонце плавлене…

      Снігами степлена, дощем відчужена…
      Я буду просто радіти (стишено)…
      Як ти - щасливий від свят замружених -
      Укриєш знов мене рясною тишею…

      ІІ
      Від тиші рясної – чуттєві дерева поснуть.
      Вони вже не вільні. Їх знову забрала зима…
      Хтось ніжно й тривожно шепоче: «Назавжди забудь!
      Про те, що не знаєш напевно й не хочеш сама…

      Торкнися кори – притулися щокою до снів…
      Відчуй, наче вперше, нестримність коріння (в землі)…
      Ти вже не одна, то лиш січень останнім згорів
      У вранішньо-тихій й ворожо-самотній імлі…

      До теплих плечей. До сторонніх серпанків. На крок…
      Стань ближче й рідніше. Зігрійся промінням дерев!»
      ...Я чую. Я знаю. У нього багато ляльок…
      Сама не піду. Та і він мене не забере…
      2011 рік



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    61. Здесь все - неправда. Люди могут верить...
      Здесь все - неправда. Люди могут верить,
      Фантомы истин подобрав (в снегу)…
      А я могу, переступая через
      Рассветы тех, кого не сберегу?..

      Могу дышать, пережимая вены,
      Любовь (ответно) подготовив (в срок)…
      На подоконнике (с немой драценой)
      Молчать о том, что каждый - одинок…

      ...И мне ли знать, как жить, чтоб стало легче...
      Примерзнув лбом к отчаянью окна,
      Смотреть на небо, проклиная вечность,
      И ждать, чтобы оттаяла весна…
      2011 год



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    62. Придуманный дождь
      Мой придуманный дождь – пересушенный пух тополей,
      Перегретый родник, переплавленный (гордостью) ветер…
      Кто-то скажет спонтанно: «Не любишь? Хотя бы согрей!»
      Я в ответ промолчу, никому ничего не ответив…

      Заблужусь в январе, ожидая тебя. За стеклом -
      Мой таинственный дождь, (наянварно) потерянный в зимах…
      Мне не важно, что было. Не страшно, что будет потом…
      Я придумаю лето - ему это необходимо…
      2011 год



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    63. Для різдвяних чужинців накрито (під Місяцем) стіл...
      Для різдвяних чужинців накрито (під Місяцем) стіл
      (я не можу заснути, коли благодать затихає)…
      Зірка, думала, сходить, а то – лиш на стелі... вініл,
      Що тоді миготить, коли світло (вночі) вимикаєш…

      Не востаннє злітаєш. Не вдруге торкаєшся вій,
      Наче янгол дитинства, назавжди прирісши… На плечі
      Опускаєш любов, ніби спогад осліплих надій,
      Якось дуже розкуто, що навіть собі суперечиш…

      Великодневі тіні - в уламках нового Різдва.
      Знов збираю у жмені пухких янголяток (із вати)…
      Крила ріжуть долоні. Не вперше відчула (жива!),
      Але так й не навчилась присутність твою відчувати…

      У порожній шухляді зім’яті лежать рушники…
      Перев’язано руки – зусиллям святих віфліємів…
      Незгасаючі душі. Нетлінність чужа – навіки
      (що не стала чиєюсь, й не стане, напевно, твоєю)…
      2011 рік



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    1. Не зупиниш бажання. Від весен – принадне гілля…
      Не зупиниш бажання. Від весен – принадне гілля…
      Проростає крізь ніч, інфікуючи щастям зіниці…
      Ритмізовані рухи - брутальність освятить земля…
      Дуже важко лишитись і важко за крок зупиниться…

      Вже нічого немає. Лиш сходи скриплять від жаги…
      Ніжна м’якість секунд переділена єдністю тиші…
      Ми давно вже не друзі. І вперше вже не вороги…
      Ми такі, як усі, тільки губи у нас холодніші…

      Над палкими зітханнями – небо вершить зорепад…
      Задля кого мовчиш, прикриваючи очі зорею?
      Я в долонях холодних ховаю обличчя… від зрад…
      Щоб не стримати ніч, що не може лишитись моєю…
      2010 рік



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    2. Під снігом
      Непритомність облич. Пустоцвіттям обмежено час.
      Я вже вкотре знайшлась. А, здавалося, тільки зникаю…
      Розітнулась зоря – і відкрилася вищість якась…
      Є одне протиріччя – ніхто мене там не чекає…

      Є лише горизонт. Східці вгору. Кристали розлук.
      Із минулих життів – одногранна проекція зваби…
      Є розкутість тепла, що краплинно стікала із рук
      На спокусливо щирі й нестримно весняні кульбаби…

      Під скоринкою болю – фрагменти чужої зими…
      Втаємничену ніч позначають форматом інтриги…
      Є чотири кути й вічно ніжне чиєсь «Обійми!»,
      Кимось кинуте вниз і дбайливо притрушене снігом…
      2010 рік



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    3. Кто из нас обречен?
      Кто из нас обречен? Воскресеньем разделенный год.
      Два отрезка дорог, расчлененных иллюзией света…
      Вновь зажмурилась вечность. Никто тебя не позовет…
      Мониторным теплом твоя память давно перегрета…

      Тихо клавиши стонут. Цинично молчат словари…
      Размышляя о мудрости как доминанте печали…
      Мы все время о чем-то (отчаянно) не говорим…
      Все до нас рассказали (так часто бывает вначале)…

      В электронных желаньях - e-mail-ы запутанных тин…
      Так бывает в конце. Застывают цветные картины…
      Я люблю, когда солнце задумчиво смотрит с картин…
      Мы ещё говорим. Наша будущность не обратима…
      2010 год



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. Пробач...
      Відсурмила зоря – відучора напівсирота…
      Не ворушиться Сонце - від втрат обгоріли долоні…
      Мені тільки тепер зрозуміло, чому самота
      Завжди входить у дім не крізь двері, а... по підвіконню...

      Мені тільки тепер зрозуміло, як плачуть сніги,
      Крижаними слізьми захлинаючись в нас під ногами…
      А навколо річок всі скорботно мовчать береги:
      Вони більше твоїми не будуть уже берегами…

      Вже ніколи туман не сховає нас від холодів…
      Вже не буде імен, опромінених батьківським словом…
      Мені, мабуть, не вистачить навіть десятка життів,
      Щоб до тебе прийти на останню відверту розмову…

      Щоб торкнутись чола зледенілим сумлінням долонь,
      Пригорнутись на мить, забуваючи... голі дерева…
      Буде осінь свята на розп’яттях гасити вогонь
      Там, де наші серця поєднало проміння життєве…

      Відчорніє четвер. Перехрестить неділю зима…
      Квітнем вдарить в обличчя. По-іншому тиша заграє…
      …Листопад-сиротинець. Я в ньому лишилась сама…
      Ти пробач мені, Тату, що жити без тебе звикаю…
      2010 рік



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    5. Мавки руки не гріють… Під вогнищем – мерзнуть ліси…
      Мавки руки не гріють… Під вогнищем – мерзнуть ліси…
      Кровотеча надій призупинена злим ворожінням…
      Я піду зі смерканням. Зостатись мене не проси
      (як відновлену пристрастю втомлену тишу осінню)…

