чуєш як
співають цвіркуни кумкають жаби
впадає в ріку струмок
як повертає свій спокій
розгойдана вітром трава
як розростається в глибину
пропахлий м'ятою простір?
слухай не зупиняйся слухай
легко прогавити вічне
в нетривкому гаморі днів
а це ж найкраща пригра
до тенькання твого серця


11.06.2013

злюсь на слова
злюсь бо ніякої сили
не вистачить аби розсунути
їхні межі зламати рамки аби
розказати тобі про мої почуття

злюся на голос
злюся на інтонації
бо все що у них вібрує
має таку малу амплітуду
ніби крихка дитяча гойдалка

злюся на дощ
злюсь бо дощить так само
у тебе а ми не за руки
під ним не біжимо ховати
наші тіла у вологих доторках

злюся на сонце
злюсь що цілує тебе
бодай через шибку цілує
ці губи скроні це підборіддя
і мовчки йде ніби нічого не сталось

злюсь на птахів
злюсь що співають
нам не однакову пісню
що не завжди втрапляють
в спільний такт наших сердець

злюся на цифри
злюся на кількість
подихів які залишилось
просто зробити назустріч
твоїм теплішим за літо рукам


21.05.2013

будь моїм Олексієм
стережи мій сон поки під повіками
твого обличчя радісна важкість
лоскітна важкість
як від найкоштовнішого каміння
в кишені маленької дівчинки
гладкого камінця що підібрала
біля струмка
його течією
під листяним вітрилом
і щоглою зі стебла рушив у мандри
найперший її корабель

будь моїм Олексієм
захисти мене від бузкового повітря
в якому в'язне кров слабне тіло
а пульс починає битися
в зворотньому відліку відрахувавши
в казну особисту
по життю за кожен удар
захисти вдихаючи в мене
тепло власних легенів стань моєю
кисневою маскою бо під нею ніхто інший
не упізнає мене

будь моїм Олексієм
хай тобі стане сили
носити тягар чіпкої долоні моєї
завжди і всюди з собою
тримати на своїх плечах ще й мою
важку від фантазій голову
від тебе втрачену голову
пригорнуту до твого плеча

будь моїм Олексієм
мужньо прийми долю
цілуватись до втрати пам'яті
просто посеред нескінченного неба
поки зірки танцюватимуть
плавно довкола нас
гублячи власні орбіти
від заздрощів
і не втрачати силу
притискати мене до себе
не відпустити в космос
не загубити в небі
ростити це почуття

будь моїм Олексієм
хай тобі стане серця
йти за моєю вірою
пити з моєї любові
бути моїм
чоловіком
моїм
серцебиттям


7.05.2013

мабуть
так і має бути
наші життя потроху звідси
вивітрюються
і проступають скелетом судинами нервами
окремим світом куди
немає ходу нікому більше нікому
і тільки вірші
бліді відбитки
перекладені на мову людей
лишають знак того що ми
в цьому світі з'явились
в цьому світі зустрілися
а може ми зустрічались не раз
і проходили наскрізь поки
не прийшла мить саме та і сни
бліді відбитки
старі фотокартки з країв
де ми вже існуємо
підказали ось же дурненькі мої
як ви себе не бачите?
як не бачите?
очі нарешті розплющені милий мій
хай доцвітають сади
хай минають світи
ми не минемося більше
з тисяч прожитих життів
з усіх перебіглих світів
сонце тут найясніше
світить
і всі кольори доторки
всі неперекладні твої погляди
тільки моїми залишаться
всі поцілунки запахом моїм
в шкіру твою просочаться
я вишиваю нечасто
але на твоєму тілі губами вишию
"мій до останнього подиху"
легенько підпишусь
"твоя"
і вдягатиму тіло твоє
щодня
як вбрання найсвятковіше
і це мені буде
за любов найщедріша
платня


6.05.2013

якщо є щось більше аніж кохання
в цьому
нескінченному круглому всесвіті
це точно та сама пуповина
якою ми зв'язані
бо ти у мені
і батько і матір й дитя усього
що називається змістом
вмістом сенсом наповненням формою
земним тяжінням й антигравітацією
телепсихією телепортацією
бо досить малого руху води
в океанських товщах
і моя душа осідлавши хвилю
як найвіртуозніший серфер
за долю секунди домчить
просто до твоїх вуст -
слухати твоє дихання
цілувати повіки
поки ти спиш
і дякувати
за мільярди речей
хоча б за вірші які
з тобою ми пишемо разом
бо все що роблю я - просто записую
слова твої сни і думки
мені адресовані
бо все що в нас є
у цій пуповині
як до струни
торканнями
витворює
найкрасивішу музику
ах скільки ще їй
нових записати альбомів
а скільки життя
нам народити
під них


1.05.2013

взяла собі за звичку
спати на лівому боці
прокидатись вночі аби перевірити
чи ти поряд
взяла собі за звичку
тільки розплющити очі
і не побачивши твого лиця хотіти уже
шукати тебе
десь далі
але згадати вчасно -
ти ближче
значно ближче ніж поряд
бо ти
завжди в мені
навіть коли засинатимемо
максимально торкаючись тілами
навіть коли непроговорені думки
перетікатимуть
у змішаних хвилях волосся
телепатично даруючи нам
найфантастичніші
найреальніші сни
навіть тоді як дифузія
пересипле нас одне в одного
ніби цукор з різних пакетів
в один полотняний мішечок
а група крові мутує
у три-з-половиною-мінус-плюс
навіть якщо не минатиме
з роками ніяк не минатиме звичка
прокидатись й шукати тебе
очима
ще не встигнувши їх
розплющити
я найперше тебе
знаходитиму
тут
усередині
в собі


1.05.2013

кажеш
оця втрата відчуття проминання часу -
найкращий спосіб
залишитися у вічності
кажеш
колись
пригадуватимемо це чекання
але не скоро
бо поки будемо зайняті іншим
зайняті одне одним втіленням
мрій бажань думок і снів
що зараз назбируються
щоденним сьогоденням
де стільки всього
нам пережити разом
провідчувати разом
кажу
найкращий спосіб
залишитися у вічності -
оце безупинне знаходження
неминуче знаходження
оце входження в себе через
твій неймовірний погляд
через контур чуттєвих губ твоїх по якому я
тисячу разів за добу
провожду думкою
ніби намагаючись розповісти
собі знову і знову
скільки ж в губах цих
вічності
яку ми обоє
шукали



23.04.2013

мені наснилася твоя долоня
твоя тепла долоня в мене на животі
я прокинулась і пішла з нею у світ
і світ знав світ бачив світ
ішов до нас на паломництво як
до своєї найбільшої святині
спочатку тендітний метелик
тонкими своїми крильцями
лоскотав твої пальці
і я відчувала лагідний жар
від кожного поруху
потім маленьке сонечко
червоне сонечко в шість чорних цяток
гладило пестило нас
кумедно перебираючи лапками
і десь узялась в нього сила
зірватись в повітря
й зникнути між дерев
навіть стрункий молоденький бук
напершими зеленими пагонами
пригортався напитись теплом
сором'язливо так пригортався
ніби уперше скуштувавши
квітневого сонця на смак
й на радощах не знав де подітись
і просто чекав того хто притулиться
до налитого соками стовбура
аби поділитись любов'ю
поки блаженний день догорав
а я пішла далі
пішла не озираючись
у вечір у завтра в життя
пішла з твоєю долонею
з твоєю теплою долонею
в мене на животі


21.04.2013

хочу ділитись з тобою усім
краплями що тарабанять по підвіконню
пугуканням сови яка не знати де заховалася
запахом мокрої землі залежаного листя
першої зелені що пробивається
проривається соками
в цю ще невіджиту в цю
запізнілу сірість
сміхом дітей на гойдалці
ранковою лінню яку не хочеться
випускати з ліжка
шишками з ялин навпроти моїх вікон
різьбленим Довбушем на стіні
вас навіть звати однаково
перестрибуванням через калюжі поки на них
розходяться тисячі кіл
рясних і спокійних кіл -
весняний дощ зовсім як я мрійливий
сонцем ще таким боязким
таким ненахабним
але дедалі теплішим
дедалі ніжнішим
таким всеохопним як моє бажання
ділити з тобою всесвіт


14.04.2013

дивися на мене
отой твій погляд з екрану
найніжніше
що коли-небудь доводилось бачити
дивися дивись так на мене ще
як засинаю
мовчазними губами підспівую
нашій з тобою пісні
то ж буде перша
наша з тобою пісня
дивися на мене
як думаю мрію
як обіймаю тебе уві сні
як відсуваю штори впускаючи
найперше світло
дивися на мене
бачиш пальці свої на моєму лиці?
торкаєш його і здається ніби
маленькі сонячні зайчики
танцюють і сиплеться радість
з їхніх завжди усміхнених заячих вуст
а сонце все вище а тіні
тіні все меншають
бачиш як час скорочує відстань?
і ще один тиждень і ще
просто дивися на мене
дивися на мене



10.04.2013

одне не йде ніяк з голови
і здається така дурниця
але як
тебе обійняти?
мучуся цим
ніби існує
щось більше ніж
я і ти
поряд
ніби існує
тисяча способів варіацій
позицій рук
розкладок пальців
відтінків погляду
звучаннь подиху
аби
сказати
без слів
чекала
на тебе
завжди


26.03.2013

прийде літо і я
найспрагліша істота на світі
впиватимуся ним
винюхуватиму кожну травинку
свіжою зім'ятою під босими ступнями
скошеною рано-вранці висушеною
червнем пропареною серпнем
вдихатиму в себе як повітряна куля
цементний розчин -
якщо не назавжди хоча б
надовго-надовго
не спатиму зовсім аби
не втратити жодного променя
жодного нічного вітру не пропустити
жодної зірки
що впала у мої трави і вранці
загубиться між росяних сестер
не хотітиму спати
ніби живу останнє літо
хоча насправді житиму перше
а літо пробачить
всі ці дитячі вибрики
всі мої недолугості
наївні дурні занадто
голі занадто справжні
як не пробачити?
я ж бо така закохана
я ж бо так сильно скучила
так довго чекала
не знаю навіть кому з нас
літо пробачить більше
кого пригорне сильніше
з найвірніших своїх парафіян
але точно знаю нікого не зацілує вдосталь
бо навіть вічному літу
не стане снаги
сперечетися з сонцем взаємних
чекань надій і пробачень
навіть йому не залишиться нічого іншого
аніж одного ще ясного дня
непомітно піти
зоставивши нас
наодинці


20.03.2013

сніг і сонце разом
такі сліпучі
аж дивитися важко в твоє обличчя
що стоїть перед очима
йду навпомацки
залита білою темрявою
йду по вузликах віршів які нав'язала
для тебе
по вервицях віршів
ніким більше не торканих
ніким більше не читаних
ніким більше не пережитих
пучками пальців
тягнусь до них
ловлюсь за них
відчуваючи шкірою
всі їхні вигини овали
нерівності
всі їхні невідступності
і уявляю
як солодко тримати
свою долоню в твоїй
поки ти
розшифровуєш
ребуси вузлового письма
вичитуєш ніби з мапи
шлях що маємо пройти
долоня в долоні
скільки бачиш попереду?
стільки ж бачу в очах твоїх
одне радісне нині
одне тепле завтра
більше не треба нічого
жодної ненашої крихти
непотрібного правила
зайвого рядка
окрім одного спільного
радісного нині
одного спільного
теплого завтра
щодня


18.03.2013

у цих березневих снігах
немає нічого теплішого аніж
чекати тебе
які в тебе руки?
які твої сни про завтра?
я заплющую очі й малюю в уяві карту
твого серця
та лишаюся тут у цих березневих снігах
бо занадто незграбна щоб іти
по складному маршруту граційно й грайливо
але там де гуде і періщить
відчайдушно-уперта
липнева злива
і така ж боязка й полохлива
я залишу для тебе в згортку
карту серця свого аби бачив
як пройшов всі дороги наосліп
як зумів?
там буде ще тихенька сповідь
про спільні сни і порти
і маленька тендітна надія
на просте зворушливе
диво
дай їй руку (ах, які вони руки твої?) -
щоб не було їй страшно
рости


11.03.2013

я воскресаю в тобі та поки ти
цього не знаєш я тихенько
мовчатиму
цілуватиму ці легкі лагідні сни
питиму накрапане на дно келиха
сонце і поволі підкручуватиму
яскравість
палитиму свічки слухатиму
ніч згадуватиму як пахне
молоде листя і найперший первоцвіт
як воно буде коли сп'янію від першого
подиху?
ах ця солодка незнаність
збираю нектар твій аби колись
нагодувати наші дні
медом


