Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Надія Баволяк (1990)




Огляди

  1. Оптимістично
    «Таке воно життя:
    Обшарпане, обдерте,
    Немає істини,
    Немає вороття» -
    Такі думки не раз луна від інших,
    В них темні окуляри й замкнена душа!

    А нам лишається -
    На все це не зважати!
    Дарити посмішку
    І щирий сміх.
    З усього темного - робити світле!
    І в кольорі сприймати цей ЧУДЕСНИЙ СВІТ!



    Прокоментувати
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

  2. Повзуни не творять історію!
    Життя… це те, що дано Богом.
    Це кожен крок, це щастя й біль.
    Життя… складається з убогих,
    Живуть багато в нім й панів.
    І саме ці верстви народу творять життя:
    Складне, важке.
    Крокують стопами старого,
    Будують нове, краще все.
    Та еволюція нового
    Великі жертви завдала,
    І саме нею у народі
    Була збудована війна!
    Багато крові, сліз і горя
    Терпіли предки наші всі,
    Але знайшлися там герої,
    Які дух волі підняли!
    Зібравши військо дня і світла
    Вони тягнулись до мети.
    Можливо в них й тряслись коліна,
    Та думи – ЗРАДИТЬ – не жили!
    Звичайно, завжди серед світла
    Панує тьма, як день і ніч.
    Тому і вірних було мало,
    А тих хто зрадив – хоч хрестись!
    Таких зрадливих егоїстів,
    Інакше кажуть – повзунів,
    Ти не побачиш в жодній книжці,
    В книжці історії оттих часів.
    А от героїв, патріотів -
    Вірних і відданих землі,
    Вірних і відданих народу,
    Ти пам’ятатимеш завжди!
    Саме вони жили й творили,
    І прославлялись на віки.
    А повзуни – повзли і крали,
    Так і залишились в багні!
    Тож тобі варто пам’ятати,
    Ну і замислитись над тим -
    В житті що краще? -
    Повзувати?... чи стати титулом надій?!

    2006



    Прокоментувати
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

  3. Батьківщина – мати
    Сплюндрована, скалічена, вічно у муках й майже вбита.
    Вартує ж ласки, ніжності і довгих літ життя.
    Така могутня і багатодітна,
    Але чомусь у неї доля не така.
    Мабуть, свята вона з своїми муками,
    Свята, як мученики всі святі –
    Терплять випробування злості й нечесті
    І ти Вкраїна – мамо, ти терпи.
    Катовані, зґвалтовані й обдерті, насмерть забиті -
    Сини і дочки, внуки, та не вся рідня -
    Така могутня й розумом наповнена,
    Але не дружня, наче й не сім’я.
    І біль у грудях неньки-матері –
    «Чому сини мої такі?
    Одні про мене Богу моляться,
    А інші – гострими кілками по мені».
    Розумні, добрі, вірні й неньку люблячі
    Вартують неба, сонця й райського тепла,
    Бо свою душу дарували Богу
    Аби нащадки й мати їх жила.
    Ішли у бій без страху смерті й ворога,
    Хоч юність їхня прагнула життя.
    Хтось не побачить доньки, любого і матері,
    Чиєсь дитя народиться не знаючи отця.

    Сьогодні час любові й зради – підлості!
    Такий же час як був колись, тоді.
    І годі знов казати матері:
    «Терплять святі і ти ще трошки потерпи».
    Вони в 17 Батьківщину – матір визволяли,
    Й подарували нам нове життя.
    Щоб ми її сьогодні знов віддали?
    Щоб потім проклинала й нас рідня?
    Та годі вже сидіти – дурю ніжитись,
    Та годі стверджувать – «Політика і я?
    О ні, це не цікаво, я туди не пхатимусь!»
    Побачиш… Як там «завтра зранку»,
    З ножем …у тебе впхається вона.

    15 жовтня 2012



    Коментарі (2)
    Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --