І знову новий сон, так незбагненний,
Немов відлуння від реального життя .
Він ніби тінь у дзеркалі, мов хвіст вогненний,
Немов прозорий ключ до таємниць буття.

Він заворожує, лякає, спонукає
До нових пошуків не пройдених шляхів.
До нових змін у існуванні він штовхає
У глибину ще невідчутних почуттів.

І знов думок безмежна павутина.
І знову крок в безглузду порожнечу.
І знову безпораддя, мов дитина.
Заплутатись так легко й небезпечно.

Всі персонажі так далекі й сірі.
Слова пусті, ловити зміст не варто,
Я неможливо віднайти всі плями білі
На білій скатертині, краще завтра.

Знов новий день і нова невідомість.
Думок нема у голові порожній.
Вона неначе втратила свідомість
Від боротьби з собою – так неможна.

Чи можна віднайти чого немає
Насправді… чи лише в одному світі?
Чи нереальне тільки в сні буває?
Чи всі двері для людей відкриті?
(2009р.)

Провести пальцями по склу,
На дотик відчувати межі.
Зостатись чи прокинутись від сну.
Просто на схдах піврозваленої вежі.

Не у підніжжя й ще не на вершині.
Можливість бачити униз і навіть вгору.
Лиш крок на місці, десь посередині
Між тут і там, сьгодні і учора.

Провести пальцями по склу,
На дотик відчувти межі.
Піймати відображення.Чому?
Позаду ж той, кому воно належить.

Не слід дивитися туди,
Себе і інших бачити крізь нього.
Розбити клітку фальші назавжди.
Вона не створить краще, ніж до того.
(16.03.10)