З тобою ми знайомі вже давно,
Та час немов спинився й спочиває.
І почуття переповняють чашу –
Їх серцю вже вмістити не дано.

Спасибі вам, коралові уста,
Що вгамували спрагу молодечу.
В твоїх очах я бачив небеса
І щастя мариво таке далеке.

Тебе кохаю і щасливий я,
Бо всі чуття загострились до краю.
Тебе кохаю і нещасний я,
Бо ти мені не скажеш: „Я кохаю”.

Ми розійшлись, як в морі кораблі,
Та я тобі бажаю щастя з іншим.
Нехай тобі щастить! Лиш на душі
У мене щось щемить...

1995 рік

Карпати мої, ви моя відрадо!
Ви тягнете мене, немов магніт.
До вас я повертаюсь завжди радо
Із найвіддаленіших міст.

Пройтися стежкою знайомою з дитинства
Туди, де гриби-ягоди збирав.
Послухать ліс. Знайома його пісня —
То для душі цілющий мінерал.

А ліс співає піснею потока,
Переливом пташиних голосів
Таких барвистих, що й стара сорока
Змовкає, щоб почути дивний спів.

Легенький вітер бродить верховіттям —
Він диригує співом всіх дерев,
Повільно гойдаючи віти
І приколисуючи день.

1996 рік