Не бійся сорому пера,
Не має правил вічних.
Від зла до вічного добра
Три міліметри відстань.


Тремнить над аркушем рука,
Словами ллє розлуку
Мої слова, твої слова -
Пусті в повітрі звуки.

У серці моторошна нить,
Скуцьовджена, без тями.
І тінню манить і мигтить,
І бавиться словами.

Схились над аркушем пустим,
Улий у руку звуки,
Пером торкнись міцним, твердим.
Відчуй у серці стукіт.

Не бійся сорому пера,
Не має правил вічних.
Мої слова, твої слова -
Та тінню манить відстань.

Спи, мій маленький, утомлений, зморений,
Радість, надія, мій син -
Вічності втілення, заздрість дозволена,
Миті блукаючий плин.

Спи, моя радість, роками омріяна,
Спи у тремтінні свічі.
Через роки злом дорога засіяна
В ноги ударить тобі.

Спи, обійнявши пухкою долонею,
Шию старого мишка -
Кіс ворушіння під лівою скронею,
В лагіднім блиску пушка.

Ким же ти виростеш - вільною пташкою?
Диким бур'яном в степу?
Світ завоюєш жертовною ласкою?
Станеш опорою злу?

Спи, поки ночі безмежна хвилиночка,
Радість осяє твою,
Ти не хитайся як вітром стеблиночка,
Будь непохитним в бою.

Будуть у тебе ще ночі недоспані
Й гіркістю сповнені дні.
В путь мою вічну з останньою прощею
Очі закриєш мені.

Подихом вічності дихає молодість,
В шибці дзюрчання свічі.
В дзеркалі мудрості, в совісті надголодь
Став я безсмертний в тобі.

Спи, мій маленький, стомлений, зморений,
Радість,надія, мій син...
́́́

Я знаю, кохана, я знаю
Як в серці тремтить жовтизна,
Як ниє і плаче, волає
Відірвана з деки струна.

Як плачуть сніжинки невинно,
Як тягне нездолана мить,
Як вітер пірнув в павутиння,
Сховався і дрібно тремтить.

Я згадую ночі назовні-
Згорілі жертовні вогні,
У сірому темному чOвні
Ми різали воду одні.

Горіла, стікала донизу
Оплавлена воску лоза,
В простору одягнута ризу
В напрузі блищала сльоза.

Я знаю, кохана, я знаю
Як в серці тремтить жовтизна,
Як смішно відбитком тікає
Запущена сміхом луна.

Твої губи духмяно солодкі
І сп'янілі - їх тільки кохати.
У хвилини кохання короткі
Не мені їх, на жаль, цілувати.

Не мені, а комусь доторкатись
До гарячих, напругих і ніжних.
Хтось же мусить тебе обійняти
І торкнутись до вічно покірних

Хтось же мусить в цілунках втопити
І зігріти любов'ю своєю -
Я не хочу для тебе горіти,
Бо не бути тобі вже моєю.

Твої губи духмяно солодкі
І сп'янілі - їх тільки кохати.
У хвилини кохання короткі
Не мені їх, на жаль, цілувати.