Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Юлія Марищук (1987)



Художня проза ⁄ Переглянути все



Художня проза
  1. Мій танець
    Під мотиви румби слова лягають легко. Бо під румбу все лягає легко. Тіло моє непорушне, але мозок тремтить у танці. Бо я пишу листа, а кожен лист – це танець... Таке собі чуттєве соло.
    В шанобливому офіціозі слова танцюють вальс. Старий добрий вальс з усіма його європейськими стандартами: прямою стійкою, чіткими поворотами голови...
    В нервуванні лист – це квік-степ. Рядки скачуть один поперед одного, перебирають ногами і ніяк не хочуть скластися в єдине ціле. Так пишуть ті, в чиїй душі зародився сумнів.
    Легкий, невимушений флірт танцює ча-чу. Його рухи сонячні, а слова хочуть посіяти інтригу. Якусь веселу й навіть трохи метушливу.
    Самба з’являється в листах підліткового кохання. Здається, все рівно, гарно і по-справжньому, але насправді – нічого глибокого.
    Дружина, що пише листа своєму чоловікові, танцює беллі-данс. Але жодні вихиляння стегнами не в змозі замаскувати приреченості на її обличчі.
    Сальса з’являється там, де двоє людей хочуть один одного. Їхні думки брудні, а рухи нетерплячі. Їм кортить відчути тіло іншого якомога швидше.
    Прощання, яке неминуче має статися, танцює танго. Танго заковтує в себе і не хоче відпускати. Танго віщує пристрасть, що обірветься в самому розпалі, навіть не встигнувши згаснути. Навіть не почавши пригасати.
    А я... Я танцюю румбу. Бо румба – то глибина, в якій неможливо не втопитися. Бо румба – це гра на стіні тіней від полум’я свічки. Бо румба – то безцінний помах крил метелика, що живе тільки годину. Бо румба – як первісний вогонь: кресати каменем об камінь невимовно важко, але коли з’являється іскра – народжується життя.

    липень, 2007


    Прокоментувати
    Народний рейтинг -- | Рейтинг "Майстерень" -- | Самооцінка -