      Я дійду до води. Уповільню химерні стежки…
      Костровим сновидінням злечу до найвищої вежі…
      Не торкнувся б востаннє моєї (чужої) руки -
      Не було б і цієї безжально-п'янкої пожежі…

      Не уріс би в печаль, перетнувши останню межу…
      Не залишив грозу, усамітнивши блискавки (вдома)…
      Про твою таємницю й про ліс твій я не розкажу...
      Мені навіть нічого напевно самій невідомо…

      Звідки витоки гроз. Звідки полум’я видихів-втеч…
      Хто залишив у спадок безцінне уміння чекати…
      Попри згарища тіней. І чорним річкам всупереч.
      Повернуся колись. Та чи буде, до кого вертатись?
      2010 рік



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    6. Асфальтова лірика
      Крізь подвійну броню (чи потрійну скляну огорожу)
      Закликаю тепло... Безталанням просякнуті схили…
      Прямокутних будинків – сусідських уривків запрошень…
      На гостинну безмірність, куди мене не запросили…

      Щиросердні зізнання - безглуздям асфальтових лірик …
      Переломлене світло – під небом скляної кімнати…
      Буде інша блакить… Хтось їй інший (уперше) повірить -
      Я уже перестала постійно її закликати…

      Безутратні міста. Співчувати немає потреби…
      Над безтрав’ям часів – безпорадні осінні квартали…
      На бетонні сніги (від зневіри) опуститься небо…
      Тож мені пощастило, що ще вони не випадали…
      2010 рік



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    7. Акрилова провина
      Над акрилових квітах – відбитки минулих відмов…
      Категорія роду - в туманних множинах пробачень…
      Він, як смуга світання, по небу до мене ішов,
      Але в натовпі-кризі (узимку) мене не побачив…

      У весняні злиття органічних яскравих прозрінь
      Поринав, наче світ, переплетений з небом дощами…
      Я вдивлялася пильно в бурхливу його височінь,
      Мені навіть здалося, що ми обмінялись життями…

      Сколихнуло й завмерло - проміння привабливих рут…
      Він у осінь пішов. Я забути хотіла щосили…
      Лише смуга прощання (як спалах) лишилася тут…
      Я була не одна. Мабуть, цим перед ним завинила…
      2010 рік



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    8. Єднання чужих яворів
      Ми побралися тихо. Беззвучність в органі стогнала...
      Над прозорим затишшям загасли зірки-ліхтарі…
      Нас тоді випадково (на кастингу) двох відібрали
      Серед тисячі інших іще молодих яворів…

      Нам з'єднали усе: від плечей до тривожних набатів, -
      Переплутані ноги сховавши під спільним стільцем...
      Серед інших дерев ми одні (як не дивно) жонаті -
      Невритмований подих (на двох) об’єднали з нулем...

      Перешили серця. Перекроїли долі – корінням…
      Стільникові оргазми - сценарним дзвінком (на виду)…
      Я тебе не люблю. В мене інші весільні ведіння...
      Але тільки покличеш – одразу (найперша) прийду…
      2010 рік



      Коментарі (22)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    9. На северной стене - иконостас...
      На северной стене - иконостас.
      На южной - пыль... Несохранённым рядом -
      Чужой алтарь. Никто тебя не спас...
      Молитвослов забыт. Резные взгляды

      Пронзают ночь... Под куполом - октябрь.
      Кресты затёрты. Золотом чернённым
      Покрыта кожа листьев. Шелестя,
      Разденет ветер высохшие клёны...

      Залихорадит аскетичный сад...
      Сорвав одежду, грудь прикрыв (от боли),
      Произнесет молитву (наугад)
      Тот, кто собою вечно не доволен...

      Затворник-день. Закрыв глухую дверь,
      Окрестит стон, любви поверив слепо...
      Ты только сам, пожалуйста, не верь,
      Что это храм, а не глухая крепость...
      2010 год



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    10. Чим розрадити бруд? Він розрісся на пальцях кущів…
      Чим розрадити бруд? Він розрісся на пальцях кущів…
      Наче вперше весна завітала в жалобі додому…
      Може, культом води ще із позаторішніх дощів,
      Із якими твої слухачі до сих пір незнайомі...

      Тихий шерхіт оман – дистилятом ефірних олій…
      Паровий дисонанс обеззвучує голос шипшини…
      Скромний жовтень мовчить, убезпечивши висновок свій…
      Він пізніше, можливо, розкаже про вияв провини…

      Тим, хто тиху сльозу проміняв на колючий абсент…
      Хто підробкою болю знецінював дихання кволе…
      Оповідач застуди доповнить дощем «Happy end»
      Задля того, щоб завтрашній іній струсити додолу…
      2010 рік



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    11. Ми спимо одночасно, сховавши самотність в подушку…
      Ми спимо одночасно, сховавши самотність в подушку…
      В нас єдина мета – увиразнити флісовий рай…
      Непомітно стихаючи, борсаємось відчайдушно
      В м’якотілій білизні, спокусу дивуючи вкрай…

      Сьома спроба вогню (якщо не рахувати вокзали)…
      Ритуалом – любов (як нейтральні уривки жаги)…
      Ми, насправді, уже чверть століття, здається, не спали -
      В боязкім напівсні озираємося навкруги…

      Просторіччя думок (як нудне співвідношення стилів)...
      Простирадлами часу себе обгорнувши як слід,
      Ми останню добу (якщо чесно) настільки безсилі,
      Що із ліжка тепер споглядаємо степлений світ…

      Енергетик імли заважає зустріти сучасність…
      Нам би жити щасливо і бути простими людьми…
      Але ми із дощами у жовтень йдемо одночасно,
      Щоб байдужі вітри не будить до приходу зими...
      2010 рік



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    12. Хроническая Осень
      Непроглядная зыбь - дождевым обостреньем (как раз)...
      Обагрив чьи-то стёкла, погасла и стихла рябина…
      Открываются шторы - и тучи... уходят в запас,
      Полимерные крылья нелепо приделав на спину…

      Развернув (на весу) пережитую Библию Встреч,
      Кто-то странного вида. Смакующий вкус алкоголя.
      Чью-то нежную юность от грязи хотел уберечь,
      На приделанных крыльях вдогонку взлететь не позволив…

      Развернув (нараспашку) слезливые души вершин…
      Ограничив от фальши, сопливых дождей и подачек…
      Кто-то очень заботливый (вместо меня) поспешил,
      Обживать небосвод (тот, что не был ему предназначен).

