Боже, дай мені сили прийняти чиюсь любов.
Чи любити навчи, бо, напевне, я більше не зможу.
І спасибі за все: за стежки, за думки, за покров.
Відчини мені двері. Чому стукаю, але не входжу?!

Просто мудрості дай. Бо коліна вже стерлися вщент.
Я не знаю як правильно – вчуся лише довіряти.
В мені все кровоточить. На чому робити акцент?
Ну послухай очима – навчи мене лиш пробачати.

Кинь у воду мене - і стану найкращим плавцем.
Стри невдачі мої – бо малих гріхів не буває.
В непогоду, і в сонце будь для мене надійним плащем.
Я поділю минуле на нуль – в мене більше нічого немає.

Ірина ФЕДІРКО

19.11.2013

Я готовий боротися, доки я маю сили.
Підніматись з колін, поки кров ще пульсує у жилах.
Віддавати себе до останньої краплі надії.
Відчувати життя, прокидатись від поклику мрії.
Усміхатись і вірити в те, що усе прекрасно.
Відкидати погані думки і іти вслід за своїм гаслом.
Писати листи, відправляти їх адресатам.
Для когось бути коханим, і бути братом.
Дарувати спокій, віддавати своє тепло.
Відчувати людей, забувати, що десь є зло.
Бути вдячним за кожен день і за кожну хвилину.
Любити маму з татом і свою дитину.
Бачити тільки хороше і блиск в очах.
Вірити в те, що все на світі не просто так.
Мати людське, і знати, що щось відчуваю.
Що в мене є серце, що я його справді маю.
Що важливою є душа, і мене це мучить.
Бо для чого тобі тіло, якщо ти бездушний?

Хтось в пошуках хліба, а хтось виглядає з вітрини.
Хтось прагне визна́ння, для когось важлива дитина.
Хтось вірно чекає, хтось хоче сходити наліво.
Хтось завжди питає, для когось усе рівномірне.
Хтось вірить у долю, а інший будує свій шлях.
Хтось руку простягне, хтось тільки вірить у крах.
Хтось завжди готовий прийти, а хтось – прилетіти.
Для когось важлива ціна, а для когось – хотіти.
Хтось в пошуках правди, хтось тішиться тим, що має.
Хтось знає, чого він хоче, а хтось не знає.
Хтось іноді плаче від болю, а хтось сміється.
Хтось усе перетерпить, а хтось розірветься…
Багато когось, але мало насправді сво́їх.
Багато є миру, але і багато воєн.
За що в цьому світі боротися треба й навіщо?
Чого є найменше, чого навпаки – є найбільше?

Пробачити те, заради чого не варто жити.
Не бачити того, як закриваються очі.
Малювати картини і комусь про них говорити.
Побажати удачі, щоб слова ті звучали пророчо.

Відчути людину. Свою… десь у колі симпатій.
Закрити ту книгу, яку вже набридло читати.
Вийти на поле, між колосся чи листя акацій.
Повертатись додому, але не себе повертати.

Розкинути карти. На трьох, та не грати у покер.
Вдягнути душу у тіло, яке не підходить.
Обмежитись ідеалом, і все це вважати за докір.
Пробачити все, бо по-іншому вже не виходить.

Я ставила свій підпис під твоєю відданістю,
Говорила про принцип самопожертви.
Помилилась за маскою своєї блідності.
Відкривала для тебе закриті від себе конверти.

Подаруй мені спокій і примусь повірити в тишу,
Відкрий пакет світла, зійшли якусь краплю надії.
І у споминах теплих я тебе уві сні не залишу,
Мої загадки стануть вмить тобі зрозумілі.

Твоє “Вибач, Іринко” здавалося часом милим.
Я дерла себе до клітинки, рвала себе без сили.
Я вперше хотіла, щоб хтось перестав мене любити.
Під пісню С.К.А.Й – “Тебе це може вбити”.


Вперше хотіла, щоб хтось перестав мене чекати
У темних провулках, де сил вже немає блукати.
Коли хочеться стерти із пам’яті вічне минуле,
Стає знов мало слів, мало днів, які проминули.

2011

Я чекала ТЕБЕ,
Ти – мій біль, моя вічність, мій простір.
Я шукала ТЕБЕ,
Ти – мій крик, мій сон, перша осінь.
Я не знала ТЕБЕ,
Ти – прощання, пробачення,камінь.
Відчувала ТЕБЕ,
Ти — бажання, сльоза, надреальність.

Вишивала ТЕБЕ,
Ти – у серці, в душі, десь назовні.
Обіймала ТЕБЕ,
Ти – мій відчай, мій подих холодний.
Прокричала ТЕБЕ,
Ти – те, чого я не зможу забути.
Віддавала ТЕБЕ,
Ти – той видих, що хочу відчути.
04.10.10

Найглибше – розуміння. Це як сон.
Це – спокій, на який я вже не здатна.
Співай мені пісень біля вікон,
Бо я вже все… Я більше не придатна.

Я не засну під твою колискову,
Ти трохи божевільний, я – жива.
Мені подобалось колись якесь-там слово,
Щоранку просиналася сама.

А я прийшла, пройшла. Навколо – тиша.
Ти воював з собою цілу ніч.
Я знаю, що мене не заколишеш,
Від тоді, як ми були віч-на-віч.

Невипадково потім впала на коліна,
І годувала з рук чужих собак.
Я знаю, що мій гріх — моя гординя.
Та й ти недосконалий, як-не-як.
26. 08. 10

Ти думаєш, що знаєш про наркотики все.
Я ж бачу щоночі, як тебе без них ламає.
Мені страшно, я за годину написала сотню есе.
Ти в болях кричиш, що назавжди кохаєш.

Твої обіцянки пробили знов мідні бар’єри.
Я й справді боюсь, що до ранку тебе вже не стане.
День бачу вночі і стараюсь зробити кар’єру.
Не знайшовши втрачу. Твоя тінь із мертвих постане.

Я змирилася з думкою, що ти божевільно-скажений.
І за твоє життя я своїм заплатила сповна.
Твій наркотик – це я. І без волі ти – мій полонений.
Ти помреш уві сні, бажаючи крові й вина.
29. 07. 2010

Мені тільки б віру.
Мені б тільки свічку й чорнило.
Тебе Вже без мене світило накрило.
І я не побачила міри.

Хоча б якісь ліки.
А можна, в додаток, паперу.
Нехай вийде щось схоже на сферу,
Тонувши в обіймах каліки.

В дарунок ще світло.
Щоб сутінків більше не було.
Мене це вже вкотре не надихнуло.
Запила без сльози літру.
06. 06. 2010

Тепер не знаю як тебе назвати.
Не рідний, не чужий, не просто мій.
Не можу підійти і обійняти,
Сказати, що у мене стільки мрій.

Не буде так, як в нас було до того.
Не той формат, не ті життя стежинки.
Твій звук – автомобіля звук німого,
Розбитого грозою на краплинки.

Бо спогади – це боляче буває,
Як твоє серце рветься на шматки.
На ті розриви відповідь шукаю,
І досі не зуміла ще знайти.

Я вже не знаю як тебе назвати.
Загублений, розчулений, німий.
Ні, зараз краще просто помовчати.
Ти не німий, не ворог. Ти не мій.
06.05.2010

Особистий щоденник – майже цінне і майже нічого.
Кілька сотень сторінок – не багато і зовсім не мало.
Моя мрія – знайти свою ту єдину дорогу.
Я пройти міст хотіла, натомість тільки зламала.

Мій надійний плей-лист – мої спогади і відчуття.
Так багато пісень, відповідно, багато мотивів.
Мені б доторкнутися й просто почути слова,
Подих літа, дощу і гріз неба сміливих.

Мої книги і фільми – потрібні, потужні, ефектні.
Нові двері буття, співчуття, розради й добра.
Я хотіла б навчитись стояти так непохитно,
Як стоїть віками височезна кам’яна гора.
27. 07. 2010

Попробуй тільки доторкнутись до душі!
І це буде останнім, що ти зробиш.
Я поверну тоді тобі твої ключі,
І цим закінчиться любов твоя до гробу.

Моя душа, мій світ, мої думки –
Це те, про що ти можеш вже забути.
У подарунок дам тобі нитки.
Повернеш, якщо схочеш повернути.

Струна порвалася. Та й слід було чекати
Такий кінець. Ще п’ять секунд до пісні.
Та й взагалі, ти ж можеш вишивати.
Не пий мій чай, мотиви дуже різні.

29. 07. 2010