Хотілось, щоб ромашки
запахли аптекою.
Це так – фе!
Покупець із текою
в галіфе
ось-ось зачепить бляшку,
а ремінь
із зіркою – радянське.
Амінь? Ні. Не амінь.
Кіоски у Луганську
без кінця
на відміну
від плину
молитов, що з лиця
схожі на тітку Галину.
І лину
лину
лину
до аптеки «Сана»,
лікар приписав,
мовляв, надій сани
відправлять
у ромашкову ейфорію.
Стою обабіч доль і грію
поглядом покупця.
Йому і спирт не до речі.
Змія безробітня оця
уже готувалась до втечі.
А ми? До кінця

На асфальті бульки.
Спиці в парасолі.
Це самотня гулька.
І не буде солі
розчину на шкірі.
Дайте змогу вірі
гепнутись в калюжу.
Я і ти. Влаштує?
Зайвих я спаплюжу.
Туї.
Туї.
Туї.
Ніби на курорті.
Ніби на параді.
Крапельки по морді.
Ми безмірно раді.

Я? Я – парвеню.
Ти? Ти мені вдячний.
Я передзвоню,
щоб було не лячно.

Висушим шмаття –
і безмежно голі.
Упадем в життя.
А по парасолі
розпливемось радо.
Це… Щось особисте
градом,
градом,
градом,
нібито намисто.

2010

Режисер побажав греця ,
ми стріляли у декорації.
Загалом, все нижче йдеться
про воєнні операції.
Марші лились крізь мати
(чоботарі заздрили стримано).
Барабани: «Ати-бати!», -
нахабно на публіку гримали.
Підготовка до теракту,
так би мовити, репетиція:
ніхто не чекав антракту –
напружена хвора позиція.

Лише у брудному віконці каси:
Білети продані!
Білети продані!
Продані, дідько, білети!
…Натомість барабанів маракаси.

2010