Зелена мрія заховалась в клатч,
Понурий місяць став уже ай-тач.
В он-лайн перетворилося життя –
Інет давно уже не майбуття.
І дружба наша щось частенько глючить.
Думки-бацили антивірус мучить.
На вебку-душу натягаєм нік,
В очах застигла посмішка «час пік».
Чорна шкірянка, окуляри чорні.
А фейс блідий і губи пречервоні.
Блютус у вусі, штанга у брові,
Червоні нігті, «Лонгер» у руці.
Життя прекрасне, все о’кей, олрайт.
І дружно в об’єктив всі скажем : “Ха-ай!»


2011р.

Пробіглися розчарування
Попелясто по спині,
Звідкись взялися вагання,
Що запутались в імлі.
Очі сірі утопились
В небесному морі,
І під ними заросились
Сльози, мов зорі.
Душа ніжно розпустила
Запилені крила.
Свіжий подих ухопила,
З скрепом полетіла.
Проковтнули німі губи
Спогадів згусток,
Не розкриють більше очі
Своїх вій-пелюсток… 

2010р.

Wander twilights, look for time,
That so quite ran from the night,
"I love you" - I sad the last,
but you turned and broke my heart.
I dont live, only exist.
now I cry about you, miss...
"you're my life!" - you sad one time.
I believed that you were mine.
but I wronged - you've never been.
my dreams are like a horror film.
want wake up and forget that
how you did my mind so wet...

2010р.

Кричить десь час в полоні пустоти,
Та не для нас,не крикне «Повернись!».
Не знайде слів на сторінках життя,
Щоб заридати й стати небуттям.
Не витисне брехливої слози,
Із почуттів не зробить вже грози.
Думок той злиток не вкраде,
В вогонь тих слів не зазирне.
Хоч істина уже щемить,
Та «Повернись!» не закричить.

Загрузнув день у сонячній імлі,
Вершкові хмари смакували обрій.
Усе втішалось на землі,
І сонце красувалось в небі гордо.

Річки розкинули блискучі рукави,
Трава ромашки білі тихо ткала.
В твоїх очах сіяли кольори,
Що теплим літом я у тебе вкрала.

Ти створюєш пожежі в мому серці,
Вискубуєш із мене ти життя.
Затята боротьба в жорстокім герці
Між правдою кохання й небуття.
Зростає тиск у скронях від любові,
Щемить в душі краплина каяття.
Та захлинається вже серце болеем…
Ти виграв бій,та втратив майбуття.

Зима … Літає хуртовина,
Мороз куса обвітрене лице.
А я стою, закутана в хустину,
І сніг далекі спогади мете.
Стою, куди іти не знаю,
Немов на роздоріжжі почуттів.
Зима розбуджує чуттєву гаму,
І камінь, навіть той зомлів.
А я стою, немов чогось чекаю,
Вже другу шкіру знімає з мене шквал.
Та в середині в мене все палає,
Бо хтось з’явився, невже не бачиш, там?
До мене просувалась сіра постать,
Одягнена у шубу з дивних слів.
Вона забрала із лиця волосся,
І я побачила царицю снів.
Вона накинула на мене білий шепіт,
Він сплів мережку тую звукову.
І мов, якийсь словесний трепет,
Полинув вірш у мене з вуст.
Пройшла година, день, а може й більше,
Я поетичну ниточку тягла.
Та зникла хуртовина білосніжна,
З собою й постать потягла.
Пройшло багато років з того часу,
Це показала сивая коса.
Невдовзі я дізналась правду –
Це був лиш сон – реальність не така.

Я піду по п*ятах за тобою,
Я кометою впаду із неба.
В забуття поведу за собою,
Ніжно душу заберу у тебе.

Я у твоїх снах залишуся,
Мені затишно там із тобою.
В твою музу перевернуся,
Я життя твого стану рікою

Я ніччю буду твоєю,
Берегтиму твої таємниці.
Грайливо вколю зорею,
Пристрасть навію в зіниці.

Схоплю і буду душити
Силою свого кохання.
Спробую густо розшити
Мріями твої вагання.

В твому серці я поселюся,
Змушу його танцювати.
Казкою я залишуся,
Що може реальністю стати.

Я стану твоєю тінню,
Огорну твої мужні плечі.
Ще здивуєшся мому вмінню
Залишатись навічно в серці…