Я був таки у селі
І в гори ходив на зорі,
Гриби збирав у лісах,
Купався в холодних річках
У травах найшов я свій спокій,
На жаль - час такий короткий!

Секунда - мить,
Сто років - мить,
Життя, це також мить,
І можна гнити,
А можна жити,
Горіти-палати,
І жити - мить!

09.2010

Завис комп.- зависли отношения,
В природе – «нету» другого решения,
Попали в зависимость все,
Без "компа" мы уже ни «бе», ни «ме».

А раньше общались вживую,
Кричали, шептали, дрались,
А сейчас и секс по телефону,
Так, что про-гррресс держись!!!

Рух-суєта на вулиці,
Час відміряє події,
Хтось спішить до пивниці,
А в когось інші цінності.
Але осінь вносить корективи:
- Вже не жарко, пити пиво!
Переходим на міцніше диво,
горілка в нас є для цього.
Душу зігріє, розум розслабить,
Тіло підіб’є на подвиги,
Вічне спасіння і вічна отрута,
Кому? Що? До того…

09.2010

Напевно настала вже та пора,
Коли жінкам подобатись став я,
Не докладаючи ніяких зусиль
Всміхаються вони мені звідусіль.
***
На голові появилась уже сідина
І думок дурних у мене нема,
Але зваблюють вони мене,
А для мене існує лише одна.
***
Карії очі, чорнії брови
Й двадцять літ за спиною, як не було.
Життя іде собі мимоволі,
А ми, як були, так і є одно.
***
Одні думки, одні бажання,
Самопожертва ради кохання
І наші спільні намагання,
Дарують щастя і єднання.
***
(Дорослі вже діти, а ми молоді
І щастя триває, живі ще батьки.
Мудрість життєву є звідки черпати
Й продовження роду є кому передати. )

Жити, жити, жити,
Жити й радіти, жити й п’яніти,
П’яніти від щастя й любові,
Синього неба на видноколі,
П’яніти від лісу і поля,
Бо то є найкраща доля,
На то є всевишнього воля –
Воля робити й творити,
З близькими радість і горе ділити!!!

Я давно вже мрію про волю,
Про будиночок у селі,
Необуздану дику природу,
І більш нічого не треба мені.
Я такого дикого нраву –
Дух гір бурлить в душі,
Хочу несамовиту забаву,
Адреналіну кортить мені.
Забратися високо в гори
Й вітром злетіти вниз,
Оглянути з неба доли
Й залетіти на чийсь карниз.
І вгору знову мене тягне,
Щоб різко зриватися вниз,
Така доля вже в мене,
Вічно боротись за жизнь.
Я хочу в село на природу,
Віддихнути від цього буття,
Такого священного спокою
Більше ніде нема.
02,2010-03-19

Нема села, нема в силі народу –
Все здохло, вмерло, виїхало
Світ за очі - лиш би далі від городу,
Кому треба – тягти ото ярмо.
Будуємо Чехію, Польщу, Італію,
А дома демократія повний капець,
Поповнюємо всюди нашу діаспору,
А Україну просрали вкінець.
Нікому не потрібні і всіма забуті,
Знайшли свій притулок в світах,
Гастарбайтери – гроші кров’ю і потом добуті,
Щастя і доля на материнських сльозах.
Діти безбатченки, Жінки не жінки
Всіх потягнуло в далекі світи,
Україну віддали – звільнили престол,
Руський наш брат загріб нас в подол.
Українці є всюди, лиш на Вкраїні нема,
Тому "руський язик нам надо",
Так Вам і треба, як мозгів нема-
"Будем кормить соседа".



02,2010

Гори, вітер, білий сніг,
Ти на лижах ти летиш,
Швидше, швидше – нема міри,
Мене поглинула стихія.
(Мені не хватає адреналіна).
***
Зелені смереки під білою шапкою,
Сонце сяє дзвенить аж душа,
Мороз з тріскотом трасу укріплює,
Дорогу мого життя.
***
І все мені десь до лампочки,
Важливе тільки оте відчуття,
Коли з неймовірною швидкістю,
Повз життя пролітаю я.
***
Може варто спинитись, задуматись,
Проте куди лечу я,
Але стихія не дає оговтатись,
Важливе тільки оте відчуття,
Що заставляє нас рухатись,
Вперто летіти вперед
І краще нам не спинятись,
Бо то може останній злет..
***
Кров закипає у венах,
Гуркоче десь аж у висках,
Пульсує на дорогах вселенної,
Наше нікчемне життя.

02.2009

Хочу в яблуневий сад,
Де цвіт буяє й немає зрад,
Там молодість дише в груди
Й радіють щасливі люди,
Увінчані духмяним намистом,
Про вічне собі гомонять.
Там пахне життям і медом,
Й робота за щастя, як треба.!


Хочу в яблуневий сад,
Де рясні плоди висять,
Продовження роду земного,
Частина шляху людського,
Запорука трудів наших вічних,
Мрій і надій барвистих.
І ті плоди, що там висять -
Результат, наших заслуг і втрат.


Хочу в яблуневий сад,
Вдихнути його аромат,
Здійнятися в небо високо
І тільки всевидяще око
Пойме, що мій задум є чистим,
Бажання прості і не лишні.
Дай розуму людям боже,
Бо творять, щось страшне і негоже.


Хочу в яблуневий сад,
Зірвать заборонений плід
І поринути в море стихій,
Що світ розривають навпіл.
Й ані бог, ані чорт не суддя,
Це реалії цього дня,
То є мій особистий політ
І не знати то спад, чи то зліт.


Я посаджу яблуневий сад,
Де царитиме рай, а не ад
І вкінець здійсняться надії,
Втіляться в життя усі мрії.
Лиш вітер дмухне на листочки,
Доброї місячної ночки –
Піду в яблуневий сад
Вдихати Життя аромат!!!
02,02,2010-03-19