І ніби сон надходить ніч,
Така чорнява, як каглина,
Запалять в небі сотні свіч,
А ти заплачеш, мов дитина.

Зрихтує ніч тобі постелю,
Поправить подушку туман,
Знімеш із лади перший вельон,
Забагряніє ніч від плям...

А за вікном волає вітер
І плаче хмара дощова,
Щепоче щось крізь сон тополя,
Бо знов лишилась нічия.

І скине люба маску цноти,
І всоте вже булатний меч
Проониже тіла позолоту
І дриж торкне жаданих плеч.

І ти летітимеш до ранку
В безодню, може, в небеса,
Та зійде сонце, все минеться,
знов трави вимиє роса...

А ти все маритимеш нею,
Чекатимеш, коли б хутчіш
Все освітилося б зорею,
Крли б хутчіш, коли б хутчіш!..

Оксюморон сосни і ліхтаря.
Дивлюсь крізь кінескоп вікна
На сонний вулик стомленого Раю,
Цигарка гасне ігодинник замовка.
на серці вітряно, бо я тебе чекаю.

І водоспадами вирує в жилах кров,
Кардіограма вимальовує провалля й гори,
Зима оздобить снігом шалик змов,
Катана намалює свій автограф про "Ніколи".

Неологізмом дзвоник пролуна,
Розіб'є тишу в буцегарні серця,
А, може, справді це моя вина –
Клептоманія подиху...
Не сердься!..

Тьмяний ламповий промінь,
Тихе світло в вікні,
Щось шепочеш на вушко
Ти, зігнувшись, мені.

Забринить тихо голос,
Обніму тебе я,
Та це просто чудово –
Ми з тобою сім’я.

І, клубочком згорнувшись,
Спить в кутку янголя,
Та це просто чудово:
В мене – ти, в тебе – я…

Розтина копитом ніч єдиноріг
І бринить на срібних струнах ранок,
І роса спадає на моріг,
І зорю запалює світанок.

А в ярузі стелиться туман,
Вже щезає морок-моровик...
Я щось бачу. Що це? Не обман?
З лісу йде у поле лісовик.

Де співає в небі перший жайвір,
Де колосся гладить сонний вітер,
Де проміння будить ніжні барви,
Де гуляє поміж трави літо.

Зимовий вечір.
Туга.
Самота.
Які прості й заїжджені слова!..
Вітаю друга в трубці телефонній.
І гасне втома у моїх долонях…

Гомонить студена нічка,
Розігрію тепло пічку
Й шепотітиму на вушко
Казку, як літає мушка.

Обійму своє малятко,
Добре й лагідне ягнятко,
І співатиму тихенько
Я про зіроньку ясненьку.

І про місяць, і про море,
Про високі сині гори,
Про зелений тихий гай,
Про чудовий Дивокрай,

Де живуть дитячі мрії,
Розквітають де надії,
Де у вранішнє віконце
Зазирає завжди сонце.

І знову день.
І знову плачуть хмари,
Нахмурене захляпане вікно,
А я втомилась жити і вмирати,
Хоча, усім, напевне, все одно…

Я так давно існую в цьому світі,
Я народилась сотні літ тому.
І снігу сміх, і перші сльози квітів…
Для чого я? Чому? Чому? Чому?!.

І хочеться краплиночку спокою,
А ще хоч крихту сонця і тепла,
І хоч цю мить прожити із тобою,
Бо все сама, сама, сама…

Напливала тінь…
Догорав камін…
Гуркотів в горах
десь сердито грім.

І сиділа ти,
Втупившись в вікно,
Ніби я чи хтось
Все тобі одно.

Я ридав крізь дощ,
Я кричав крізь ніч,
І образа лилась
Із гарячих віч.

Минає тисячоліття,
Горять над містами заграви,
А десь майорить Марія
Посеред густої отави.

А в височині пролітають
Орли й золоті дракони,
І вікінги на дракарах,
І римлян стрункі колони.

Зорить апельсиново сонце,
І дні мерехтять — кінокадри,
Я думаю: може, сон це,
Та гинуть справжні ескадри.

Послухай мене, Маріє!
Минаємо й ми поза кадром!
А вітер десь трави леліє,
І бджоли бринять понад садом…

І хтось комусь там дарує
Цілунки легкі й неквапливі,
І руки у крила вкладає,
І ми там з тобою щасливі.

Там вічно триваючий липень,
Ніхто не біжить там нікуди,
І струшують мед у ніч липи,
Немає ні зла, ні облуди.

Там можна від щастя ридати
І босим ходити по росах,
Руками рибини збирати,
Ромашки вплітати у коси.

Маріє, а світ шаленіє...

***
І знову глупа ніч вливається в вікно,
І знову вітер плаче і ридають круки,
А я сама давно-давно-давно,
І лопотять на вітрі крила-руки…

І хочеться злетіти понад дах,
Полинути до зірки навпрошки,
Та в грудях, щось пекуче, наче страх,
І хтось пита: « А ти помила вже ложки?

А їсти наварила вже на ранок?
Чи попрасовані шкарпетки, сорочки?
І хто дозволив мріять про світанок,
Коли вставати рано до дочки?»

А так хотілось б трохи політать,
Дістать із антресоль потерті крила,
Кричать, стогнати, плакать і… літать!,
Літать, щоб впасти вже було несила.

Проміння, сонях і осоння
І зайчик сонячний в долонях,
І вітер бавиться у косах,
Купаю ноги босі в росах.

Нарешті літо. Відпочинок.
Бреду по лісі я дитинно,
Чумацьким шляхом неозорим
Туди, де синь.
Туди, де гори.