      Поселился вверху (просто выше одним этажом)…
      Становлюсь на окно – слышу преданный стук батареи…
      Начала ненавидеть… Потом мы стояли вдвоем…
      Потому я, наверно, летать до сих пор не умею…
      2010 год



      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    13. Щось подібне...
      Замість відданих друзів – занедбана осінь... і тин…
      Замість рідного дому – похилений гордий паркан…
      Дощовик замість сукні. Чотири самотні кути…
      Дуже схожі на тих, що без остраху входять в туман…

      Одягнувши на ляльку коротку спідницю й пальто,
      Застібають (на ґудзики) всі перерізані... дні…
      Щось подібне до того, коли зневіряється хтось…
      В кого спуски - вершинні, підйоми й шляхи - підвісні…

      Хто виходить вночі, залишаючи ковдрам – екстаз…
      Хто боїться не зрад – порожнечі надуманих втіх…
      Їх помітно одразу… Вони поспішають весь час,
      Піднімаючи сніг і завітрене листя (з-під ніг)…

      Їх одразу впізнаєш - за ними хотілося йти...
      Залишивши ляльок хутряні тепловії ( як бренд)…
      Заростають степи, тріскотять міцнокрижні світи…
      А вони - до кінця. Доки всі не розіб’ються вщент…
      2010 рік



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    14. Ти подай мені… приклад. Узбіччя розхристані – стисни…
      Ти подай мені… приклад. Узбіччя розхристані – стисни…
      Притули до грудей. Од нехрещених тіней сховай…
      Я - півкуля планет, переділених Богом навмисно…
      Потойбічна весна. Але (як це не дивно) ЖИВА…

      Мій екваторний слід - життємислимим ямбом (на шкірі)…
      (кліматичних овеснень зректися не може ніяк)...
      Ти розплющ... мої очі... Вони, виявляється,… сірі…
      Край дороги живу. Там де, острах навічно закляк…

      У оточенні змій й пересохлих комах-світобачень
      Обертаюсь навколо (стрижневих мовчань й голосів)…
      Я земною присутністю вісь планетарну позначу…
      Ти подай мені… приклад. Я майже така, як усі…
      2010 рік



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    15. Я могла быть сильной. От боли – не дуть на… йод…
      Я могла быть сильной. От боли – не дуть на… йод…
      Удалось едва ли, колени разбив о гравий…
      Мне плевать на мудрость. Я знаю: он не умрёт…
      (хотя быть пофигисткой (с ним) не имею права)…

      Неизбежность боли - врастает сосной в песок…
      Выливаю йод (пузырьками) – не вздрогнув (рано)…
      Я не знала раньше, что может один звонок
      Парадоксы клиник – сверхдозой колючек (в раны)…

      Обгоняя завтра, в коробку (из-под конфет)
      Положу "сейчас", обесценив былые эры…
      Мне не очень страшно, когда выключают свет…
      В моей страхе есть фрагментарное чувство веры…

      И не знаю даже, кому же из нас больней…
      (разрывая ночь над коробкой тоска повисла)…
      Тем, кто ищет смысл в безысходном остатке дней,
      Или сотням глаз, что (в дальнейшем) не видят смысла…
      2010 год



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    16. По ковтку (силоміць). Прохолоду розбавивши соком…
      По ковтку (силоміць). Прохолоду розбавивши соком…
      Штучно-приязний смак карамельно-брудних вечорів…
      Теж відчужений часом. Напевно, занадто високим
      Був той поверх під небом. До нього ти недолетів…

      Твій повітряний змій, поглинаючи пил і вологу,
      Рваних хмарних проталин пізнавши озонову суть…
      Схожим став на… щура… Певна річ, небезпечного й злого…
      Надто близько вже був… Там, де обрані тільки живуть…

      Зупинився за крок (до очищення). Прикре падіння…
      Змивши залишки гордості, впав (від знеславлення) вниз…
      Пізня осінь прийшла, з нею - зраджені зливи осінні…
      Імплантат паперовий (за мить) у калюжі розкис…

      Над розм’яклим серпанком – пломбірно-розписані ситці…
      Розітнулися вкотре, неначе розлоге шатро…
      Кличе зраджена вись. Не говорить ніхто: «Зупиніться!»...
      Ніби знають давно: все одно переможе добро…
      2010 рік



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    17. Забуте*
      Він з’являється там, де сумні сіроокі світанки
      Миготять повз будинки й обличчя легкою ходою…
      Проминають зупинки, забуті чарівні альтанки,
      Малахітову казку, що вроджено стала чужою…

      Розкриває обійми - ялинкою пахне кімната,
      Де ведмедик сумирний до всіх твоїх щедростей ласий…
      Найтепліші долоні усміхнених мами і тата…
      Й найсмачніші у світі цукеркові диво-прикраси…

      Найстрункіші хмаринки. І очі лялькові – найширші..
      Найчарівніший сад й чудернацька замріяна груша…
      Опромінені щастям проникливі мамині вірші,
      Що лунають, як грім, у твоїх незатінених душах…

      Сильні татові руки, що здатні підняти… до мрії…
      Неосяжна турбота, що може і відчай збороти…
      Він приходить тоді, коли радість і серце... черствіють.
      Ти обличчя його впізнаєш у прихованих фото…

      У шухляді надій, методично затрушених пилом…
      Дивний спогад дитинства як вроджений поклик спокути…
      Ти давно з нього виросла. Вперше його відпустила…
      Разом з тим, що ніколи не можна уже повернути…
      2010 рік



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    18. Не считай мои звезды, блеснувшие на потолке...
      Не считай мои звезды, блеснувшие на потолке.
      Ты собьешься. Устанешь, хоть небо их не зажигало…
      И тускнеющим взглядом (прошу) не расспрашивай: «С кем?...
      Я их целую вечность когда-то сама рисовала…

      Ты мне нужен без них. Без искусственных отблесков лун,
      Что четвертые сутки опять… переходят на убыль…
      Чья-то звездная жизнь. Математика… Маятник-врун…
      Измеряет любовь. Колебания наши - ему бы…

      Дотянуться до точек, бледнеющих N-тью раз.
      Вдруг подумать о ландышах, видя пространства немые…
      Ты мне нужен один. Ограничено время у нас...
      Мы, как вёсны: секундно зацветшие и молодые...
      2010 год



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    19. Шаги осторожные. Нитью янтарной - об стены…
      Шаги осторожные. Нитью янтарной - об стены…
      Развратница-осень (за сочной черешней?) - из дома…
      Ушла (не затворница?). С виду – скромна и смиренна…
      Без тени жеманности или сезонной истомы…

      Послышится скрип – половицы от страха застынут…
      По спектру тревожности – радуга стонет над крышей…
      А лето, еще не дошедшее до середины,
      Мечтательно смотрит, стараясь казаться повыше…

      Избитости тем, утомленности гибких предательств…
      Пустой суеты и брезгливой чрезмерности силы…
      Обманчива осень. И лету - соседка. И, кстати,
      Я думаю, что никуда она не уходила…
      2010 год



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    20. Вертикаль почуттів закодовано у жалюзі...
      Вертикаль почуттів закодовано у жалюзі...
      Боязкий вітролов виглядає крізь вікна і двері…
      Відчуває рухомо-повітряні (виключно всі)
      Раритетні зітхання й потоки тепла... - на папері...

      В милосерді вітрів – не упізнане справжнє ім’я…
      Хтось на протяги злий, бо підступністю просто дістали…
      Вітроломом надії уражена думка чиясь:
      Це без тебе її випадково перекодували…

      Буревії мінливі. Проте заворожують всіх…
      Вітролов із безсонням на вікнах цілується скуто…
      Він позбавлений друзів – безстрашних любителів стріх…
      Вже не марить, як ніч, і не мріє їх знов повернути…
      2010 рік



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    21. Сверхдилемма
      Один пробел. Один вопрос.
      Мечта одна…
      Харизматичностью берез -
      Поражена…
      Заброшен дом. Затравлен быт…
      Обиды – вспять?
      Забывчивость определит:
      Кого-то ждать…
      Прижав распятия к стеклу -
      Не прирасти…
      Сгребая слезы на полу
      Лишь в две горсти…
      Подняв раскаянье и боль
      Над головой…
      Умножив тридцать шесть на ноль,
      Вдохнуть: «Живой!»
      Сказать: «Осмыслю и вернусь.
      Сама смогу?»
      И только сдержанная грусть -
      Одна в долгу…
      2010 год



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    22. Залишається янгол улітку уперше безкрилим…
      Залишається янгол улітку уперше безкрилим…
      Справді дуже спекотно… Асфальтова ніжність пече…
      Він приходить один. Розглядає сумні небосхили…
      У сплановані збіги, на щастя, не вірить іще…

      Розгортає листи… Від минулих місцевих алюзій...
      (стертим натяком серця прочитано втому дахів)…
      А в розпеченім місті спокуса зливається – в блюзі
      Еротичних рингтонів й пропущених небом дзвінків…

      Перечитано ніч… На закладках – смаглява брущатка…
      Перехрестям думок позначає життєву снагу…
      Він не вміє … ходити!... Окриленням марить… Спочатку
      Долесяйні роки й місяці роздавав на бігу…

      Обезкрилений сумом. Покараний за непокору…
      Із вигнанцями неба. Проектом крила - у юрбі…
      Він не вміє… літати! Ілюзія блюзова - хвора…
      Але я йому вірю. Й колись він повірить собі…
      2010 рік



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    23. Все традиційно: втомлена під ранок...
      Все традиційно: втомлена під ранок
      Природна гордість – в кресленні промінь…
      Лиш таємничість вдосвіта розтане,
      Як втілення хронічних просвітлінь…

      Так треба всім: з удаваним сумлінням
      Мовчить удень подвір’я запашне…
      За звичкою вітається із тінню,
      Яка чомусь знеславлює мене…

      Відсутнім серцем. Невичерпним сумом
      Чужих коханок… Поглядами зрад…
      «Вона не справжня! - хтось уже подумав… -
      Їй невідоме визначення втрат…

      Іде кудись, ногами не торкнувшись
      Ні горизонтів, ні пухких ґрунтів…»
      Іду насправді, щастя обминувши,
      У пошуках криштальних вечорів…

      Це неможливо – вдома залишитись…
      Думки читати - струми доброти…
      Лише єдине прагну: не згубити
      Свої незраджені ясні світи…
      2010 рік



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    24. Не про нас
      Цвіте краса в країні щирих істин,
      І сипле сніг надій прозоре літо.
      На зорях - сни, забарвлені врочисто…
      А на землі живуть щасливі діти.

      Чекають завтра, мріями сповиті,
      Маленьки крапельки чудних хмаринок.
      Вони – думки незвіданої миті
      І відчуття незнаної хвилини.

      Великих вражень неймовірні мрії,
      Майбутніх див солодкі таємниці.
      Опустить вечір ніжність їм на вії,
      Й веселка щастя дітям всім насниться.

      У казці ночі, де світання біле…
      Вони живуть, де все, здається, просто.
      А ми з тобою край цей залишили…
      Це не про нас. Ми вже давно дорослі…
      2002 рік



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    25. Темно-черное платье, одетое наспех в прихожей…
      Темно-черное платье, одетое наспех в прихожей…
      Повторяются взгляды, осколками судеб звеня…
      Миллионы секунд… Мы по-прежнему очень похожи…
      Я – на скованный ветер. А ты, как всегда, на меня…

      Пахнет липой июнь - для рожденных под знаком смятений…
      Запрокинув ресницы, ищу где-то важность начал…
      Ты – ошибочно летний. Мне кажется, тоже весенний…
      Тоже первый нашел. И ошибочно перемолчал…

      Оптимизмом потерь… И отчаяньем чувственных правил…
      Сделав мысленно вдох, облака и луну теребя…
      Все давно переделал. И лишь одного не исправил…
      Ты – похожий на ветер. А я, как всегда, на тебя…
      2010 год



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    26. Там усе, як раніше. Латаття волосся полоще...
      Там усе, як раніше. Латаття волосся полоще
      У озерах холодних. Уперті ростуть бур’яни…
      Там десятки ускладнень. І тисячі стриманих спрощень…
      Кілька кроків до вічності. Й кілька хвилин до весни…

      Вистилає барвінок (що ще він уміє робити?)
      Килимові доріжки - від лісу до хмарних химер…
      Тим же впертим плющем намагається обрій яріти,
      Що в захопленні щирому знову, як тиша, завмер…

      На затіненій площі (від дуба до красеня-клена)
      Ходить сонячна донька. Шукає надійне плече…
      З ким їй ще розмовляти? Навколо – лиш листя зелене....
      Й те не дуже-то чемне. Мовчанням ураз обпече….

      Де їй ще помолитись? Залишеній пристрасним татом…
      В тому щедрому лісі, де рідкісні пні – олтарі…
      Там усе, як раніше. І навіть не слід забувати…
      Що за сонячне щастя лишилося там, угорі…

      Чий засвічений ґрунт під ногами - як втілення долі…
      Сонцесяйних ілюзій чи просто закреслених втіх…
      Хто там бачив її (в тому лісі, в сусідньому полі),
      Той замріяність ніжну назавжди, як тишу, зберіг…
      2010 рік



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    27. Было очень темно. Я забыла вернуться в субботу…
      Было очень темно. Я забыла вернуться в субботу…
      Презентация осени снова прошла под дождем…
      В силуэтах дворов – ощущался невидимый кто-то…
      С кем, как с солнцем, давно по будильнику рано встаем…


      Безнадежно влюбившись, грустили продрогшие скверы…
      От банальности листьев, впервые почувствовав дрожь…
      Я о главном забыла, разлуку восприняв на веру:
      Где ты, плечи расправив, на самом-то деле живешь…

      Под какими углами (и к берегу, и к гарнизону)
      Твой (воссозданный светом) высокий находится дом…
      Я банально молчу и куда-то иду по перрону
      Тех вокзалов и стран, где мы вместе давно не живем…
      2010 год



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    28. Відчуття
      Не тиха радість. Й не нестерпний біль.
      Щось значно більше. Щось, мабуть, складніше.
      Недовгий вік. І несолона сіль.
      А над усим – лиш крик душі і тиша…

      Ні дня, ні ночі. Тільки зграя дум.
      Холодних – теплих. У крові й клітинах.
      Не насолода. Й не одвічний сум.
      Невпевненість. Якась чужа людина.

