Осіння ніч, вона така осіння!
А в мене блима білий вогник у вікні.
Ледь п’яний Вересень луза сире насіння,
А шкаралупки дивні сипляться мені.

Носатий Місяць (з носом от-та-кен-ним!)
Десь взявсь, і ходить заглядає у хатки,
А Осінь, фарбами і пензлем,
Малює людям пальта і шапки.

А в мене є сьогодні гарний настрій,
Хтось каже: «Біс приходить на вікно.»
Що ж, у моїх долонях трохи щастя:
Тумани. Восьмий поверх. Холодно.

2009

Ви зараз далеко,за вами сумую.
Дві сотні в світанку зведуться у бій
Але я унутрішньо, мабуть, відчую,
Коли на позицію стане мій рій.

Прокотиться: «Слава!»
У відповідь: «Слава!»
І тиша застигне в німотній імлі.
І Богу потисне Чорт руку лукаво, -
Чи станеться так, що гра стане не в грі.

Що треба в реальності вже боронити,
Вставати з колін, чи тримати з ран кров.
Що треба сьогодні до завтра дожити,
Уголос сказавши про власну любов.

2010

Кофеїн чи кокаїн?
Яка різниця?
Обоє починаються на «К»,
На «їн»закінчуються.

За правилами цього світу
Навчитися ще треба грати,
Тому уважно в словниках
Шукай всі значення й цитати.

Щоби зрозуміти насправжки
Всю сутність, істину єдину,
Дивися не лише у край,
Вдивляйся в середину!

Поки на мітингах чи зборах
Ще не повстав вселенський фронт,
Ти не гадав, що ж то розквітне:
Наш геноцид чи генофонд.
2010

Я врешті починаю любити місто,
У якому прожила понад дванадцять років.
Хоча комусь тут буде затісно,
Лиш стане чутно відлуння кроків -

Твоїх, моїх, нерозчищених вулиць,
Гопів у сквері за поворотом,
Де, вдихаючи зиму тутешніх околиць,
Ти стоїш із затисненим рукою ротом.

А я люблю як димляться труби
Похмар’ям азоту, а чи, може, клею,
Тому я, без страху розкинувши руки,
Впаду у обійми річкового глею.

Я буду пірнати в зелінні Дніпрянім
І з раками, задки, ходитиму в гості,
Я вирощу зябра на стінках гортані,
Щоб чути що кажуть затоплені кості

Я вдивляюсь у кожного, й мені стає дивно –
Під тілом м’яким механічні машини,
А там, де на дотик зелене повітря
У мутанта залишилось серце людини.

Не бери нічого на халяву!
Бо ти тоді лишаєшся один,
Й рахуєш – скільки часу бродить кофеїн
По венах мляво.

Не бери нічого нахаляву!
Халява зло, і користі не дасть,
Й хай краще до чужого тобі буде зась,
Зате своє буде цікаво.

Не бери нічого нахаляву!
Умій завжди нове створити,
Бо за халяву слід платити,
Чи вляпатись у якусь справу.

Не бери нічого нахаляву!
Проте ти маєш власні межі й ґрати
Тому умій вирішувати –
Чи пити з хворим серцем каву,
Чи брати чи не брати речі нахаляву.

Сьогодні я хочу з тобою погратися,
Можливо це буде і еґоїстично.
Я тебе посаджу за залізними ґратами
І зараз же випущу цілою вічністю.

Я вестиму тебе непрохідними хащами
І покину десь серед дороги зі звірами,
І врятую тебе голозадим пращуром
Із витатуюваними частками першої віри.

Я наївно захоплена хмільними іграми
Ти смієшся: хто ким забавляється знову?
Духівник і наглядач – дві постаті зібрані
У одному і вічному, вільному – СЛОВО.

***
Подорожуючи на Захід старим автобусом
Я роздивляюсь крізь шибку ліси і села,
Що назви мають так само дивні –
Гореничі, Видумка чи Весела.

Там з-під доріг немов виринають
Хати, церкви і старі артілі.
Де ще орють плугом, запряженим кіньми
Люди з слідами сонця на тілі.

І коли вже почне за вікном сутеніти,
І в ритм серця ввіллється шум автобуса –
Край доріг зацвітуть каплицями квіти
Повертаючи знову кульку глобуса.

І напам’ять про Захід, про дивні містерії,
Від прадавніх мольфарів і їхніх коханок,
Ми з тобою в старих-престарих наплічниках
Привеземо з собою додому ранок.

2009