Моє волосся трохи розпатлане, як і мозок
Десь на четвірку за шкалою від
Один – прокинулась без пам’яті в реп’яхах
До десяти – ідеально розчесане
Локон постійно
Тулиться до підборіддя
Мій погляд застряг
Десь між одинадцятою ранку цієї безмежної доби
І планами на майбутнє
Тобто одинадцятою нуль вісім
Як задуматися, здається, що будь-яка дія, яку ти ще не зробив
Одного разу обов’язково з тобою відбудеться
Якось у вічності

Моє серце, як завжди, наскільки мені вистачає пам’яті
Вистукує ритм
Іноді прискорюється, однак існує закономірність
Чому поклик думок в реп’яхах називають раціональністю
А поклики серця – чуттєвістю
Здається, людина саму себе навчилась сприймати хибно

Увесь останній день липня
На душі хурделиця
Нібито почнеться грудень
І буде біло
І стерто
І чисто
Однак виявилось, що то були букви
Вони кружляли, вовтузились
І створювали в голові хурделицю
Щоб опісля, коли все вляжеться
Було біло
І стерто
І чисто
І ось, майже вийшло
Висипаю усі сніги, усі хуртовини у ці рядки
Брудню чорнилом папір
І на душі, незважаючи на серпневу ніч, стає
І біло
І стерто
І чисто

Ще сніг лежить
Ще слизько
Зима не йде

Але летять пташки
За ними хмари
Певно когось несуть

Не можна втриматись
від глибокого подиху весни
Але вона ще далеко

Хоча усі серця цвітуть
Мов рожевий цвіт сакури
Отже весна сердець вже тут

Незабаром і справжня весна
Прийде нарешті
Цікаво для чого

Всі живуть взимку
Не жаліються на спеку
Для чого ж весна

Просинається дерево і зеленіє
Позіхає навесні зеленими листочками
Цікаво чи зможеш так ти

Зможеш бо і ти частина весни
Ти частина року
Отже разом з тобою весна і прийде

Не зволікай а швидше
Роздягни свою душу для квітневої прохолоди
Пробудись насправді

Видно зелені бруньки
Але ще є лід
Значить не всі прокинулись

Чомусь хтось не хоче
Стрибнути у вихор весни
Але й вона може образитись

2011