На осінній межі я тебе перестану чекати.
Я спалю свою пам'ять у кронах нічних ясенів.
Я забуду про все. Я нічого не зможу згадати.
Ще не знаю чому.
Мабуть, просто я так захотів.


Я вже бачив цей сон. Я вже знаю, що буде
в фіналі.
Я забуду тебе, хоч би як я тебе не любив.
І лише уві снах
я на тебе чекатиму далі.
Сам від щастя не свій,
Що забув тебе вигнати з снів...

день
(а опівночі злим все ще думав
сильно і стисло
а далі не зміг)
боляче так
несподівано знову
майже на північ настромлений
зник

сухо
бо вже застигає і з пальців
замість води -
на язик...

Ми з тобою мучимось в недосяжній близькості,
То навік розлучимось у черговий раз,
А в розлуці зустрічі просимо, як милості,
Щоб дійти від любощів до сліпих образ.

Ми з тобою - береги, що ніяк не стрінуться.
Неширока річенька, та стрімка вода.
А від річки береги теж ніде не дінуться,
І не дочекаються кладки чи містка.

Долею-недолею кинуті, занедбані,
В щасті не зупинимось, смутку не збагнем.
На любов розлучені, на біду поєднані.
Два самотніх дерева
під одним дощем...

З виру міста несеш
Тихе плетиво ніжних симфоній.
Не лякаєшся меж,
Не боїшся нічної мари.
За собою не стеж.
Ти незмінна. Ти вся на долоні.
Ти спокійно пливеш.
Що хотілося взяти - бери.

Не шукай марно слів.
Затискаючи щастя у жмені,
Обернися востаннє.
На згадку візьми тільки сніг.
Перехожим залиш
Їхніх вулиць пісні безіменні,
Розчинивши себе
В сивім мареві дальніх доріг...

В краплинах дощу
і за громом вздогін
спішити
і серцем шукати вогонь

собою непрощений ластівка-кінь
під крилами ще не розкритих долонь

назустріч вогню
і до серця вогонь
зубами зриваючи блискавки цвіт

а потім
у стулених крилах долонь
розпеченим серцем
стривожити світ

Сонячний вік,
місячний страх.
Вітер.

Лічи свої  кільця річні.
Скільки тобі ще стояти отак,
тінню між знаками на самоті?
Вітер...

Під шелест осінніх згорянь,
мабуть, тобі ще рости і рости...
Вітер.

А ти перешкодою стань.
Воїн у полі -
це часом
не ти?

Не варто звертати уваги на сни.
Між ними немає різниці.
В пітьмі сновидінь не шукай глибини,
То - ночі холодні зіниці.

Не варто звертати уваги на ніч.
У ночі лиш очі великі.
І скільки б не було у ночі облич,
Та всі вони чорнобезликі.

Не варто звертати уваги на нас.
Ми просто два сни непророчі.
Ми просто наснились комусь водночас
Котроїсь осінньої ночі...

... не забудеш
чекати будеш
не обдуриш
себе
шукатимеш
і не знайдеш
авжеж

майнуло
ледь не торкнувшись
обминуло
схиливши голову підеш

не плач
від себе не втечеш...

Коли з твоїх уст шалених
Ледь чутно злетить подяка,
А може то буде прокляття,
Бо ж я все одно не розчую,

Коли твої очі, вологі
Від щастя, а може від горя,
Бо як же тебе зрозуміти,
Зустрінуться знову з моїми,

Коли запанує тиша,
І знову засвітить сонце,
А може то буде місяць,
Бо звідки ж мені зараз знати,

Тоді лише я зрозумію,
Що вже тебе втратив...