Дорога,ніби в приказці,стелеться скатертю... 104кілометр-очі засліплює відблиск таблиці 'ТИХЕ'-а під нею зграя "тінейджерів",які горланять 'ОПА-ОПА-ОПА-ПА'перекрикуючи прийомник в салон мого сімейного авто...Парадокс! Чому б їм не навчитись читати і не вести себе відповідно! ... Та кілометри пролітають і 114 запрошує мене спочити у "Придорожньому затишку"... Очі злипаються,а на небі немає жодної зірки яка б розбудила мене . Ні! Ноги стомлені,ліньки тиснути на гальма-не зупинюсь...
140-й,Петлюра з прийомника розповідає про долю синьоокого хлопчини-грабіжника. А я ,краєм ока поглядаючи на сина,що мирно спить на сусідньому кріслі,намагаюсь зрозуміти чому я знову тікаю і ,149-й, куди цього разу. З дому до дому... Мені не звикати...але чим завинило це біляве янголятко,що навіть у вісні не відпускає мою руку.
176-й...завтра зроблю собі тату. Буду дивитись на нього кожен раз як сумніватимусь у правильності своїх дій. Яке ж воно буде? Можливо символ...
192-й,закриваю очі і намагаюсь уявити символ себе...
Грім! Очі...200-й...! А ось і зірки вийшли...чи це я до них прийшла?..

Ясна знову в дорозі... Вперше за останні дні вона дивиться на небо не крізь брудну шибку вікна ванної кімнати... І крапельки дощу таки впали на її обличчя перед тим як вона сховалась до салону маршрутки... Вона сьогодні дивна... Підозріло задоволена! Навіть скупчення людей,притискання їх пітних тіл і дихання цигарками,пивом і ще чимось бридким,її не дратує... Вона ніби не з ними! Посміхається мов кішка-задоволено,так ніби всю ніч,а можливо і день займалася любов,ю,отримуючи неземну насолоду.
Маршрутка кидає її від стінки до стінки,прагнучи зігнати з її обличчя цей вигляд... Ясний... Сонячний... Люди,похмурі як і погода,кидають заздрісні погляди. Їх мучить думка,в якому ж місці зараз цей 'потомок мавпи',в якому світі.?. Ясна,поряд з ким твої думки?.. Де ж ти..? Що з тобою?...що зі мною?