Жити тобі. Столиці. Сюжети.
Коріння монгольське. Колії стерті. Нецке.
Числа, минаючи нас, місяць цей хочуть дожерти.
Ти ж бо, минаючи українську, з російської йдеш на німецьку

Тиші тобі невичерпної, сталої. Відчай.
Напруга. Стабільний інет. Не прощання. Застуда
Насправді, як пальці твої торкаються спини – це більше, ніж відстань.
Мене там ,насправді, не буде

2012

вириваю із себе провінцію тоншаю худну
монотонна холодна Сумщина затікає за смерть
і не сохне патруль постовий і нетеплі заламані руки
і не кидай мене і не кидай мене

залишаю тобі двадцять другу запльовану осінь
і усе що ти можеш знести і не зможеш знести
вимітаю лушпиння від віршів і чисто немов би
не буде тебе аж нізащо не буде тебе

2012

у міста їз пам*яті випадають вулиці
дещо можна знайти ще

у схололих осінніх районах
або посивілих хрущівках
і пожовклих прощаннях
чи маршрутках курсуючих взовж
будівель місцевої влади
вздовж бедуїнських наметів
популярних політичних партій
які закликають перехожих
бути активними

на цьому можна ставити жирну понтову крапку
адже

інше вирвав Бог
яким я затикав собі
дірку у грудях
але так ні до чого

2012

Це все кохання , яке розростається так , ніби не має межі,
наче і правда , роблячи свій персональний вибір , викреслиш з нього розум і
впишеш адресу всіх відьом , всю рецептуру домашніх таких ворожінь,
які так і залишаться на тобі , як на дитинстві морозиво.
Це все жіноче , руде , безнадійність безпеки дорожнього руху,
наче по тілу автобусом пересувається з правої в ліву руку,
наче згортаєшся і розгортаєшся , граєш настільно.
Це все настільки.

2010

Я не знаю , чи почнем ми коли-небудь пірнати з приголосних у голосні,
може хоч на свято ти викреслиш з робочого графіка вектор, направлений на агресію.
Але я хочу виграти тебе так , як виграють пісні
на будильник і як температура зрештою виграє по Цельсію.
Я навіть певен , що ти підіймаєшся сходами не повільніше від атмосферного тиску,
коли такі перепади і осінь летить зі спини , немов із колишнього шизофреніка голоси,
летить собі , падає і розпливається на крапки , коми і риски,
а більше - відбитки подвоєної , склеєної смуги чи полоси.

2010

Знаєте , це трапляється, коли сонце приймає форму автомобільної фари
Саме в такі хвилини між ними виростає реальна стіна плачу,
І вони нещадно вибивають із неї цеглу , мов покупці – товари
На свято ,ламаючи кігті собачі .
Просто проходять часи , коли ти називаєш її Боні , відгукуючись на Клайд,
Коли вже не вкайф помирати поряд.
Вона б все одно тебе відшила – відстрочила і викинула , як забракований слайд,
Психоделічний жахливий сон і випадковий погляд.
Про таке все одно не кажуть вголос ,про таке тихенько роблять намисто,
Просовують місяць у місяць і місто у місто,
І все для того ,щоб більше не повертатись на це лобне місце.

2010

Вона вийде із мене так , як виходять з дому –
Впевнено, ніби не жінка , а кольт.
Забувши про крани, з яких по живому ,
По тілу стікає ріка алкоголь.
Зі звуками вибитих вікон коліна
Згинаються острахом, меншає зріст .
І голови зародків у формаліні ,
Як сірі серця ,завмирають. З розкиданих міст,
Мов з яблук гнилих , виповзає життя.
Вона вийде димом.Вона і гашиш .
На хвилях минулого ставляють реггі чортяк.
Втікаєш – мовчиш.
Витікаєш –мовчиш.

2010

Міста залишаються під водою ,
як чорні підводні човни - неживою
порожньою пляшкою , випитою по колу
байдуже де , тепер там нема нікого.
І я залишаюся хлібним кіоском ,
розбитим і спаленим ще в дев’яностих
окремою бандою , певно, придурками,
які закипали як кава над туркою,
коли ти курила за мокрою сценою,
як смажений Фенікс.Драною веною
хоч і були часи -
кохалися ми з тобою так,
як кохаються підлітки
і різностатеві фарбовані полюси.

