Від небокраю до небокраю,
Північ і Південь, Захід і Схід,
Не прикордонні стовпи нас тримають -
Звитяжної крові одвічний завіт.

Брат оступився - подай йому руку,
Сам упадеш - хтось підставить плече.
З ближнім на двох розділи свою муку,
Радість із другом удвічі зросте.

Будьмо єдині! В єдності сила!
І обламає зуби пітьма.
Ми переплетені, нерозділимі,
Без кожного з нас України нема.

16.12.2014

Я люблю, коли сміється сонце,
променисто бісики пуска,
й бешкетує вітер у волоссі
і коли в руці твоїй моя рука.

Я люблю, коли квітує небо
барвами вечірньої зорі,
я люблю, коли я біля тебе,
й коли ти всміхаєшся мені.

Я люблю, як зеленіють трави,
як стиха плаче дощ, сумує ліс,
люблю коли шепочеш ти: "Кохаю"
і витираєш на щоці струмочок сліз.

Люблю тебе, бо ти в житті моєму,
люблю життя, бо в нім присутній ти.

Посріблила зима сивий спокій небес,
Білим смутком серця оповила,
Шлях відкрила в долину казкових чудес,
За собою крилом поманила.

Наче в сні, я в снігу по коліна іду.
Десь дерева зітхають спросоння.
В круговерті снігів я безсило бреду,
Зігріваючи серце в долонях.

Крізь пронизливий свист зимових вітрів,
Крізь стіну снігопаду рясного
Я іду на твій клич, я іду на твій спів,
Знаходячи вірну дорогу

Не змогла осліпити снігами зима,
Не посміла льодами закути
Моє серце гаряче, мої почуття
Мені ніколи тебе не забути...
2005

Твій погляд окрилює душу прикуту
І вітром вдається твій шепіт нічний.
Твій голос у серці, посіявши смуту,
Віночок мелодій залишив гучний.

Твій дотик тремтливий рухом несмілим
Торкнувся до ніжних квітуючих струн,
І задзвеніла душа переливом,
Злетіла до зір, полишаючи сум.

Вуст твоїх подих, палкий і гарячий,
Зігріє мене й серед тисячі зим,
Наповнить теплом, відігріє, й неначе
Незгоди всі зтануть, як дим.

2005

Холодними стали ночі без тебе.
Пішов ти, розтанув у синій імлі.
Ти біль мій, ти дар мій, посланний небом,
Ти промені світла в моєму житті.

Наповнились болем очі без тебе.
Тебе вже немає - і я вже не я...
Нема мені сонця, нема мені неба!
Згасає у хмарах вже зірка моя.

Пішов ти - й мої опустилися крила,
Знесилена, я у безвість іду.
Вернися, коханий, без тебе не сила,
Без тебе, між зір я свій шлях не знайду

Зігрієш ніжно рук своїх теплом,
Вуста наповниш пристрастю палкою.
Сплітає ніч тенета нам обом,
Вогненну павутину нам з тобою.

Сплетуться долі, душі і серця...
І де чиє уже не розібрати.
Від злого ока ніч сховає нас,
А зорі пильно будуть вартувати.

Своїх долонь теплом зігрій мене,
В моїх очах впізнай себе самого.
Бо сплине все, бо все мине,
Окрім кохання, не залишиться нічого

Прости мене! Тебе я не кохаю,
хоча назавжди в серці збережу.
Піймав мене, мов пташку в гаю,
та вільно в небо з рук твоїх злечу.
Прости мене! Осипалося листя
і цвіт кохання вже давно опав,
вже манять мене вдаль осіннім блиском
зоряні очі, зоряна печаль.
Прости мене! Не можу зупинитись
і прагну я до неба досягти.
Ти зрозумій: не можу я лишитись!
Прости мене я маю далі йти...

Із ранньої юності і до сьогодні
у серці вирує одне почуття,
сумує душа моя лиш за тобою
без тебе моє не можливе життя...

Листи твої вмиті сльозами моїми
і образ в душі над усе бережу:
обличчя твої, і постать, і очі...
шепочу: "Коханий, не йди".

Із ранньої юності і до сьогодні
у серці моєму знаходишся ти,
сумує душа моя лиш за тобою,
чекаю на тебе завжди!!!

Весняно квітне простір волошковий,
лиш тишу зрідка рушать солов’ї,
ранковий спокій шелестить прозоро,
шепочуть трави сповнені роси…
Мріють ліси, закохані у далі,
коханням висне сонце золоте,
хмаринки плинуть, мов пташині зграї,
навколо все усмішкою цвіте…
І все зело здійма до сонця руки,
спліта з проміння райдужність ясну,
і вітер мчить на крилах через луки,
на своїх крилах несучи весну