21.02.2013

яким ти був
коли народився
згорток світла
жінка твоя
що ростиме бігатиме і літо її
годуватиме гойдатиме гоїтиме
розбиті коліна
поки ти любитимеш інших і гоїтимеш
розбиті серця
поки розбиватимеш
серця зцілені
поки ти питимеш щастя і горе
з чужих вуст з чужих тіл з чужих душ
жінка твоя
пізнаватиме світ на дотик
пізнаватиме любов на смак
пізнаватиме життя на запах
а поцілунки її найперші
пахнутимуть торішнім листям
а радість її пахнутиме молоком і мандаринами
а волосся її пахнутиме любистком
аби хлопці любили
і хлопці любитимуть
і хлопці любитимуться їй
і хлопці минатимуть а вона залишатиметься
чекати на тебе
і сонце збиратиметься в ній
проступаючи довкола зіниць
і розпускатиме промені
і заходитиме за хмари
і лягатиме спати за обрій
а вранці підійматиметься знову щоб народити на світ
ніби найдорожчу дитину
ще один крок до тебе
і коли ти впізнаватимеш на смак її губи
впізнаватимеш на дотик її шкіру
впізнаватимеш тепло народжене з твоїх думок
пам'ятай про ліхтар
пам'ятай про світло
пам'ятай про шлях
але забувай усе
але не пам'ятай нічого
окрім того що маєш зараз
коли ставатимеш її запахом
коли тектимеш її судинами
коли наповнюватимеш її дні
коли наповнюватимеш її ночі
коли наповнюватимеш її життя
собою


вересень, 2012

Ніхто не любить прощатися
надовго чи
хай ненадовго
бо ніколи не скажеш точно
коли ще зустрінемось
І сни що я дивлюся
поки ти спиш
в дзеркалі навпроти твого ліжка
якими живу
пейзажі що я читаю прохолодними пучками пальців
музика яку чую
вслухаючись в твої будні
чи ти мене чуєш так само?
я дощ який шкрябає шибку
не їдь дурненька хто ще мене любитиме коли ти
поїдеш
хоча хто ще до мене повернеться
кохаючи іншого все так само кохаючи іншого
такого теплого
такого рідного
такого далекого
і поки ти тут маленька поки ти тут
ловиш мене губами
ходиш у спідниці
не ховаючи від мене своїх засмаглих ніг
поки не купуєш парасолі
дивна моя безстрашна моя
навмисне не купуєш парасолі
і хочеш до іншого все так само хочеш до іншого
такого теплого
такого рідного
такого далекого
я обійму твої плечі тихенько
ні я не плачу ти все одно
повернешся
ти з тих хто не кидає дому навіки
цілую легенько твої повіки
зрештою нікуди мені не подітись
просто вернися
на день чи на місяць
чекатиму все так само чекатиму
тебе


Липень, 2012

У цьому хаосі повторень
де все наймудріше
сказано
найніжніші вірші
написані
світ залишає мені так мало
і що я можу зробити для тебе
щоб без повторень
щоб перша й остання у нашому колі життів
куди подітись якщо уява
настільки мізерна
поряд з любов'ю
відпускаю всі нитки
всі клубки хай звідси
котяться
бо єдине чого я хочу
заблукати
ніколи не знайти
виходу (забороніть слово "вихід"!)
із лабіринту здійснень
у сплетенні хитрих доріг
у цьому хаосі повторень
що я можу зробити для тебе
окрім татуювання
з іменем твоїм
шість літер голками на серці
замість таблиці "вхід" хай бачить кожен
хто увійти захоче без дозволу
там він помре від нудьги
і поки всі сваритимуть
мовляв такій жінці голками навіки не личить
зроблю собі ще й пірсинг -
замість кільця
до свого життя
візьму і пришпилю
тебе


Липень, 2012

Любов настільки подібна
одна на одну одна на іншу
чорну білу зрілу дитячу останню
єдину коротку вічну сліпу
пережиту завтрашню солодку
німу взаємну
ніби драже
солодкі камінці
ніби кулі різної форми і того самого
смаку
кулі у пістолеті
кулі на більярдному столі
кулі повітряні в небі
кулі холодні у скронях
кулі що стануть джек-потом
кулі зовсім однакові з назви
кулі зовсім за змістом чужі

Любов більше ні на що не схожа
як ніжність викресана з каменю
як постіль вистелена трояндами
разом з оксамитом пелюсток
разом з шпилями шипів

єдине що залишається
це замерзати у спеку
відчувати тепло в холоднечу і значить
все одно замерзати
невідворотно поволі спиняти у жилах кров
заради тебе щодня вмирати
заради тебе жити щодня
прокидатись засинати
прокидатись чекати жити
тихенько голосно жити
любити
тебе любити
просто собі любити
мабуть
в цьому єдиний мій
сенс


Липень, 2012

це життя протікає крізь мене ніби
шовкова хустка
пофарбована моїми ж пальцями крізь
тоненьке срібне кільце
чи
ніби терпке вино
з лісових ягід через
довге горлечко лійки
і поки ти зволікаєш припасти губами
до винної течії поки
шкіра твоя лякається відчути собою
шовкову прохолоду
я розтікаюся разом з життям
я річка
а річка
як і все що кудись тече мусить у щось
упасти
а річка
це ж річка
вона до моря пливе

