Шовкова сукня і лілеї білі...
Зима..Всюди холодні заметілі...
Вона іде із квітами в руках;
Із неба сніг і сльози на очах...
Він не прийшов, але вона не ждала..
Він обманув, але цього вона чекала...
Він вже забув як палко полюбив,
Як серце в ній і душу загубив...
А завірюха стогне й сніг здіймає...
Вона ж і досі ще його кохає...
Вона ще й досі вірить в ту любов,
І думає, що він вернеться знов...
Лілеї білі падають додолу...
Кружляють із сніжинками по колу...
У серці крик...душа шалено грає...
Вона мовчить...вона його кохає...
2008р.

Не плач, не бійся, не мовчи,
Від болю голосно кричи,
Не бійся просто полюбити,
На думку інших всіх - забити!!
Не бійся жити і кохати,
Своє життя в руках тримати,
Не комплексуй, вмій гідно жити,
Себе,таку як є, любити.
Собою завжди будь в усьому -
Ніколи не соромся цього!
Собою будь будь-де й коли:
Кохай, борись, живи, люби!!
Іди вперед, не переймайся,
Ні перед чим не зупиняйся,
Не бійся плакати, кричати,
А бійся під час мук мовчати,
Люби себе завжди такою:
Щасливою і молодою,
Люби себе й усіх люби,
Собою будь будь-де й коли))))))

Де Ти? Я так до Тебе хочу...
Моє життя пусте й німе...
Тобі щодня усе шепочу
І віри шлях мене веде...
Ти там, на небі, серед щастя,
Між янголят і між людей...
Моє життя – це чорні масті...
Та сліз не видно з-під очей...
Я знаю, Ти мене чекаєш...
Як кожного посеред нас...
Теплом своїм Ти зігріваєш
І нам даруєш світлий час...
Прости нам, ми не гідні цього...
Ми лиш мурашки на землі...
Ми тіні тих, хто був до цього
Їхнім шляхом нам треба йти...
Ти ж знаєш, ми у Тебе вірим...
У Твої вчинки і слова...
У ніг Твоїх вся Україна...
Та що там...навіть вся Земля...
Ти милосердний до прокляття,
Ти віриш всім єством у нас...
Твоя наснага і завзяття
Дарують нам цей довгий час..
А потім ми йдемо до Тебе...
В Твої обійми, вічний шлях..
Прощення молимо у неба
Й несем гріхи в своїх руках..
І Ти їх щиро пробачаєш...
Ти віриш в нас, дітей Твоїх..
Ти нас, мов батько наш, плекаєш
І любиш, мов дітей Своїх..
Тож Боже, поможи нам знову...
Дай силу шлях життя пройти...
Даруй життя й любов усьому,
Що в світ змогло з життям прийти...
Де Ти? Я так до Тебе хочу...
Моє життя пусте й німе...
Тобі щодня усе шепочу
І віри шлях мене веде...

Не залишай, не забувай
Самотніх душ пекельний рай.
Не забувай слова прості,
Такі важливі і пусті.

Не забувай печаль життя –
З неї немає вороття.
Не забувай свою любов,
Що не вернеться в серце знов.

Не забувай свої думки –
Їх сенс важливий в забутті.
Не забувай свій перший гріх,
Що так тобі в житті поміг.

Не забувай, не залишай,
Самотніх душ пекельний рай.
Адже лиш у твоїх руках
Твоє життя на небесах.

Шалено грала музика у залі,
І серце билось серед кришталю,
Вона стояла у своїй печалі,
І плакала від болю і жалю.

Вона кричала переможним криком,
І божевілля у її очах
Описувало те прожите лихо,
Яке губилось у пустих словах.

Забутий відчай линув через краї,
І вічний біль прохання шепотів,
Лише для неї у цій повній залі
Уже не було жодних почуттів.

Остання нота. Вже дограла скрипка.
Бокал вина наповнений вогнем.
Остання мить її життя розбита
Й летить у пекло срібним кришталем.