2010

І дзвони лиш туди,де тебе посилали,
Там терпіти не можуть твойого їбала,
Бо воно їм нагадує темне минуле ,
Де пробиті артерії їх не минули,
Де залишився слід від технічного спирту –
Амнезія в очах і задрочена віртом
До пекучого болю душа.
( щоб забути про біль в них була анаша)
І дзвони лиш туди, де не кажуть привіт ,
Де з ноги били прямо тобі під живіт,
Щоби гордість твоя стала безособовою
Мокрою плямою .
Там не тільки засовують ,
Там ще і плямкають.
І дзвони лиш туди, де кохаються тіні,
Там кохаються так, як у фільмах Фелліні.

2010

Коли я прокинусь, то стану іншим.
Вона скаже , що я зкурвився ,
І тиша не буде тією тишею ,
Яка зазвичай вечорами куриться.
Вона буде чорним порізом на кухні -
Торкатись руками ножа і сиру,
Щоб тільки забути мене і духів ,
Сиру і прокурвлену ними квартиру.
Коли я прокинусь старим трамваєм ,
Стяжілим , як сонце , прожовклим півднем,
Вона зробить чаю, який обриває ,
А потім назавжди піде.

2010

Ніч готується вийти через легені
Курців кашлем і димом.
У нашому спільному гені,
Як злісний боржник, розпонтоване диво
Із пристрастю лапає голого нерва.
Ми йдемо в зачухану осінь,
А осінь – то стерво.
І ,мабуть, вже досить.
Бо жовтень під холод буває корисним.
Нам пофіг , йому – все одно.
Зриваємо крани ,врубаємо кисень.
Пірнаємо в ковдру– на дно.

2010

Не пиши до мого блога,
Адмін там легенями - на траві.
У моїх кишенях бога
Залишилось гривні на дві ,
На яких не князь , а Оззі
Чіпляє вуха , вставляє ключі.
Тобі все пофіг , у тебе досі
Шрам на лівому плечі,
Стервозний кіт і квартира-вибух,
Піано , ліміти , кредити – множим на два.
Лягаєш на вдих і лягаєш на видих.
Так лягають дива.

2010

Загорни мене в простирадло ,
В білий саван ,цілуй вуста,
Щоби кожне осіннє падло
Знало : тепла квартира – пуста.
Закури , хай із димом лізе
На поверхню і сум. Ніштяк.
На хвилини лягає залізо
Перестьобаного життя.
Там де ніч піде в дощ – там спокій.
Сіроокими двоє лежать.
Світло гасне , бо світлу пофіг.
Сірооким нікого не жаль.

2010

На моєму дивані ,як Каїн,
Як жага до життя крізь подертий кондом
Ветхий Фредді благає ,хрипить, вивертає :
Open the doors!Open the windows! The show must go on!

Телевізору скло –терапевти , гештальти.
Душі влазять в натягнутий гумо-капрон .
Крізь прогнози погоди віщають криштальне –
The show must!The show must! The show must go on!

Якщо чесно , то робота ,родина,стосунки
У мене асоціюються з доном Карліоне , всередині якого
Існують коти,апельсини і пропозиції,
Від яких не можна відмовлятись ,
Бо кому вона потрібна,та дірка в голові?
Та–та-да-да-да____та-да-да-да____та-да-да .Чи не так ?

Ветхий Фредді замовк ,обірвали антену
Хулігани ,- чи сніг крізь новини – закон?
Божеволіє місто,лише хтось непевний
Пожовтів під під’їздом під Snow must go on .

2010

Не підкурюй вночі у парку
Старій шльондрі,бо вас обох
На одну жовто–білу цигарку
Розмістити не зможе Бог.
Відлітаю – квитки, етапи ,
Відкриваю консерви – їж.
Розірви мене, наче мапу
Вже відвіданих пунктів - ніж
Води мене в воду, в коло.
Вздовж узбіччя –дорога , дім.
Ліхтарями залишу коми,
Розфасую всі крапки по дві.

2010

Тебе розірвуть на слова.
Готуйся , якщо є жива
Сторінка – никай, вирви.
І ,хоп ! Немає більше прірви .

- Ніч добра .Скільки ? Тридцять сім.
Він встав і вийшов – справи , справи.
Не ниють діти .Баста всім .
І зліва ні хуя ,і справа.

Де ваша совість ,дядьку , годі.
Бо то асфальт ,бо то не небо ,
І він , без понту, до погоди ,
Але не з даху ,хай , не треба.

