тільки зараз саме тут
буду руки цілувати
нас нікому не почуть
насолод цих перервати

бо вона така одна
і я з нею чоловік один
біля неї справжній я
це лиш в обіймах зрозумів

що вона одна для мене
і для неї я один
і немає бога чорта
як ми разом полетим

ось, пора уже прийшла
зробити вибір полетіти
та вже мабуть нема
шансу, і треба якось жити

помилки уже зробили
і настав усьому край
як тоді до того жили
як був то чистий рай

і начебто не зараз зволікать
у час важкий і тим важливий
щоб мали час ми почекать
побачить чистий розв'язок щасливий

та ніколи чекать і зволікать
а час у руки взяти прапори
і важкою сокирою рубать
щоб потім не сушити сухарі

шалена Європа- пливе гондола
за край сонце у рай
яка там Андора
коли цілує "Ласковый май"

тебе в тої брудні щоки
облизуючи язицярою світ
який наїв уже собі боки
поки ти будував собі пліт

куди і навіщо спитай
як зможеш розгрести
лайно- кричи ламай
тоді зможеш знести
тягар обов'язків своїх- Національних

летюча мить життя
у всіх і кожного одна
і більше не буде вороття
як знеціниться вона

будь це кохання шалене
чи збереження життя
повинно бути буденне
і не викликати каяття

цінування того моменту
що дало мені тобі життя
повинно бути головним

лилось літо бокалами винними
вітрами дощами пролитими
якимись законами чинними
бути не хотілось би битими

крутило нами життя
як Тієсто вінілами
і нема вороття
як зламані крилами

чи хто не тримав
тих слів і тих рухів
що знати не знав і чекав
що ті руки знову не збрешуть

Все! Ні питань ні оскаржень-
згасаючого голосу крик
від нього трішечки вражень
він скоро стихне навік

його затоптала пітьма
перехожих і просто знайомих
жаль, а лишилась одна
справа, що в людей відомих
була і була завжди
жаль, що від'їжджають поїзди

скажи мені чому гориш
а я тобі скажу чому лечу
чи може теж гориш
а я і в правду полечу

бо я ніколи не летів
то все брехня пробач
я тільки трішечки змарнів
і за це мені пробач

скажи чому на небі зорі були
як у морі я палав
чи може вони мене туди вели
коли тебе я чекав

коли не небі знов вони
у морі правди чи брехні
ти мене колись знайди
у тій не загубись війні

2010

чи не вважалось тобі
що летиш без перестанку вниз?
як близ тебе світ одинокий вмирав
скреготав і тріщав,
чекаючи поки впадеш
потонеш і вмреш

чи не вважалось мені
що каменем падаю вниз?
і без сліз ковтаючи світ
вбиваю себе, я той раз
в домі смутку, відраз

рахує лічильник тік-так
питаєш себе що не так
робив або робиш тік-так
здобувши свободу щевпак
щось комусь кажеш не в такт
не раз і не два не попав
годинник чекати не став
уже промовив тік-так, тік-так
ось так і життя промайнуло, промайнуло
не встиг

Ще один лиш день
подих лиш один
залиш покинь, уже один
не побачим Париж Чигирин
захлинувшись побіжим
уже не двоє, а один
ковтаю біль, такий сумний
дикий і чужий тепер уже і сам Дніпро
забрало сонце вранішнє тепло і вже палить
сонце, а не ти...
2010р.

так боляче стає у ті хвилини
як днини щастя згадую, і ті
що лиш за раз, за один лиш тільки раз
згубили збили з ніг, і час
в цей раз згубно діяв він
так швидко падаючи в тінь
згубив, і те що мав полишив
лишилось моє серце в небутті
скаменіле, холодне вже як лід
не буде більше так любить.
2010р.

безхмарні сліпучі бажання
як хмарні небесні стежки
ведуть у дальнії далі
ведуть у зелені гаї

в очах як небо великих
потонуть небесні стежки
за ними потонуть бажання
за ними ж злетять у гаї
2010р.