      Земля і небо – як одна душа.
      Не Матір Божа, не гріховна жінка…
      Один рядок надії – у віршах…
      Одна навік неділена сторінка…

      Проблемна суть… Забута глибина.
      Далекі горизонти й акварелі…
      Веселий біль… Замріяність сумна.
      Криваві сльози вечора на стелі…

      Солодкий гріх. Й нещире каяття.
      Чи то від щастя. Може, й від знемоги.
      А над усим – мить смерті і життя.
      Одна любов і лиш одна дорога...
      2002 рік



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    29. Щастило полю: роси замість сліз...
      Щастило полю: роси замість сліз.
      Тепер - лиш губи тріснуті. Похмуро
      Й повільно очі опускаю вниз -
      У мене, мабуть, теж температура…

      В саду гірлянди – теплі світлячки…
      На вигляд – справжня. Є одна загроза…
      Торкнувся хтось холодної руки,
      Але мене вже п’ятий рік морозить…

      Під берегами – річка жде дощів…
      Як я і поле. Рухається кволо…
      Бракує серцю випадкових див…
      Мабуть, там щось іще не охололо…
      2010 рік



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    30. Не соромлюсь тепер винуватців запліднень і пилу...
      Не соромлюсь тепер винуватців запліднень і пилу -
      На запилених вулицях струшую острах в траву…
      Випробовую велич. І дякую, що запросили
      У волошковий день, у якому, здається, живу…

      На наперстку тривог – виокремлюю (з даху до столу)…
      Чітко відданий рід. Над покликанням – гамір лелек…
      Таємниця життя не розгадана буде ніколи,
      Як балада про матір - записаний святістю трек…

      Тихий зговір страждань. Не залишить осмислених рішень…
      Правдолюбні ромашки усі віддадуть пелюстки…
      Але серце чомусь за потребою стане палкішим
      Чи, можливо, як погляд, уперше занадто різким…

      Закохається відчай. І втратить останню довіру…
      Теж зіллється із цвітом старого бузку й черемхи…
      Не соромлюсь людей. Я їм вірю. По-справжньому й щиро…
      Все, що буде і є, - це сумирність й одвічні гріхи…

      Все, чим світиться день, - тривіальні стискання кульбаби…
      Розмежовує травень. Й розкаже зворушено про
      Те, чого не було. І про те, чим схвильовані граби,
      Що в найближчому гаї омріюють вічне добро…
      2010 рік



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    31. Чарівна квітко! В душу не дивись...
      Чарівна квітко! В душу не дивись
      Від лагідності синіми очима...
      Минуло все – і зник Він, як колись,
      З останніми дощами весняними.

      Пішов навіки… З висохлих річок
      Великі краплі мерзлих сліз і дихань
      Лиш знають про Його останній крок,
      Як знають люди все про щастя й лихо.

      Як замовкають голоси вітрів,
      Переродившись в громові октави,
      Так Він пішов. Без сумнівів і слів.
      Шукати щастя, величі чи слави.

      Вростати в небо плоттю і гріхом
      І намагатися знайти блаженство…
      А над життям чи, може, тільки сном
      Якось зуміти взяти верховенство…

      Не повертатись в дім, де сміх чи жаль…
      Й до тих очей та пелюсток надії.
      Чарівна квітко! Ти – моя печаль.
      Але Його судити я не смію…
      2002 рік



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    32. Гріховна суть – у кожному кущі…
      Гріховна суть – у кожному кущі…
      Спокусник-час. Вологі рушники…
      Хтось на війні. Стривожено мовчить…
      Бояться тиші скривджені думки…

      Лицем до болю. Поглядом – до мрій…
      Червоне сонце – вдруге у зеніт….
      Вже третій рік. А схід - іще живий…
      Дай, Боже, завтра знову буде схід…

      Зберуться вкупі - райдуги скляні...
      Перепочине доля мовчазна...
      Хвилинно жити - страшно на війні...
      Колись закінчиться ота війна...

      Розквітне кущ. Над річкою - блакить...
      Туман зігріє - ковдрою доріг...
      Спокусник-час. На заході дзвенить...
      Він вижити й чекати допоміг...
      2010 рік



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    33. Монолог зів'ялої квітки
      Коли бруньки – обличчям до зірок,
      А мрія лине десь удалину,
      В моїй уяві – сон, морський пісок
      І прагнення намалювать весну.

      Змішати барви крові і дощу.
      Веселкою розбавить почуття.
      Мольберт – у руки. В серце – "Не прощу!".
      А далі – світ й дорога у життя.

      Пейзажів крила. Сонця ермітаж.
      Портрети трав і квітів польових.
      І знов прощаю. Так же. Знову та ж.
      Хоч і нема мене серед живих.

      Розмили зливи долі натюрморт.
      Усе було. Та чи така одна?!
      Любов – літак. Життя – аеропорт.
      Зупинка в небі – то твоя весна…

      Засохлі фарби більше не твої…
      Провина? Ні. Він сам того хотів.
      Розмиті обриси. Чужі краї.
      І день ясний щось трохи потьмянів…

      Не відчував і він свою вину.
      Та і було усе вже так давно…
      Як хочеться намалювать весну!
      Хоч малювати більше й не дано…
      2003 рік



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    34. Где-то старится дождь. Невесомо-небрежная…
      Где-то старится дождь. Невесомо-небрежная…
      Над каштановым городом – блеклая синь…
      Очертания капель отчетливо прежние…
      Не ищи вдалеке… Просто шторы раздвинь…

      Над вечерним пейзажем – в преддверие праздника…
      Замени планетарий на облачность глаз…
      Плечи мокрые. Только мне как-то без разницы…
      Что подумают сонные лужи о нас…
      2010 год



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    35. Знавці давно мовчать. Все сказане – забвення…
      Знавці давно мовчать. Все сказане – забвення…
      Під поглядом хреста – надкупольні віки…
      Ти не один такий. Ми разом - безіменні…
      Ми вже давно себе назвали навпаки…

      Під одягом дзвіниць – оздоблення смагляві…
      Дивитися униз простіше - менше втрат…
      Я майже як усі: дзеркально (у канаві)
      Очікую тепла і променистих свят…

      Накривши почуття (завісами і снами),
      По підвіконню грім – знесилення зібрав…
      Я разом з ним живу. Ти також поряд з нами…
      Ти ж навіть часто сам раніше в нас бував…

      З застеленим столом – забрав усі неділі…
      Я знала, що твої, однак сама чомусь
      Зманила, як дощі, дороги веснокрилі...
      Їх вже давно нема. А втратити боюсь…
      2010 рік



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    36. Насквозь. Как огонь… Обжигающие силуэты…
      Насквозь. Как огонь… Обжигающие силуэты…
      Подсвечником мыслей (зажечь не могу календарь)…
      Броски-размышленья. Зацеплена радуга цветом…
      За встроенный в сердце потухший (весною) фонарь…

      Над краем полетов - высотность рассветами дышит…
      Откликнется (знаю) – лишь искренне вслух позови…
      Поднимется утро (над всеми степями) повыше…
      Молитвенно верю. Как воздух, сливаюсь: «Живи!»
      2010 год



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    37. Відверто ниций нетиповий стиль…
      Відверто ниций нетиповий стиль…
      І лексика - життєвих рандеву…
      Аполітичним викликом зусиль
      Слова спотворено. Я в них живу…

      Зім’ято займище усіх заплав…
      Тавтологічним поштовхом – дивлюсь!…
      Була вимірність – хтось уже забрав…
      Як розмальовку, передав комусь…