- Ніч добра .Пам'ять ? Пам'ять – стерво.
Та ні , давно вже не вживаю –
Чекаю кожним клятим нервом,
Щоб спав малим під баю–баю .

Бо плачу , мамо ,вірю , боля…-
Агу ! Агу ! Он осінь вперлась..
У немовляти ширша доля.
Холодний чай ,гарячий термос.

- Ніч добра.Котра? Два нуль два.
Не ті квитки ? Ви шо , дебіли ?

Тебе розірвуть на слова ,
Залишать тільки м'ясотіло .

2010

Серце в ритмі годинника на руці.
На лівій твоїй щоці кожної осені ці
Ритми знаходять сльозу , і вона зависа
У повітрі – хай пройдуть ті люди , проїде Фольксваген Пассат –

А коли вже впаде – піде дощ , і сухим
Залишаюсь лиш я, бо слизьке відрізняється тим,
Що не мокне .Кохана моя у прогнозі
Погоди залишиться небом густим наді мною , як позов.

Забуваються рими і дати , маленькі міста,
Номери телефонів. Коротше , тягну за хвоста
Той проспект , де та жінка . А інша планета пуста.

2010

Я хотів як Артюр Рембо
Покохати. Не вийшло, бо
Що я знаю про ті моря?
Не Аврора я і не Варяг.

Я далеко на північ йшов.
Думав – лінія ,вийшло – шов.
І нековтані ті слова
Розкидав , себто,так ховав.

Але ти все одно пірнай
В місяць мене ,бо this month my.
І у ньому твоя блакить
Закипає і , врешті, кипить.

2010

Ты как затасканная Турбина –
Была белее, чем стена, теперь, трезвея, шлёшь всё на…

Полна лежишь – струна и жало,
Так гармонично взяв, укутав волну и время в одеяло.
Где ты ещё вот так лежала? Осколком верности на пальцах?
Осколком осени на плитке? Не повод, не тоска, не парься.
Мы не картинка для открытки, но почерк самых междустрочий.
И если б я был разработчик, всё остальное врал бы в клочья.

Я никогда не ставлю знаков, они все ступорятся точкой,
Или последней сбитой ночкой. Ты мой блокнот, мои листочки.

2010

Хтось грима дверима на третьому
Поверсі Всесвіту, має надію ,що
Може зглушити хлоп’я, що горланить і харкає –

Я – Галактика !
Я – Галактика !

Не роблячи висновки , пише поет свої вірші,
Не вчувши ні крику , ні гаркоту .
Та літери вже не підвладні ні магії ночі,
Ні простору аркуша – вибухнуть ехом на орене -

Я – Галактика !
Я – Галактика !

Що там у Давньому Римі з латиною ?
Як там із римами? Зранку секундною
Стрілкою пан Цицерон повертає на
Північ , стрічає Булгакова – знають обидва одне лише -

Я – Галактика !
Я – Галактика !

Прийшла есемеска від давнього друга,
Що десь поховали на лінії кола
Теорію змови івсе таке інше.
Так, пастор - лиш хлопчик , він знову і знову
Говорить частіше за інші молитви ,
Тихенько-тихенько, немов би між іншим –

…Я – Галактика….
…Я – Галактика…
…Я – Галактика…
…Я – Галактика ...
…Я - …..

2010

Падай червоною ягодою на сніг,
Збитою хмарою в Бога з-під ніг,
Колесом із ДТП у провінції в брУдні,
Падай , як падають довбані будні.

Оберти , цикли із місяця в місяць.
Де твоє найерогенніше місце?
Лапане Брутом ,о містере Бруде .
Хай з тебе буде.
Довідка : хворий сьогоднішнім станом,
То ж хай з тебе стане.

2010

Хай буде так – не ввечері, не уночі, не опівдні,
а тільки тоді ,коли мов маяк на півдні розкриються півні
і стануть, як колір твойого волосся ( і майже на колір всього , що вдалося),
тоді лише ти зрозумієш , що йшлося про літо і зиму , і весну, і осінь ,
але задля кольору твого волосся .

То ж хай буде так– коли я крізь простір , ефір і ще щось страшне
жбурляю під ноги тобі свій мобільний,
де скрізь повно не….та повніше за все в нім вологи
( вона там стабільно),
тоді поверни свою голову , очі заплющ ( всю увагу на вуха),
тоді мене слухай.
І хай буде так.


