Ти минаєш, як ніч, як зима,
Забираєш усе і минаєш,
Я лишаюся знову одна
Ну, хіба що у снах зустрічаємось.

Ти не мій і я не твоя,
То чому ж тоді стільки смутку,
У очах, коли ти ідеш
Або я залишаю хутко.

Я без тебе, то вже не я,
То частина чи попросту тіло,
Чи в тобі десь моя душа,
Чи в мені щось від тебе лишилось

Ти минаєш, як дощ, як сніг,
Ти з’являєшся й знов минаєш,
Та якщо я скажу: «Іди»,
Знай, що я тебе не відпускаю.

Я про тебе не пишу віршів
Не складаю любовні памфлети,
Не співаю слізливі пісні,
І не шлю запашні конверти

Все простіш, смс-ка, «контакт»,
Телефонні дзвінки натщесерце.
Раптом зустріч і знову «в контакт»,
Написати завжди чомусь легше

Я про тебе не пишу вірші
Й не вагітна думками про тебе,
Але іноді вдень чи ввісні,
Раптом хочеться знати: А де ти?!

Чи зможеш віддати, забути, відмовитись,
Не відводить ударів, не виснажувать слів,
Не питать атеїста, навіщо він молиться,
А у монаха: «чому ти убив?»
І витерши руки, від крові розстріляних,
Твоїми образами, осудом мрій,
Чи зможеш, поламаний, в смертному колесі,
Не простогнати: «я не заслужив».

...І просто не стачило сил
Наздогнати втікаючий потяг.
Він зникав за туманами сліз,
Що чомусь моросила погода.
Стук коліс вже вщухав вдалині,
Ти ковтала, як зонт, свою муку…
Обманула: «я вийду на мить», -
І забрала із рук його руку..

2010

Знаєш, яка на смак самота,
Як чай в який пересипали цукру.
Не шукай, у печалі немає дна
І солоний присмак у смутку.
Розпач завжди гіркий, як полин,
Ну а помста із присмаком меду.
Сьогодні наснився мені синій дим,
Він як ковдра, мякий і теплий.
Як грейпфрут ненависть –
Не всім до смаку,
Поцілунок то завжди «гірко».
Молока ж має смак спокій і сон,
Які ще пахнуть дитинством.
Щастя то завжди гарячий пісок,
Що проходить крізь пальці швидко,
А яка ж тоді на смак любов,
Може схожа на полуницю?!

2010