червень, 2012

Коли я стукатиму у твої двері
довго і наполегливо
не відчиняй навіть не дихай
аби я не вчула ненароком твій подих
али не чекала порухів твоєї душі
порухів клямки яка від твого нервового стискання
стала гарячою і з мого боку
я б хапалася за неї ніби за рятувальне коло
бо досі боюся плавати досі боюсь течії
в моїх долонях вона б залишалась
незмінно гарячою і я б намагалась
ввібрати твоє тепло ввібрати твою
присутність - даремно - я б зрозуміла пізніше
тебе там давно не було
ти вийшов парадним входом
поки я сподівалась ввійти
через чорний вихід чорних входів чомусь
не буває
і ніхто насправді не знає
чому деякі двері так і не відчиняться
скільки у них не стукай і чому
в інші ти не ввійдеш хоч вони
так і залишаться відчинені
навстіж

червень, 2012

Найкраще з того що ти мені залишив
раннє літо що лоскоче пальці моїх ніг
ще рух і я вже танцюю
жодних канонів жодних норм тільки тіло тільки
літо тільки ритми життя
запахи за якими я йду
спалахи від яких ти тікаєш
дні що протікають крізь нас
лишаючи на наших берегах річкові камінці з яких
потім хтось складатиме дітям казки
адже люди як квіти
ніколи не знають де помиратимуть
в полі на цвинтарі в вазах в чиїхось долонях
в чиїхось садах
в моєму саду ростимуть тільки кульбаби
всліплі від сонця квіти
гіркі від любові
любов дозріваючи стає легка повітряна крилата
і ніщо для неї відстані
і ніщо для неї час
за подихом за вітром народжує вона
нові життя нових нас зі своєї тягучої
своєї липкої крові
напевне
така вона кров літа
напевне
таке воно сонце на смак
і мабуть там де сонце щоранку сходить
прокидається твоє серце
будиться від теплих дотиків від поцілунків
врешті від сяйва що проганяє сни з-під повік
хоча звідки мені це знати
моя дорога на північ
там де ночує сонце безсонна моя душа
вигойдує твоє щастя

травень, 2012

хочу чути твоє дихання
твоє дихання важке і легке як життя як кожен крок
назустріч тобі як кожен крок від тебе відчувати
в волоссі своєму
теплий вітер він блукає бездоріжжям обличчя мого шиї плечей грудей й примушує
до втечі довгі вервечки маленьких мурашок караван мурашок
нав'ючених ніжністю й млістю до краю ніжністю й млістю він долає
пустелю розлуки нескінченну жорстоку пустелю аби знайти дорогу аби
віддати тобі ношу свою ношу важку і легку ношу що маєш прийняти
серцем

2012

інколи ангели плачуть від людської зневіри
їхні сльози так довго летять нам під ноги
що стають маленькими розпеченими сонцями
ангели старанно поливають сонячне насіння
воно проростає кульбабами
з тягучими слізьми в судинах замість крові
інколи вони повертають нам віру але завжди
залишають на молитовно складених долонях
слізний слід від свого стебла
він не змивається довго-довго
коли сльози-кульбаби повернули планеті
всю радість і наснагу своїх
трошки згірклих сонячних променів вони хочуть
знову злетіти до ангелів
від людського подиху або силкування вітру
розправляються
їхні безбарвні крила
і несе їх повітря
і ангели довго потім не плачуть

червень, 2006

Знати таємниці всесвіту – ніби прожити
Тисячу життів. Залишити одну –
Від еліксиру молодості сп’яніти.

Жодної відповіді – наче
Народжений в пляшці метелик.
Як притягує слово «ніколи»!

Шкідлива звичка – чаювати
Водночас зі ста горнят. Тільки в одному
Вушко ще поки ціле.

Наскрізь. Прочинені вікна і двері.
Перетяг в кімнаті. Обережно,
Застудиш душу свою.

З розмаїття весни
Найдухмяніше пахне вишня -
Спекотного літа
Її смак буде
Схожий на мої почуття.

Фіалка і первоцвіт
Квітнуть нарізно і одночасно:
Їй - затінок, сонце - для нього.

Я бачила махаона.
Духмяно цвіла алича
І вітер весняний з мріями разом
Зірвав із гілля
Метелика і пелюстки.