2010

Извини, но все мои белые сорочки стали давно малы,
Как старик в этом море и , в конечном итоге, Дали для Галы,
Когда пробито было над последней кроватью не у окна и уже не горя.
И как самое , самое , самое ,самое первое сентября.

А ты даже не знаешь – на самой заначке – « Продажа несовершеннолетним запрещена» -
На самой последней пачке – твой почерк (прокачка) ….звучит как затрещина .
И на сколько часов , киловатт , километров , диет нужно сесть, исхудав ,
Чтоб наконец она влезла , эта ( Спокойной , Володя) рука в рукав ?

Это как забываются в угол задавленные на половине : «оста…»
Это духи из фильмов Феллини. Так и нам никогда не спрыгнуть с межстрочного моста.

2010

Заболела моя головная боль.
Единица, споткнувшись, скатилась в ноль.
На две комнаты – твёрдый, скрипичный пол,
телевизор пластмассой под пылью, мол,
ты пойди, покури, кофейку свари,
счёт пополни. Тариф. Минуты свои
никогда не выбалтывай, так храни,
и когда-нибудь метрами станут они.

Треугольнички, ромбики, сплав. Прости,
что не смог… ну, ты знаешь, в руках - в горсти.
Или как ты летаешь – стебясь, боясь?
Где твой Боинг и небо, шахиды? Прайс
на вечер не внятный - дворы, мосты,
ну, ты знаешь … понятно… чтоб - я и ты.

2010

Як завгодно , не сьогодні. Електродні ,
Електронні хворі massage не крилато
В біти вбиті небажанням не схотіти. Не сьогодні.
Абонент не може знати , імпотент – не лицар. Лати

В спеку – дурість. Не дзвони мені , не треба.
Хай і далі буде святом та язичницька потреба
Фетишизм – мобільний взяти – все одно , що колір неба
Поміняти ,фарбувати всю погоду в колір тебе .
Клята , бісова потреба !

Роз’єднати ,обірвати і жбурнути , наче гами
Фортеп’янним смаком в простір . Прокричати –
Оператор !Оператор ! я у тебе під ногами.
Соціальні штуки ,вади і не менш цікаві чати.
Абонент не може знати

2010

Пробач мені ,Офеліє , я сум.
І зібганим залишиш на пероні
квиток – роздвоєння з Тернополя до Сум.
І час відправлення – мелодика. Долоні

з вокзальним пилом – більше , аніж втома.
І поїзд через станції , мости,
сомнамбулу розлучень– все додому.
Я розриваюсь на двомовність. Ти

розриваєшся на ехо телефонів,
де замість кольору так непотрібно , так
тихо голос твій розвіється . На фоні
всього іншого залишиться лиш : « Так».

Пробач мені ,Офеліє , я сум ,
де напрямок мені –твої долоні .
Квиток , він був з Тернополя до Сум ,
залишиться на стоптанім пероні .

2010

Помнишь, поезд и дважды по сто?
Кардиограмма быта.
Посвист и тамбур совсем пустой.
«Девочка, карта бита», -

Чаще глоталось, чем чёрный чай.
Поле, туман пейзажем.
В окнах не прошлое, но «Прощай» .
Я не смотрю, но, скажем,

Слушаю – говори. Речь – торжество глагола ,
Правда? Но так гостить …–
Станции, пункты – ты будешь голой
Сидя курить. И в горсти

Полупрозрачных окурков – дом,
Синие шторы и кухня в цвете.
Но не сегодня, а, скажем, днём,
В точке на слишком большой планете.

2010

Я викреслив себе під Армстронга назавжди
із блюзу. І акорд – безсоння, не спочить.
На сходах гвинтових хто стомлений казав – жди
обличчям до вікна ? І зорі із печі –

в долоні – сфера відьми. По оберту за рік
я набирав тебе, немов твій телефон
був способом єднання землі з водою рік,
немов слова й мотив складали теплий фон .

Закохана у день, у кілохвилі ночі,
як диптих, – раз у раз. Так зорі із печі
в обпечених руках, – і кілометри сном. Чи
справді ти була ? Безсоння. Не спочить.

2010

Спека. Спека. Жара.
Всё повторять. На ра –
Спутье – спутанные ветра.

Где ты теперь? Одна
Дверь открываешь на-
Отмашь. Ты и она.

Серпень – як ти. Вночі
Густо луна мовчить .
Золото, срібло , чи

Всё это просто ток.
Цифры дают виток
Проводов, телефонный сток.

