Як важко літати із зломаним крилом
З оковами важкими на стомлених ногах
як легко це життя вважати диким сном
Не обирати самому духовний свій шлях.

Як хочеться літати над крилами домів
над могилами закритими важкими хрестами
Щоб вітер не ніс над важкістю днів
Дорогами тернистими,широкими полями.

Так важко посміхатись коли в серці біль
і до всіх людей привітливою бути
Коли душа самотня кричить тобі "стій!"
так важко взяте повернути.

Як хочеться самотність поставити в служниці
І честь дівочу втоптану у бруд
Незважати на потрібні в житті моїй дрібниці
І після смерті душею залишитись тут.

Він приніс їй тільки біль
Вона цього так не хотіла
Вона кричала йому "Стій!"
Безсило спала на коліна.
А він пішов,не обернувшись
І не сказавши їй ні слова
Він тільки в собі посміхнувшись
Закінчмв гордо цю розмову.
А що тепер вже їй робити?
Чекати мани із небес?
Вона не в силах вже його судити
Нехай би з серця з серця він навіки щез.
Щоб кров по венах їй текла постійно
З легень не йшов смердючий дим
Щоб було в серці знову все спокійно
Як ще до зустрічі із ним.

Серце ховає жорстокі образи
Очі стримують каплі дощу
день і ніч не будуть разом
Ніч накинула чорну фату.
І музика несправжньої денної тиші
Не розбудить серце скамяніле
там де вітер сильно свище
Вбити день вона хотіла.
Це вдається їй щоразу
Коли до рук приходить власть
Не забуває всі образи
і серце своє не віддасть.
Вона приходить знову й знову
із темряви нічного жаху
Холодна ніч приносить морок
З зірками сяючого шляху.
З безодні темних почуттів
приносить смерті голос тихий
І шле нам враз сліди дощів
Букет троянд,найбільше диких.
і вбила світло,знищила любов
І заповняються озера солоними слізьми
А хтось чекає її приходу знов
Щоб вкотре попрощатись із чорними крильми.

Вона дивилась на нього зеленими очима
Так безтурботно,неначе дитя
І пригорнувшись до нього вузькими плечима
Їй не чулась під ногами волога земля.
Вона не чула дощу, що лив як з відра
не чула і грізного грому
Не хотіла чути нічого душа
Не хотілось вертатись до дому.
Вона бажала залишитись з ним
Бути поряд неначе востаннє
Не вірити своїм думкам сумним
а вірити тільки коханню.