Посріблила зима сивий спокій небес,
Білим смутком серця оповила,
Шлях відкрила в долину казкових чудес,
За собою крилом поманила.

Наче в сні, я в снігу по коліна іду.
Десь дерева зітхають спросоння.
В круговерті снігів я безсило бреду,
Зігріваючи серце в долонях.

Крізь пронизливий свист зимових вітрів,
Крізь стіну снігопаду рясного
Я іду на твій клич, я іду на твій спів,
Знаходячи вірну дорогу

Не змогла осліпити снігами зима,
Не посміла льодами закути
Моє серце гаряче, мої почуття
Мені ніколи тебе не забути...
2005

Зігрієш ніжно рук своїх теплом,
Вуста наповниш пристрастю палкою.
Сплітає ніч тенета нам обом,
Вогненну павутину нам з тобою.

Сплетуться долі, душі і серця...
І де чиє уже не розібрати.
Від злого ока ніч сховає нас,
А зорі пильно будуть вартувати.

Своїх долонь теплом зігрій мене,
В моїх очах впізнай себе самого.
Бо сплине все, бо все мине,
Окрім кохання, не залишиться нічого

Прости мене! Тебе я не кохаю,
хоча назавжди в серці збережу.
Піймав мене, мов пташку в гаю,
та вільно в небо з рук твоїх злечу.
Прости мене! Осипалося листя
і цвіт кохання вже давно опав,
вже манять мене вдаль осіннім блиском
зоряні очі, зоряна печаль.
Прости мене! Не можу зупинитись
і прагну я до неба досягти.
Ти зрозумій: не можу я лишитись!
Прости мене я маю далі йти...

Із ранньої юності і до сьогодні
у серці вирує одне почуття,
сумує душа моя лиш за тобою
без тебе моє не можливе життя...

Листи твої вмиті сльозами моїми
і образ в душі над усе бережу:
обличчя твої, і постать, і очі...
шепочу: "Коханий, не йди".

Із ранньої юності і до сьогодні
у серці моєму знаходишся ти,
сумує душа моя лиш за тобою,
чекаю на тебе завжди!!!