Вычеркнув строчку - знак
Тоже становится как
Лишнее , или же брак.

Плоскость, объем. И пусть
Каждая новая грусть
Не превратится в груз.

2.08.10. - 4.08.10

На подоконнике у края ,
под солнцем утренним сгорая,
отображаются все грани
цветов герани.


Выводят линии креста.
И если линий больше ста,
то всё картинкой упадёт
На тонкий лёд,

через пролёт оконных штор.
Прохожим будет ясно, что
сквозь март (апрель?) летают, тая,
кристаллы мая,

и в русло улицы впадая,
взлетая, бликами играя,
вновь возвращаются на грани
цветов герани.

2010

Так маки , наче витоптані зорі.
Елегія води.
Повернення завжди, як колір моря ;
Повернення туди ,

Де вулиця солона, наче піна –
Назавжди. І Земля,
Як маятник – все справа і наліво
(округлістю нуля).

Все пошепки –щоденно і щоночі .
Так димно. І купе,
Де за вікном миттєвість ; звуки , очі.
І жадібне, скупе

Повернення розірване на біль , і ще -
На станції ,мости ,
На північ ,південь , захід , схід , на більше -
Безсоння . І що ти…

29.07.10

Довподоби, коли пливуть зі Сходу
Кораблі невідомі,
Немов сльози.

Довподоби, коли келих червоний
Лунає як дзвони
І як голосіння.

Довподоби , коли ночі потворні
Кружляють думками
І падають листям.

8.09.2009

Июль. Жара. Направо не смотри.
с вокзалом слейся, к поезду прилипни
взглядом. И что не рядом, то внутри,
как перевод, - і кішка стомлена у липні

така, як стомлені назавжди очі , -
із часом вигорить. А мить – всё та же суть,
когда войдут в вагон она и он , и пр.,
задёрнут шторы, не смотря куда-нибудь.

По рельсам, как по клавишам. И муть
прилипших сотен тысяч городов
к поверхности земли - всё перевод – вони заснуть
у темряві купе, під блюзовий мотив , немов
чекають їх. Как будто ждут.

21.07.10

Ветер колышет деревья и волосы.
Женщина – лёд,
Женщина не придёт.
Океан стихотворен и тень стихотворна, а голоса

Не передать на листе
Асимметрией ритма. И цвет …
Её цвет – её свет (как те
Очертанья холодных планет) исходит на нет.

Беспомощно тонут предметы в углах
Под тенью, сливаются с блюзом. И золото стен, серебро сигарет –
Всё тоже исходит на нет,
Всё схоже. На простынях

Оттенок лилейного так
Беззащитен, но холоден – знак
«не ищите». ГлубОко в глазах ,
И раскосость – всё та же округлость, как Ох или Ах.

16.07.2010

Выхлопы города (как
бутылки, часы или
как восклицательный знак)
схожи с характером Лили
Марлен и её бледной кожей.

Двое зашли в переход,
в его перспективу, под землю, и, может,
их пустошью захлебнёт,
но всё же…

Выхлопы города – стук
пО столу, пО спине. После
пожатия рук,
улица в улицу – поле.


А двое – квартирой пустой,
пятнами, знаками на простыне.
На двери телеграммное : «Стой»,
и печалит вдвойне
цыганский строй.

Так фигурой в окне,
на чёрном коне –
город немой,
город не мой.

26.06.2010

Сонно, сонно.

Из распахнутого
окна
ахнет.

В волны ночи нырнула донна –
до дна.

Она
одна
в лабиринте крика.

Губами - к стенам,
в домнах лет.
В имени
Федерико
пепла октава,
над –
« Се нам
Грядет».

Попробуй, вымани.

Болотной тины
напряжённый
холод.
И над Гранадой
месяц синий -
сонный,
молод.

Сонно…Сонно…

В волны Стикса
шагнула донна –
До дна.

29.04.2010

Как из точки растёт куст
цветов – прорастает врозь -
из твоих прорастает уст
уже брошенное: «Брось».

Так в заплёванном парке мрак
через сток прорастает в ток.
И листок на асфальте так
одинок, будто это рок.

После танго – вороний крик,
барабанная дробь, пустырь.
Из несказанных только три
слова, главное в них: «Прости».

А луна, как волна, полна
и песка, и морского дна.
Но она заливает пол .
И от целого – только пол...

8.07.2010