Хочу жити. Повітря холодне у груди
набирати щодня, як з криниці цебро.
І видіння примарні святої Гертруди
хай спадають, як тінь, на гаряче чоло.
Хочу жити, як птах. Без межі горизонту,
що одвік віддаля небеса від землі.
Хочу хату стару, запах стрісканих гонтів
і вогні на Купала, що гаснуть у млі.
Хочу жити струмком у забутому зворі
і ревти у нестямі під спалах грози.
Хочу в жмені зібрати всі вранішні зорі
і змішати їх світло в краплині сльози.
2010

Не жалію, не кричу, не плачу,
все пройде, як яблінські сніги.
Потайки маленьку передачу
за тюремні грати простягни.
Хай вона збадьорить і зігріє
стоптаний у кров серцевий м'яз.
Навіть через грати наші мрії
знов і знов схиляються до нас.
І байдуже, сумно чи щасливо
губи посміхаються у сні --
головне, що через грати диво
завтра знов привидиться мені.
2010

Я знаю, що не бог. Бо в мить, коли творю.
В ту саму мить, коли іскру вкладаю
у кожне слово... Раптом розкидаю
уламки літер по холодному піску.
Не признаю своїх творінь, стираю --
однаково, чи день, чи сім, згасаю...
і вічно падаю з краплинами дощу.
2010

Слова, як листя, вітер замете,
покрутить, понівечить, розкидає,
засипле снігом. А як розцвіте
примхлива купка глоду серед плаю
то вітер позриває пелюстки
і знов змішає з прілими листками.
Де не будеш, куди не ступиш ти,
зостане слід, наповнений словами.
2010

Нехай в душі сьогодні сніг з дощем
і скалки льоду колють босі ноги,
не забувай, один лиш раз ідем
сей путь. І хладні кам'яні пороги
нам знов і знов судилось розбивать
з закритими від остраху очима.
Знаходити, любити і втрачать
судилось нам.
Згадай,
що ти -- єдина.
Будуй себе, як вежу... як костел...
На камінь мрій став ще одну цеглину
і висмокчи надію із очей
як по морозі зібрану калину.
2010

За північ знову оживають мрії,
і безконечність слів їм шепче тихо --
хапай ту риму, наче тінь повії.
Перекрути її, як крутить лихо
безглуздими буденними словами.
Спали. Зітри у попіл. Кинь у воду
і витягни ясний кришталик льоду,
щоб він розтав, як спогад, поміж нами.
2010

Затер рядки, сьогодні то так легко
зробити.
Ні тобі старої гумки
шукати похапцем між мотлохом
в шухляді
не треба.
І не буде плями
у полі аркуша папера.
Бо слова
здається втратили ціну
у цьому місті,
де свічки сірих кам'яних будинків
немов опори,
що тримають небо.
2009