Завтра я буду з тобою спати,
розтікатиметься ніч по віконних гратах,
по тілах наших, в кров і мозок,
телевізор говорить невтішні прогнози,
телевізор часто каже про осінь.
Ти чекаєш життя у наступному році,
подешевшання алкоголю,
цигарок і проїзду до дому.
Ми зникаємо разом, непотрібні нікому,
у старому трамваї, що пахне листям.
Помирати для світу це так корисно.
Перед цим зайшовши в аптеку,
щоб взяти спирту,
і запити свої повоєнні втрати.

Завтра я буду з тобою спати.
Завтра я буду з тобою спати.

Пити твоє, як своє, повітря,
і коли у місті почне сіріти,
я принесу каву, квитки і квіти,
стіни холодні у чорних літерах,
тихо прощатимуться із нами.
Ті, хто про нас хоча б пам'ятали
- се двірники,
під ранковий вуличний джаз,
просто забудуть про нас.

Завтра я буду з тобою спати.
Завтра я буду з тобою спати.

На малесеньких пароплавах
танцює запах твоєї смерти,
забинтовують небо старі медсестри
і лягають з морем до ранку спати.
У тобі виростають малі дерева
і дерева хочуть бачити зорі,
їх зелені ручки, як скло дешеве,
відрізають твою нерозумну голову.
їм властивий смуток, надмірна туга,
їм властива осінь і сновидіння.
У тобі дерева шукають друга
і коріння лізе через коліна.
У легенях граються чортенята,
що вселились легко з вечірнім димом,
називають дощ незаконним татом,
називають вітер невдалим сином.
Чортенята впились твоєю кров'ю,
їхній мозок відмовив, як твій мобільний,
з ними риби - морські герої
хочуть зї''сти тебе повільно.
І колись зупиняться пароплави,
розбинтують небо старі медсестри,
твоя плоть втече, як вода, на берег
і Господь розпочне тижневі арешти.

На схилі літ піду собі до сонця,
з рибальських сітей вив'яжу торби -
носитиму в них річку і дощі,
і час, який я згаяв на вітрах.
З тобою попрощаюся - співай,
хустинку залиши і возлюби
мою печаль,
а потім залишись...на березі,
де часто мерзнуть квіти.
Небесні риби вчасно прилетять,
коли ми захмелієм від вина,
а ти впадеш своїм жіночним тілом
до вод,
і з ними розіграєш
чудну виставу.
Риби заберуть мене з моїми думами-торбами,
і кожен рік ти питимеш вино,
й плестимеш сіті, щоб мене впіймати.

Початок зими,початок землі і заліза,
прокинутий вечір, покинутий дім вдалині,
ми станем з тобою над снігом,хоч буде запізно,
бо вершники пяні полюблять чужу заметіль.
і речники зникнуть, і спалять зайовзані книги,
приблуди, залишивши тіло, підуть.
закутаний птах, що вчора від смерті оклигав,
заплаче на грудях і серцю розкаже війну.
розвязані руки зачнуть зігріватись під светром,
десь вікна затуляться небом своїм,
коли цілий світ зостанеться мерзлим і мертвим,
я ще причащатимусь хлібом твоїх колін.