Коли споночіло,
він зайшов до бортового механіка.
То був добрячий чолов’яга.
На столі записка:
„Я з моїм другом утекли минулої ночі
в надії, що нас підбере
інший корабель.
Ми все знаємо.
Щасти тобі. Стрінемось.”

Він зайшов до кока.
Кок сказав: „У мене свій камбуз.
Він мені що карцер.
Інше мене не гребе.”

Він зайшов до фельдшера.
„Я сьогодні тайкома
перев’язав рану матросу,
якого побили.
Я бачу. Я знаю. Але
я не можу кинути людей…
Якщо ми виживемо,
я напишу тобі листа.”

Він зайшов до штурмана.
„Капітан сказав,
що ти бунтар,
щоб я тебе не слухав.
Він попередив,
що тобі не варто довіряти
і що ти безлична людина,
і що ти маєш намір його вбити.
Іди геть. Мені соромно за тебе.”

Він зайшов до ще кількох своїх друзів.
Він зайшов до юнги,
що вже облягався спати.
„А я виживу при будь-якому режимі.
Втім, якщо ти прихопиш запаси морозива…
Я ж так люблю морозиво,
і томатний сік з перцем та сіллю,
а коли гладять – це взагалі супер!”
Він йому подякував.

Він зайшов до каюти,
де спала Дівчинка.
Просто Дівчинка.
Він її розбудив.
„Іди до дідька.
Який там курс, дай мені спати,
та ще й ті дурні матроси зняли бунт,
так репетували,
що у мене тепер мігрень.”
Він не мав таблетки від мігрені,
тому вже не міг їй нічим помогти.

Він зайшов у кубрик,
де покотом спали матроси.
Вожак не спав.
Він сидів із забинтованою головою,
дивився в ілюмінатор
і по зорях
самотужки, напівнавгад,
визначав квадрант.
Але він уже знав,
що корабель
іде неправильно.
І йому було не байдуже.
„Платня ліва річ.
Я сьогодні сказав:
що мені гроші,
душі передовсім треба рятувати. Душі.
Але капітан і його помічник
не знають,
що таке душа.
Вони сьогодні вб’ють мене,
якщо я їх не випереджу.
Ходімо поглянемо,
чи вони сплять.”

Вони зайшли в капітанську рубку.
Там плече до плеча
спали дві механічні ляльки,
начинені залізяччям.
З них була вийнята частина деталей,
щоб не зношувались.

Боцман смачно плюнув
і сказав міцне слівце.
Вони розвернулись і пішли
спускати шлюпку.
Матроси тихо вислизали на палубу,
виносячи речі й припаси.
Нічна вода була як ртуть.
Тиха.
Був малий вітер.
Корабель входив
у Бермудський трикутник.
Всі спали…

Наступного дня
капітан замкнув рубку на ніч
на ключ і ланцюжок.
Постраждали навіть невинні.
Байдужість винагородилася
найщедріше.
Помічник роздавав милості,
написані на фантиках з-під цукерок,
і виносив вироки.

Ще шість років
вони товклися на одному місці.
Вже ніхто не шукав виходу.

Епіграф

"Капитан, я пришел попрощаться с тобой,
С тобой и твоим кораблем."

Боцман сьогодні обслухався року.
Він обходить каюти востаннє,
і очі йому тривожні. Він заходить до кожного,
хто був йому добрим знайомим,
він заходить і говорить щось однакове,
настільки однакове, що думають,
що він бреше.

Він вивіряв курс,
ночами прислухаючись,
як гуде організм машини.
Він стежив, чи всюди прибрано.
Він знав, де незмащена деталь
і де найцінніший багаж,
і де неправильний баласт,
і де завелися миші.
На ранок він вибивав із люльки
об фальшборт
сірий тютюновий сурогат,
ховав у кишеню компас
і робив запис у окремому
корабельному журналі.
Часом звітував капітанові,
який ставив галочку
і відмахувався,
викладаючи на стіл
тижневу плату.

Він, напевно, обслухався року,
або позбувся глузду,
або піддався на вмовляння,
або боявся крові.
Але коли матроси підняли бунт,
він згадав, як придивлявся
і прислухався.
Він дещо знав.
Знання не дало йому їсти в той день.

Він знав,
що відхилення від курсу неможливе.
Це було безглуздя.
Це була примха капітана.
Матросам недодали зарплатні.
Помічник капітана
за кожним словом того
слухняно кивав,
бо був надто тупий,
щоб побачити небезпеку.

Він знав.
До того часу
він хотів лише вчепитися
за свою частку роботи,
за свою питому,
і нічого більше не знати,
нічого в світі.
Але коли курс
круто змінився
в бік поганої течії й рифів,
машина почала працювати з перебоями,
розхід палива збільшився вдвічі,
компас зшаленів,
а матроси, як на те,
підняли бунт,
домагаючись справедливості.

Капітана не обходила справедливість.
Не обходила також машина.
Він не читав корабельних журналів
і не прислухався ні до кого.
Він намагався придушити вже третій бунт.
Він побив їх старшого
просто на палубі,
а помічник на додачу висміяв,
хоч навіть до пуття не знав, за що.
Капітан шукав поплічників,
підмовляючи їх на вбивства
десь у трюмах, у темряві,
і боцман раптом зрозумів,
що начальнику десь був мотор,
покази компаса
та решта дрібних проблем,
що капітан просто божевільний,
що капітан уже давно божевільний,
поведений на темах параної,
манії величі,
моряцької слави,
найкращих жінок на березі,
найліпшого вина і ямайського рому,
всякої фігні,
щоб не бачити поточного моменту
і власної відповідальності.
Тому боцман вирішив забрати екіпаж і втекти…

(далі тут)