Знову біжу на червоне, зухвало і відчайдушно
Ллються життєписи-вірші, в них непомітна фальш.
Щасливий, хто має речі, за які він віддав би душу
Ще щасливіший той, кому потім було б не жаль.

Сотні людей навколо поглядами волають:
«Червоне – значить не можна. Чекай покірно.»
Не можу, рвуся на клапті. Не хочу раю.
Дивна. Байдужа. Сліпа. Із очима звіра.

Не варта того, що маю. Невдячна. Чи просто ІНША?
Всесвіт в квадратні рамки вписати не вийде таки.
Сльози вже не потрібні. Тільки кава і вірші.
В порожнечу впадуть й розіб’ються з відлунням дзвінким.
22.03.2010р.

Нині повня, як голландський сир,
Розпласталась на небесному коврі.
Місяць казку наніч попросив
Про ущелину семи вітрів,

Про сумну царівну Лореляй
І про серце-камінь з сердоліку...
Там, де протіка молочний шлях,
Місяць зорям не знаходить ліку.

Золотом заманює, іскриться
І блищить, мов медальйон коштовний.
Як кохаєш спрвжню чарівницю,
Не шукай із нею зустріч в повню...

стільки джазу в очах - це напевно смертельна хвороба
скільки там того "жить" - поки впаде остання піщинка
стрілки брешуть завжди, лиш пісок і вода без зупинки
відраховують час... не дивися на долю спідлоба...

коли маєш для чого жити, смерть втрачає свою оздобу
коло тебе завжди вирували плітки і негідні вчинки
навіть колами пекла кружляєш у вальсі - фатальна жінка
бо життя - не чернетка, ти мусиш з першої спроби...

Намалюй мені світ без ідей
буде холод, усі вже втомились від класики.
буде ніч, буде день, все іде, як іде,
якщо світ - маскарад, то давай поміняємось масками!

я натхненна у тиші дощу
я окрилена осінню й мрякою
шепочу без плачу ти не чув
тої ночі я справді плакала

світ - алюзія снів. намалюй, як ніколи до цього!
продиктуй мені посмішку, рухи і стиль
і натисни на час. це маленька моя перемога
невагома й тендітна і хто би її захистив...
02. 10. 2010 р.

Як сама, то проста і добра; у компанії - як всі решту
Виділятись тепер не модно. запалиться, якщо закрешуть
у таких навіть очі брешуть

їх брехня - те саме, що й правда,
бо диявол не носить Prada
на губах червона помада
зрада стилю це ще не зрада
протяг вічно ідеї краде
в порожнечі свої принади
найщиріша любов - до влади

А для чого зайва напруга? все що треба - падає з неба
так напевно завжди не буде ми на хвильку про це забудем
світ тісний і смішний, круглий; суть життя - все сміття
Треба бути до центру ближче - імовірно - тоді не знищать.

розглядає пожовклі фото
ностальгії в очах - ні ноти.
буде плакати. ви не проти?
в неї просто нервова работа
в грудях зліва може колоти
від любові чи від погоди
коли довго колами ходить

Вона з тих золотих дівчаток для яких всі двері відчинені
Уночі ховається в чатах; вдень - за посмішку безпричинну.
А всередині вже мара, Причинна.
25.08.2010р.