Вечірня кава - така шкідлива,
І тільки морок сховає вади
Ніхто ж не знає, чого заради
Забули сон свій - чекаєм дива.

Не спиш сьогодні - виспишся завтра,
А зараз сон хай йде манівцями.
А я посиджу - почесна варта
Згадаю вітер, заграю гами.

Тиха розмова, змучений погляд,
В очах загасла нервова злива.
Забути біди, відчути догляд...
Вечірня кава - така правдива.
2010

Присмак кави нахабно торкнувся душі,
А кориця ніжно розкрила очі.
Загубився шелест трави у росі.
Ранок. Треба знову згадати, що хочу.

Солодити пілюлю – це доля слабких.
Я ж не хочу вважати себе слабкою.
І хоч кривить губи і терпне язик
Свою каву зроблю без цукру й міцною.

Бо в каві воно усе як в житті:
Якщо солодко – не відчуєш барви,
Напівтоном не зробиш мазок в самоті…
А тоді й пити каву намарне.
2010

Ти знаєш, пахне ранок свіжо,
Ти знаєш, більше так не буде, як було...
Ти знаєш і не будеш більше ніжно
Торкатися... А щастя тоді вперше так цвіло!

Ти знаєш, вже не буде поцілунків
Як в перший раз: наївних і палких
І губи більш не питимуть тих трунків
Таких солодких, приторних, м’яких...

І більше не тонутимеш в просторах
Чиїхось рук і рідного тепла...
Незайманість померла ніби вчора
Але самотність знову ожила.

2006

Так хочеться, щоби завмерла мить,
Коли весняне сонце сліпить очі,
Коли забуто такі темні барви ночі,
І повнота життя аж так п'янить.

Так хочеться, щоби небесні зорі
Зійшли до мене в сни. Щоб назавжди
У всіх були усмішки ромашкові
І сльози щастя тільки були, не біди.

Верхівками будинків і стежками,
Що заблукали в горах десь давно,
Побігти і сховатись, як у мами,
У сонця, що настоює вино...


Але душа, яка була закута
Не здатна вже забути свої пута.

20.03.2010

До мене привиди приходять в гості,
розказують про те, чого не хочу чути,
про всі свої образи кричать в злості
і плачуть, бо їм більше тут не бути..

А я жива, я навіть хочу жити,
та все ж таки чогось не вистачає,
напевне привидів моїх, яких любити
вже навіть смерть не заважає...

Пусті слова, слова, що надихають...
І це є світ, де слово є ніщо!
Розумними і сильними слова бувають,
А є слова, які на вітер викидають...
Є сила слова!... Ну і що?!