      Відзначено внизу чиєсь крило
      Кульбабами, що зліплені з відлунь…
      Пір’їнами само передалось…
      В сухі долоні. У світи красунь…

      Перемальовано живий альбом…
      Омонімічні двері світла ждуть…
      Незадоволені своїм житлом
      Світлини сонячні в мені живуть…
      2010 рік




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    38. Стразы
      На грязных карманах – рассыпанные междометья…
      От звучных осколков – свинцово-стеклянных начал…
      Ждала не последняя. Только (по записи) третья…
      Её имитацией кто-то уже называл…

      На грустных улыбках – горчат пришивные цепочки…
      Над нитью волос – ослепительно-громкий декор…
      Разительным грохотом… Крик… Фурнитурная строчка…
      Отделкой (стекольной), наверно, зовут до сих пор…

      Потёртость камней - от искусственных бликов недели…
      На выход: крылом задевает (внизу) журавлей…
      Не крылья – а вставки… Приклеянностью заблестели
      На выцветшей коже (её или даже моей)…
      2010 год



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    39. Вам кажется странным, что стрелки – стремятся к закату…
      Вам кажется странным, что стрелки – стремятся к закату…
      Едва прикасаясь (от ненависти) к родникам…
      Прогорклым уныньем, рассыпанным над циферблатом…
      Любовью (неправда) - беспамятством бьёт по щекам…

      Как тихо и томно… Лучистая важная слякоть…
      Воссоздана готикой офисов (в левом крыле)…
      Хотелось бы просто (самой) безучастно поплакать…
      Неслышными вздохами (сумрачно) – тенью в тепле…

      Пространными всхлипами (сильно) – зацветшими снами…
      Каких-то сумбурно-сознательных злых перемен…
      Так грубо… Совсем без сочувственных образов (в раме
      оконных проекций)… Чего-то хотите взамен…

      Придуманной слабостью (низко) – корыстностью линий…
      Очертите всходы… Подснежников и этажей…
      Мне кажется трудной. Вам видится – радужно-синей…
      Болезненность взглядов (цветов и знакомых людей)…
      2010 год



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    40. Зачернене небо прикинулося міцносплавом…
      Зачернене небо прикинулося міцносплавом…
      Прокинешся вперше, не втримавши секундоміри…
      Немає різниці: ментальними краплями кави
      Сполохане літо мені все одно не повірить…

      Розлогими стеблами – зелень зливається (скуто)…
      Широтність охопить – згарячене серце криниці…
      В глибинних джерелах – органіка щільної скрути…
      Схвильовано стеляться відгуки відданолиці…

      Забраклими злетами – до зорепадних віталень…
      Застигнеш від визначень – часто удома зникаю…
      Напишуть дерева: «Про неї (зазвичай) мовчали»…
      Сама відпишу (на звороті) розлого: «Буває…»
      2010 рік



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    41. Сповідь польової криниці
      Я – не твоя. Я із чужих ведінь.
      Я – не одна: зі мною степ і небо,
      Сніги, жита й вечірня далечінь,
      Та, що мені нагадує про тебе…

      Твої обійми – в віршах давнини.
      Твоє обличчя – у розмитих зливах…
      А я – реальна. З літа й до весни
      Тамую спрагу. Й цим уже щаслива...

      Не пориваюсь до нічних висот,
      Й не плачу від недбалості людської.
      Мій вік простий: без втрат і без турбот.
      Живу собі. Милуюся красою.

      Палюче сонце і німі вітри
      Мене нічим уже не залякають…
      Я бачу поля й неба кольори,
      Але чогось мені не вистачає…

      Це, може, просто винні ті пташки,
      Що свою пісню ніжно так співають.
      Чи ці звабливі польові стежки,
      Які кохання віддано чекають…

      А, може, річ у тім, що знов дощі -
      Такі ж врочисті, світлі й веселкові!
      Тривожно й млосно якось на душі
      Від доторку вчорашньої любові...

      І те ж жовтіє жито вдалині…
      І та ж зоря вечірняя заграла…
      Я знаю: знов наснишся ти мені,
      Та я уже один раз відпалала…
      2003 рік



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    42. Бледнеет мрамор слепых мозаик…
      Бледнеет мрамор слепых мозаик…
      (масштабомысли – пороком в голос)…
      Апрельско-злое «Перемерзаем!»
      (над откровением экзетполов)...

      Признанье (внешне перемолчало)…
      Надпоэтичность – простые стили…
      Сливово-стиранное начало...
      (его бутонно перехватили)…

      Конкретно-тихий – фаянс объятий…
      (закоченевших – искусство стали)…
      Раскрепощённость рукопожатий
      Была открыта - переиграли…
      2010 год



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    43. Продріботіли – площа сумовита…
      Продріботіли – площа сумовита…
      Янтарний дощ - загорне в полотно…
      Ти можеш навіть поглядом відкрити
      Моє забите глухістю вікно…

      Колекторами сірих випромінень
      Енергетичні спогади - землі…
      Тобі вдається знехтувати стіни,
      Для тебе рухи навіть - кораблі…

      Затінення - твоя пейзажна осінь…
      Під натюрмортом запис - «Зорецвіт»…
      Запам’ятали – запахи колосся,
      Повернутого поглядом – на схід…

      Йому похмурість – полюсна бравада…
      Усмішка, зітнена із перемог…
      У шепотіннях (я відверто рада)…
      У нас з тобою – спогади на двох…
      2010 рік



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    44. Під стягом втіх – затрушені літа…
      Під стягом втіх – затрушені літа…
      Знеструмленістю – вдарило по тіні…
      Повітря – гостре… Спектрами - вода…
      (я - за джерельні непорозуміння)…

      Веселоокість (зліва ) як бур’ян…
      Над вітром подив – в’ялені знамена…
      Праворуч неба - справджений туман...
      Крислатим світом - тягнеться до мене…

      Причастям звуків – звиклі вітряки…
      Закреслять зваби (зрання полохливі)…
      Зламати можу - світяться гріхи…
      Мабуть, вони по-справжньому щасливі…

      Без них і вимір – просторіччя місць…
      В містах застиглих (світлофори стали)…
      Над прапорами – жовтоскресла злість...
      Її весна уже перегортала…

      Втекла, як згубність, в краплі відривні…
      Вгорі клейноди - відчайдушні стрази…
      Забризканістю – змови зорові…
      (вони, як я, ще мріють бути разом)…
      2010 рік



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    45. Над трепетом – пристёгнута тоска...
      Над трепетом – пристёгнута тоска
      (и в каждом шве, и в каждой паутине)…
      Опознанностью – вектор потолка…
      (с разглаженными странностями линий)…

      Под капельницей (годом наперед)…
      Учусь смывать (болезнетворный голос)…
      Над серым умывальником живет…
      Проекция навязчивых уколов…

      Под антресолью – аппликатор лиц…
      Перед кроватью - справочник обрядов…
      Похожая (на сливочных девиц)
      Метафизичность ощущаю - рядом…

      Перестановка (знаков-амплитуд)…
      Стираю тушь, засохшую над светом…
      Определённо знаю: где-то ждут…
      Ждала б сама – да вены перегреты…
      2010 год



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    46. Рукой подать до тебя – носила...
      Рукой подать до тебя – носила
      Я платья, сшитые тишиной…
      Неоднократно. Я Вас спросила.
      Тогда… А кто же теперь со мной?

