АКТОРІАДА. АКТ 1. ПІДМОСТКИ.
О, яка шкода що я – не вона,
Не ця розцяцькована фантасмагорична кицька,
Не цяця і не цукерка з присмаком барбарису…
Але я – справжня шкода, чи ні – Шкода Фабіо,
Перетинаюча площини в усіх вимірах твоєї свідомості.
Ти вимушений поводитись невимушено...
Вітер гойдає гойдалку... Не лякайся, мій хлопчику!
Ти помреш один раз – і ще не зараз і не тоді,
Коли, розмірковуючи про ЦЕ, ти будеш мальовничо
демонструвати пітьмі свій профіль, зкосивши одначе очі,
щоб бачити як захоплено ця хижа дівка роздивляється тебе...
Вітер гойдає гойдалку. Міцно вчепившись за бильця,
ти бачиш свої вже дорослі видовжені пальці, влиті у поруччя венеціанського мосту.
Міцні бронзові стійки, міцна і витончена в’язь візерунків.
Ти вдивляєшся до болю в очах, ти шукаєш глибинної суті, якогось п’ятого п’яного виміру і, нарешті, залізо починає кришитись піском , витікати в тебе з-під рук , витинати повітря як...
Вітер гойдає гойдалку. Вітер гадає по годинниках. І ти наляканий, бо гойдалка завжди нагадувала тобі величезний маятник або знаряддя для тортурів.
Так, це і є міжчасова катівня, де і тебе розітнуть, щоб витряхнути увесь той порох і попіл, що забив твоє ідеальне тіло, доки ти розгойдувався і широко розтуляв рота, дивлячись навколо.
...Моя нескінченна траса, мій зораний хлопчик , зоряний пилок....
Прокоментувати
Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --