Смарагдова криця його поцілунку

Холоне від зміни вітрів.

Засмаг сніг невинності: ти вже шукаєш

У горах рожевих слонів.



І форма відмовилась змісту служити,

І зміст розгубився в словах,

Проста аксіома розтерла логічність -

Це вже особистості крах.



І корчить твій розум сумління зелене

Ти плачеш, бо шкода слонів,

Яких у зневірі твій ratio* кволий

Гуманно на світ породив.

Одвічний шум в уламках голови,

Одвічний спокій в сліпоті очей.

Вже не важливий зміст речей.

Усе поглинув смак смоли.

Весь Божий світ в тенетах мли.



Так довго зліплені його уста

Тримають розмарин тривоги.

Боротися не має змоги.

(Один відсоток, може, з ста.)

Дорога долі спалено-пуста.



Його антракт – цей госпіталь старий,

Який волає криками солдатів,

Що стали жертвами ворожих автоматів,

Віддались темряві страшній,

Що живиться тілами мрій.



Триває боротьба життя й кончини.

Усе залежить лиш від долі.

Химери марень проти волі

Пригнічують в тобі людину.

Лиш десь далеко чуєш: « Сину…»



Химери губляться в пунктирах

Віднайденої сили жити.

Його хтось здумав воскресити?..

Молитва материнська щира.

Егіда ти від смерті виру!

травень 2010 року