      У багровеющих сочных лилий…
      Прошита чувственностью рука…
      Я высыхала - меня облили…
      Большие странные облака…

      Над обелиском – из мертвых кружев…
      Пронизан плотностью перелив…
      Мне этот праздник совсем не нужен –
      Я пью компот из сушёных слив…

      И оверлоком пробитых насквозь
      Больших и малых прозрачных дыр…
      На парапете – худая разность
      Глядит на сытый и сочный мир…

      Перебегает дорогу справа…
      Из монотонных игольных тем…
      Я с опозданьем (Вы в этом правы…)
      Живу, забытая насовсем…
      2009 год



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    47. Насправді тихо... Прощена береза…
      Насправді тихо... Прощена береза…
      Торкнути грози – зм’яклі явори…
      Першовідмов досліджена ґенеза
      На першотрав’я дивиться згори…

      Спіймати вигук – чуйні атрибути…
      Кленовим листям – пильність унизу…
      Якщо відверто, хочеться роззути…
      Краплинну ніч, залюблену в грозу…

      Смугастим пилом – м’яко засинати…
      Взірцевим щастям дивувати млин…
      Від невагомості - дощі сховати...
      Багато - справжніх… Відданий - один…

      Сплести колосся – шарове розбіжжя…
      Забавити відкритість (у траві) ...
      Напередодні – змоклі роздоріжжя
      Глибокоокі. Істинні. Живі...
      2010 рік



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    48. Віддам усе... Хрипким двінкоголоссям…
      Віддам усе... Хрипким двінкоголоссям…
      (безцінна річ охрещеної зливи)...
      Мовчить немеліроване волосся…
      Бруньками захопившись хворобливо…

      Уявно - враз (з'єднались переброди)…
      Вгвинчу (в пітьму) квітневі саморізи…
      (бруківка – глина - градаційні сходи)…
      Смаглявий обрис ходить по карнизу…

      Тремтить емблема - юність засвітила…
      (зупинка – глобус - рятівна вечеря)…
      Відбитки пальців (перехолодило)…
      Амбітністю поставлені - на двері…

      В яру - туманно (шерхіт - над очима)…
      (тривоги – брухт – знебарвлення весняне)…
      Хрещена стрічка - вплетена незримо
      У стрункістю розділений світанок...

      У сплески правил, що заполовіли...
      (розподіл - вимір - квітні кольорові)...
      Забрати зможу - визначення вчила...
      Святинь безмірність (у одному слові)...
      2010 рік



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    49. Ці літери... Їм варто заблищати...
      Ці літери... Їм варто заблищати
      В контексті надльодових переправ…
      Вже скоро доведеться пробачати
      За те, що міцно усмішку тримав…

      За те, що завтра небезпечним цвітом
      Від радості кружлятимуть думки…
      Тому, що можуть серце перегріти
      Перефарбовані смішні ляльки…

      З тих міркувань, що дуже тихо плачуть
      Чиїхось вій несправжні імена…
      Від того, що тоді стаєш гарячим,
      Коли в обличчя зраджує весна…

      Коли від іграшкових перевтілень
      Сміється китицями об’єктив…
      І через те, що знати не хотіли,
      Кого невиправдано засмутив…

      Кому віддячено – одноманітність…
      Від пересохлих висмолених губ…
      Перестилає згорблена елітність
      Зім’яті ліжка. Відмовляє зруб

      Вибагливим колодязним капризам…
      Не через те, що щедрість розгубив…
      А просто воду – діставати знизу…
      А зверху - пити… Вже для когось жив…

      Палахкотить іконами сумирність…
      Від благодаті – кілька талих зим…
      З криничних зрубів теж сміється вірність
      І попри те, що хтось стає чужим…
      2010 рік



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    50. Невиліковність – розділовим знаком…
      Невиліковність – розділовим знаком…
      Нестерпна - схожістю стілець зламала…
      Грибним дощем - (майбутнє над байраком)…
      На простирадлах святість позбирала…

      Несхильний ракурс (зночі шаленіє)…
      Набухлість, як вологу кров (залишить)…
      Несповна… Гладіолуси чорніють…
      Над пелюстками – заполочі кришить…

      Бавовняним дощем – барвистість (чула)…
      Неспостережністю – над образами…
      Через світанок – нерідке минуле
      Розгаптувала сонними нитками…

      Від срібних шовків – несенсорні стріхи…
      Кордонність монологів (відчувала)…
      Нерозпочата (спрощується стиха)…
      Але її уже запам’ятали…
      2010 рік



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    51. Осяйно… Втричі менше… Щільність – мстива…
      Осяйно… Втричі менше… Щільність – мстива…
      Осягнуто – полеміку розміщень…
      Брудна ранкова сонячність - вродлива…
      Зібрала ковдри фрагментарних тріщин…
      На шиї сірість – монументи змісту…
      Осяянням – глибинність зашморгнула…
      Сміється над розгубленістю місто…
      Перекриттям – контрастність повернули…
      Осферено – повітряні мікроби…
      На шкіряних відбитках – далечини…
      Сезонністю відзначено хворобу,
      Одужанням – далекосяжні зміни…
      Даремністю – дообрієвий іній…
      Смаглявістю – чиїсь подвійні кола…
      Відкрито - контурність пейзажних ліній…
      Дзеркальністю - розмито видноколи…
      Започатковано сезонні втечі…
      Широким стуком (на вузеньких сходах)…
      Давно уже забрала (листя й речі)…
      Йому так треба – сам нехай приходить…
      2010 рік



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    52. Богемным отражением простуды...
      Богемным отражением простуды
      Мне ночь дана – одна, как половик…
      Отростки в солнце, памяти, повсюду…
      Остроугольной оттепели блик…

      Отображением проросших стонов
      На брошенный горизонтальный пол…
      Осваиваю механизм законов,
      Осмысливая – ножницы и ствол…

      По перевернутым квадратам неба
      Изысканность плетется не спеша…
      Всего лишь нужно – теплый ломтик хлеба.
      И теплый взгляд смешного малыша…

      Всего лишь есть: и щели, и растворы…
      И самый искренний на свете ил…
      Одни навек исчезнувшие горы…
      Ты их со мною тоже полюбил…
      2010 год



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    53. На витримку - розплющені абзаци…
      На витримку - розплющені абзаци…
      Й герань з кривавим присмаком образ…
      Під трав’янистим зігнутим форзацом
      Книжкові плечі прихилю до Вас…

      Як субтропічість (зважена рослина)…
      Кімнатним духом – двоквітковий плід…
      Вам – безпідставне: «Буду за годину!»
      Дорожче всіх безсуперечних літ…

      Ефіроносність – в визначенні стелі…
      Над монітором – ефемерність рис...
      За доторком сумує епітелій,
      Захищений від болю (зверху - вниз)…

      Живим суцвіттям – інші одкровення…
      Під їстівним параграфом - табу...
      Ви скуштували те смачне варення
      (разом із цукром зварену журбу)?

