Автори /
Люба Паньків (1987)
|
Рубрики
/ Все, що нас не вбиває, - робить нас сильнішими
Опис: Зійшла зоря. Твоя зоря, моя.
Зійшла й упала у рожеві ночі.
Дивлюсь у дзеркало струмка - не я,
А тілька та, ким я так бути хочу.
Я хочу бути краплею роси,
Щоб сонце перші промені мені віддало,
Щоб райдуга хоч часточку краси
Лишила на мені і не пропала...
Я хочу стати краплею дощу,
Щоб падати на голови прохожих,
Досебе я нікого не пущу,
Я - крапля, я на себе тільки схожа!
Я буду трошки краплею туману,
Щоб зависати в не бі ненадовго,
Я буду як ілюзія омани,
Щоб бачили і пам'ятали довго...
Мені подобається бути вітром,
Таким легким безумним хуліганом.
Мені так треба, треба трошки світла,
Щоб все життя не гнити за парканом...
Зійшла й упала у рожеві ночі.
Дивлюсь у дзеркало струмка - не я,
А тілька та, ким я так бути хочу.
Я хочу бути краплею роси,
Щоб сонце перші промені мені віддало,
Щоб райдуга хоч часточку краси
Лишила на мені і не пропала...
Я хочу стати краплею дощу,
Щоб падати на голови прохожих,
Досебе я нікого не пущу,
Я - крапля, я на себе тільки схожа!
Я буду трошки краплею туману,
Щоб зависати в не бі ненадовго,
Я буду як ілюзія омани,
Щоб бачили і пам'ятали довго...
Мені подобається бути вітром,
Таким легким безумним хуліганом.
Мені так треба, треба трошки світла,
Щоб все життя не гнити за парканом...