Стрибає у лісі маленький зелений цвіркун
І бачить на стежці зелених він кур,
І чує зелений він запах дерев…
До цього усього він ніжки задер!

Але не сидиться комасі на місці:
Він швидко стрибає і йде по узліссі,
І знову він бачить зеленим усе,
І, навіть, струмочок, що воду несе.

Цвіркун розуміє що все це обман
І що його розум затьмарив дурман,
Але він не хоче «по-іншому» йти,
Зелений залишиться з ним навіки!
----
20:46, 16.01.2010

ТИ – єдине, чого я бажаю,
ТИ – єдина, кого я чекаю!
ТИ – красива і мила,
ТИ – чарівна і прекрасна,
ТИ – моє сонечко ясне!
ТИ – все чарівне, що може бути,
ТИ – все прекрасне що не можна забути!
ТИ – час, який плине так швидко!
ТИ – все, що я маю і коли-небудь мав,
ТИ – те кохання, якого чекав!!!
-----
приблизно 2007 рік

Лети! Літай! Здіймайся в небо,
Розбий простори, все порви!
Відчуй ту силу незбагненну,
Яка не згасне на землі.

Лети крізь холод, заметілі.
Забудь усіх, забудь усе.
Відчуйчуй безмежне божевілля,
Що піднесе, що понесе!

Женись, кружляй, вируй у небі,
Лети найшвидше за усіх!
Минай найвищі урагани,
Проходь крізь будь-які шляхи.

Здобудь життя відчувши спокій
Здобудь неспокій від життя.
І щоб не бути одиноким
Лети крізь прірву небуття!
--------------
жовтень, 2009

Познайомився з дівчиною,
Що схожа на мене,
Познайомився з душею,
Що легко звикла до мене.
Світло прокотилось по моїх очах,
Неспокій пройшовся по словесних кущах.

Запорошив повітря,
Подихом натхненним.
І розквітло віття,
Морем здоровенним.
Світло прокотилось по моїх очах,
Неспокій пройшовся по словесних кущах.

Дуже легко стало,
Денне сонце пронеслось,
Відчуття настало,
Все аж затряслось
Світло прокотилось по моїх очах,
Неспокій пройшовся по словесних кущах.

І земля здригнулась,
І пройшов туман,
І журба забулась,
І пропав обман.
Світло прокотилось по моїх очах,
Неспокій пройшовся по словесних кущах.
------------------
00:00, 14.12.2009

жадобу пристрасть запалила,
невігластво пройшло в життя.
а в нас лиш думка пролетіла
про спробу свого каяття.

тримати втіху не зуміли,
летіти легко?.. ой, біда!..
чому ж ми розум розгубили,
чому ж настало забуття?

легкий і ніжний помах страсті
ще нас тримає до життя,
але нам важко виживати,
бо ми не чуєм відчуття...

Нам треба лиш про те згадати,
про те Ким є і Де ми є,
а не постійно забувати
про те ким є і де ми є..
-------
жовтень, 2009

Зібрав ялинку, взяв гітару,
накинув куртку на плече.
і так одразу любо стало,
Що в середині аж пече.

Почав я грати тихо, гірко
Сумну мелодію життя,
І як в маленькій оповідкі,
Настало ніжно забуття.

Пройшов акорд туди по струнам,
Пройшов туди, тоді назад
Та й зразу любо-любо стало
І душі настав парад.

І знову вдарив я по струнам,
Пройшовся звуком по вушах..
(оцей момент мені все снився
у неймовірно світлих снах!)

А тут тріщать уже фанфари
І Новий рік уже настав,
А я все слухаю удари
По струнам, в кольорових снах...
---------
22.31, 16.01.2010