      Бетонний фон – тривала безкінечність…
      Над безсумнівним визначенням слів…
      Абстрагуванням – літери доречні…
      (Вам хтось про них колись вже говорив)…

      На все вікно - безплановість погоди…
      (Вам це знайомо – безпредметний ряд)...
      Асиміляцію - лікую йодом…
      Хоч знаю, що одужаю навряд…
      2010 рік



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    54. Мне сложно слышать: траурность полен…
      Мне сложно слышать: траурность полен…
      Мне б - выдумать канатные наброски…
      Смешно звучит: золототканый плен
      Располагает похотливым воском…

      Отвоевав – броски и времена…
      Сложнее тем, кто меряется силой...
      Мне проще в этом – я не влюблена…
      Я просто раньше помнить научилась…

      Перепроверив календарность встреч…
      Последний день у февраля – украден…
      Необратимо воздух будет течь…
      Через гортанность выбоин и впадин…

      Немногословностью – не продлена…
      Простым решеньем - взрослость разуверит…
      Лишь пару вздохов – и опять весна,
      Которой очень хочется поверить…
      2010 год



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    55. Вітрильник вже малює - на спині…
      Вітрильник вже малює - на спині…
      Від боді-арту - стриманість зникає…
      Відносно хвилі – ліпить вдалині
      Сезон сполук, який усе змиває…

      І не мовчить. Хоч є передчуття,
      Що краще всім, аби вона мовчала…
      Що вже давно банальністю злиття
      Її зі мною поштовхи з’єднали…

      Роз’єднувати – схильністю зітхне…
      Для всіх гілок, що щирістю - зрослися…
      Й навмисне знову підштовхне мене
      До тих, які давно себе зреклися…

      Щоб не простим було пророцтво. Тінь...
      Наздоганяє експресивні рухи…
      Епілептична знехтувана синь...
      Щось промовляє. Неуважно… Глухо…

      Звучать фонеми (можуть відплисти)…
      По тим рельєфам боді-артних ліній…
      Мовчу… Як символ. Розмовляєш ти...
      У невагомості. Принадно-синій…

      Ще кілька стиглих вправних коливань…
      На перетомленій смішній відлизі…
      Забудеш сам. Обов’язок з’єднань…
      Сховає місяць на рельєфній кризі…

      Над хвилями - відхрещується дім…
      І проміжком - розхитується скрута…
      До тих малюнків - враженням чужим…
      Мені потрібно буде доторкнутись…
      2010 рік



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    56. Он может все (за профилем открытий)…
      Он может все (за профилем открытий)…
      Как важность утра, смятого дождями…
      В его улыбку (вглядывайтесь сами)…
      Зеркальностью её определите…
      Четвертой нотой – не его созвучьем…
      Образовав рифмовки с перебоем…
      На градуснике – минус с плюсом (двое)…
      Не спрашивайте. Зрелостью не мучьте…
      Осознавая кирпичи-камины.
      По-дилетантски (кажется, что пишет)…
      Зарок – свиданьем (думаю, что слышал)…
      Заржавленностью – выгибает спину…
      Через заставы (лучше видеть стала)…
      Застроченным определеньем роли…
      Нагнувшись вниз (срисованный до боли)…
      Стремиться ввысь… А я ему писала…
      2010 год



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    57. Начало двери. Я иду, разжимая бинты...
      Начало двери. Я иду, разжимая бинты,
      Морским сумасбродством окрасив вчерашний закат…
      Мне нужно идти. Все проёмы – тревожно просты…
      Подснежники мне (под ногами) протяжно скрипят…

      Ложится на пальцы забывчивость - радужный след…
      Считать перестала, суфлёром озвучив сирень…
      Вначале замёрзнув, закутавшись в стёганый плед,
      Согреет дыханием слитным растаявший день…

      Как крошечный луч, обличённый в каких-то грехах,
      Как часть неделимая. Прочность и смысл бытия…
      Откроется дверь – в ограничено тёплых руках…
      Одна у тебя. У меня – бесконечно-своя…
      2010 год



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    58. «Неверно: душно было не вчера…"
      «Неверно: душно было не вчера…
      А лампочек тревожность - впечатляет…» -
      Облокотившись о фасад двора,
      Потухшим взглядом солнце размышляет…

      От наизусть заученных страниц -
      Горящих встреч я видела немало…
      Переступая через сотни лиц,
      Я даже все их не запоминала…

      Хватало красок потускнелых фраз…
      От ярко-красных выдуманных пятен…
      Мне вспоминают это каждый раз,
      Я механично повторяю: «Хватит!»

      Зажженным штампом солнечных эмблем
      Меня так точно стены забывали…
      Один раз честно спрашивал: «Зачем?»
      Я промолчала. Честно ли? Вначале…

      Промокших до беспечности волос…
      Когда-то длинных, с мягкими концами…
      В меня от страха дождь последний врос…
      Отчетливыми жесткими рубцами…

      Мне не прощают… С сорванных цветов
      Шероховатость моросит на кожу…
      А двор промерзлых солнечных следов
      Гореть тревогой лампочек не может…
      2010 год



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    59. Я бачу – в ночі рідкісні кульбаби...
      Я бачу – в ночі рідкісні кульбаби
      Живуть напрочуд талим голосам...
      Користуватися навчилась скрабом,
      Чи мною він - давно навчився сам...

      Ходжу навшпиньки – хочеться злетіти!
      Ловлю, як обрій, поштовхи життів...
      А навкруги – найвеселіші квіти...
      Заволоділи грою почуттів...

      Трава росте, як руки опромінень...
      Відчутно лине життєдайна мла...
      Навчилась легко розмовляти з тином,
      Ще ж нещодавно – гордою була...

      Наперекір нанизувала жито
      На щось незвично – від чиїхось втеч...
      Я вмію щиро й віддано любити
      Найтяжчим втратам й зрадам всупереч...

      Я не повірю, що зникають рани...
      Їм у віках призначено боліть...
      Ростеш і ти – мій незборимий ранок...
      У граматичних ознаках суцвіть...

      На фонетичних рівнях тішиш спокій...
      Орфоепічним подихом доріг...
      Параболічно вирівняні кроки
      Ступають вперше на кривавий сніг...

      Я щось шукаю – приязне й глибинне...
      Перегортаю райдужне сміття...
      Весна в життя приходить безупинно...
      Вона для мене – це усе життя...
      2009 рік



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": --

    60. Відторгнення - невитриманий збіг…
      Відторгнення - невитриманий збіг…
      (в одноголоссі – нічого втрачати)…
      Мені б тривожністю розчулить сніг…
      Йому, принаймні, соромно мовчати…

      Над березневим колоритом стель -
      Дощовики (прикрилися дахами)…
      Мені знайоме відчуття пустель
      З піщаними гарячими думками…

      А дихання моє – хронометраж…
      (ти не повіриш, як це нудно й тихо).
      Годинним пензлем скрапує гуаш…
      Й розміреними порціями дихань…

      До широчин (життєписи свобод)
      Біографічність видумана - зблідла…
      Ти відчуваєш? Серед сірих згод -
      Маленька смужка сонячного світла…
      2010 рік



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25