Солодко стукає ніч у темне вікно...
Не чуємо. Байдуже. Все одно.
Тероризуємо душу, рвучи її на шматки.
Фари світять в обличчя. Ми - світлячки.

Чужими ми звемо рідних. Часто втрачаєм честь.
Юність губимо. Сухо старіємо. Жесть.
Царюємо над такими, як ми. Гостра гра.
Зеленоокі троянди. Іронія. Мляве "ура"...

Очищуєм пам"ять чарками, пляшками пива,
Хтиво дивимось на людей, чекаючи дива.
Хаос панує довкола. Дико доконуєм день.
Молоко поєднали з кров"ю. Стогін замість пісень.

Перериваємо подихи. Ніжно шепочем шум,
Меланхолійно стрічаєм світанки в полоні буденних дум.
Юридично оформили все: кохання і зраду...
Не реагуємо на відвертість. Не хочемо чути правду.

Всі довкола - актори, вертеп, скоморохи...
Сьогодення? Майбутнє? Криза епохи...

Тане дим у повені вечірній

Плаче сонце на краю віків...

На колінах люди в пошуках ночівлі,

Ще світанок думки майбуття не сплів.


Не барись, світанку, темряву прогнати,

Не лежи ледащо в хаті на печі.

Чую шум машинний. Місячні сонати

Не лунують; нікому взять од них ключі.


У бездонних тишах криків-одчайдухів

Воля - Доля - Мати нить життя пряде...

В пластиці акордів, у оркестрах рухів

Воскресає Істина. Новий День іде...

Ти в мене не віриш? Мені все одно.
Я вірю в кохання, бажання, як падають зорі...
По вірі твоїй буде тобі дано:
Моя віра тверда. І наміри мої прозорі.

Ти-ніхто. І звати тебе ніяк. Вино
Тече в жилах емоцій, окрилює волю.
По вірі твоїй буде тобі дано:
Я вірю у Бога, у себе, і трішечки вірю у долю.

Я єсмь. Ти будеш. Віра через край
Стікає стінками розтрісканих надій...
Моя обитель-спокій. Моє царство-рай.
Життя-полон.
Реальних
Ілюзорних
Мрій.

Закиданий лавровими вінками,
Сиджу й читаю... Лист, закон, едикт...
Після розмов з цинічними віками
Моє століття виголошує вердикт.

Мій суд присяжних- Рада Без Душі,
Суддя - Диявол, секретар-Іуда...
Не падай духом, правдо, - ми не м"якуші.
Ти з нами. Байдуже, що люди...