тихо зводиться ніч на ноги,
сірі сукні вдягають гості.
тліє вечір у рамах - довгий,
наче довгий дитячий досвід.

а клубок принишклих мережив
зачепивсь за гарячі шпиці,
доки місяць губатий стежив
за вікном родини шептицьких.

а у селах мороз сухотний
клеїв хмари на темну шибку,
і було б ще багато "потім",
та забуваєш ти, мила, швидко,

тому маю чекати, мріє,
аж доки народ наш мішаний
могилку мою відкриє
на широких долонях львівщини.

нумо швидкі зробімося
раз уже вийшли пізно
хто б нам поставив підписи
на марсіянських візах

хто нагороду б вибродив
в екзилях чотирилітніх
і кнопку швидкого виходу
шукав би на грудях квітня

хтось би міськими зливами
спогади будні вигрів
хтось би минуле виправив
а ми не ретроактивні

клич нас на поле квітами
цукром мани на сцену
доки з америк литиме
дощ на старі райцентри

обрій штрихуй нагусто
в обійми газет горнись
доки не стрінемся в люстрах
взаємно незнаних дитинств

Тут зовсім не так, як мені казали,
ми вже не є, як колись, простими.
В цих коридорах майбутні Шаґали
вчились писати свої перспективи.

Погляди довші, посади вищі,
жести широкі, манжетами стримані.
Черство жуються зубами тиші
семеро літер твойого імені.

Завтра настануть зміни на краще,
списані в скриптах ранкових комедій,
у гаражах будуть шкірити пащі
збуджені зграї залізних леді,

будеш виходити з власних пропорцій,
сірого сну зачерпнувши на дні.
Будуть тебе святі чудотворці
класти вночі під подушку мені.

Бувайте дівчата рука із кишені випала
затиснута запальничка він знав він вирішив
замість в”язати життя з депресивними типами
кайся що ти не змогла позитивніше
кайся що всесвіт керований бидлами
попри бажання здаватися ближчою
ти завше лежиш під невідповідними
як кінь завше слабшими ходить об”їжджений
от би у часі завмерти хвилькою
вільною впертою хитрою дикою
нащо б я в біса прикметники тринькала
тиша фіранка цокання дихаю

Ти млій я там ти інший я одна
Як шлюб людей зі звичками пустельника
Відірвана як бульбашка від дна
І спінена як мед на вінцях келиха
Ці тьмаві світла у червоних колах
Як ненадійні очі емігрантки
Бринить свідомість і бринять навколо
Насичені цукри у жовтих склянках
Що вже лягли кристалами на ґратах
На міцно стиснутих зубах віконниць
Не маю права ні лягти ні спати
Аж доки ти не втратиш безсторонність

Ти можеш бути сильним або слабшим трохи
аби зумів собі мене дозволити
ти мусиш бути старшим на багато років
з обличчям малюка чи алкоголіка
під дощ і не ховатися від блискавки
щоб мати чим заповнити квадрати
прегарних формул які містять висновки
про виборчий рефлекс електорату
щоразу усміхатись якщо брешеш
щоразу та самісінька робота
щоразу помилятись трошки менше
щоразу позирати тільки потай
одне на одного неначе серед смогу
якийсь момент існуєм поза плямами
якщо так треба то це буде довго
я це одне від тебе добре втямила

oтак живеш як брат серед братви
за муром шоколадної фортеці
у цій півкулі пояс часовий
ніяк тобі на пузі не зійдеться
там хмарочос за вечір натомив
повернутий до зір квадратий профіль
там кава через стадію помий
доходить до кондиції iced coffee
там брезклий місяць п’ятаки ловив
у декольте коханок жовтокосих
і там підвали запахом трави
на ніґґерські заручини запросять

Нарцисовий жовтавий сніг
Годинник цокав ранок близько
На ліжко непомітно ліг
Бузковий слід червоних іскор
За рогом вулиць вітер вщух
Минувши чергу люстер білих
На сході кожний зайвий рух
Горів квадратами на стінах

Клерки закохано сонце ловлять
Жменьками над конторками
Білі бинти на зелених долонях
Ще вранці були неторкані
І тіні тікають угору від бруку
Як рикошети від тіла
І дружно лягли під обкладинку букви
Ще вчора незрозумілі
На чеканих станціях квітень і сон
Ще так недавно боролись
На П’яцца Дуомо сто парасоль
Згорнули сонце в Макдональдс

Світлофори, немов сутенери площ,
дивляться ревнивим чоловіком.
Розкривши брехливі обійми, дощ
інтимно нашіптує в черевиках.
Червоногубе, крикливе місто
до масної темряви кожного кличе.
Неначе на нитку намисто,
повії нанизані на узбіччя.

картонний голуб стартував невпевнено
з косих лінійок крилами графітними
тюльпани з пластиліновими стеблами
ростуть і хочуть довго-довго квітнути
якщо є файл то тільки не зітри
якщо шедевр то тільки в ем-пе-три
якщо любов то тільки поза темою
якщо троянди то вершково-кремові
якщо ніяк то нащо ж ти горів
і креслив шрами вздовж календарів
і знав що сни відкладені на потім
за рік з волосожара зроблять попіл

Святенницький шпиль
Готичної катедри
Коли листопад
Сіріє так рано
Симфонія крил
Символіка натовпу
Мучить дівчат
Цнотливими снами

Вітер замовк
Затнулась вулиця
На карті сліди
Уявних кроків
І до жінок
Погляди мружаться
Дивних людей
Зеленооких

На нотах міст дієзи перетнулись,
І ніжний цвіт, афішні простирадла
Літати хочуть серед безіменних вулиць.
Внизу буває, що літати складно,
Вгорі ж не знають, де подіти крила.
Терпкі каштани і реклами квітнуть
Під смогом, спіненим до стану мила;
А в ньому птаство, знизу непомітне,
Прикинувшись знебарвленими тінями,
Розходиться трикутником надкушеним.
Черпає день, озоном опромінений,
Бетонні зерна з сонячної мушлі.
Ряди октав і терцій позривали
Листки газет, неначе рештки одягу.
На впалі щоки сірих тротуарів
Лягли рум'яна надвечірніх протягів.

Дівчата з бурштинно-тонкими шиями
В перші хвилини здаються замисленими.
Дівчата, що з сіл приїздять до Києва,
Надовго закохуються в чужі лисини.
Вони ще не мають багато мужності,
У ребрах не знають важкого болю,
І перед майбутнім стоять, примружившись,
Як перед чеканим фейс-контролем.
Тихі кав’яреньки, глянці грубі,
Виклики, вивихи, видихи, вигини,
А попід сценами модних клубів –
Скривлені янголи, з раю вигнані.
Вони відчувають себе потрібними,
Їдуть додому, на п’ятий поверх,
І перед сном витягають біблії,
Списані сотнями фраз готових.
А на майданах, коли вже пізно,
Темрява живить собою вебкамери.
А на папері – фіктивні кризи,
А ВВП уже звик не падати.
Дівчата з відносно тонкими станами
З перших хвилин звикають до міста.
Дівчата, як тільки настане ранок,
Знову цілують своїх методистів.