Автори /
Любов Бенедишин (1964)
|
Рубрики
/ Зі збірки "Феєрія весни" (2000)
Огляди ⁄ Переглянути все відразу
•
І знов прийшла весна...
•
Коли нема лелеки у гнізді…
•
ЖИТТЯ_БУТТЯ
•
***
•
***
•
Високе мовчання судилось людині…
•
***
•
***
•
***
•
Жарт
•
***
Переглянути всі твори з цієї сторінки
І знов прийшла весна -
дванадцята вона
дванадцята вона
З небес холодна цебенить вода
І затікає березню за комір…
І затікає березню за комір…
Час не щадив мого лиця,
не полишала серця мука.
не полишала серця мука.
На зло всім законам тяжіння
До сонця, до слави летіла…
До сонця, до слави летіла…
Як самоїдства витравити звичку?
Здолати як абсурду торжество?
Здолати як абсурду торжество?
Безмовні – і радість велика, і горе.
І справжнє кохання блаженно мовчить.
І справжнє кохання блаженно мовчить.
Іще трапляються дива:
без приказки – чарівна казка,
без приказки – чарівна казка,
В душі твоїй нема для мене місця.
В моїй – для тебе – повна протилежність.
В моїй – для тебе – повна протилежність.
Борись і прагни, нехтуй і терпи –
Не відведеш біди і не накличеш.
Не відведеш біди і не накличеш.
Відвага світиться в очах,
а м'язи - повні сили:
а м'язи - повні сили:
Зі світла ореол зіткавши власноруч,
я простягла тобі прозорий символ віри.
я простягла тобі прозорий символ віри.