З жінками, виходить, миллосердна.
А з чоловіками у вигляді кого?

...і тим самим стирається межа між вчора і сьогодні.

Більше, ніж стирається, значно більше - енергія б'є у всі боки, але ж - так важко зберегти свою сутність у тих умовах.
Найцікавіше, що завжди є альтернатива...

Винайшли можливість повернутися? бо більше альтернативи не бачу.

У будт-якої альтернативи є ціна. Тобто, милий Даймон, ви хочете сказати, що знову вибір? Або все, або нічого? Повертаючись до перекладів - або ти стаєш практично самим автором, майже зливаєшся з ним, або...?
Хоча злиття сьогодні-вчора - це дуже цікава тема.

Ні, автором не стаєш, але повноцінно використовуєш його допомогу...
Там, де час вже не відстань між подіями...

У такому разі перекладати власні вірші було б легше всього, бо взагалі зникає відстань, на яку можна відійти. або підійти. хоча насправді перекладати себе чомусь найважче.

Ну, ця ваша думка, Любо, була би справедливою, якби лайнер особистості на тих висотах цікавився слідом диму зі своїх двигунів десь там, далеко позаду...
А за життя так, багато хто себе дорогого перекладав. Але спрацьовувало недосконале знання іншої мови, так?

І це теж, безумовно. Але э ще один момент, мені здаэться. Коли ми перекладаэмо когось, то можемо лише припустити чи нафантазувати про те, що автор думав, відчував і хотів сказати. У випадку із собою-коханим ми це знаємо (маємо знати) більш визначено. І той наш стан, те намагання щось сказати йшло саме за тією мовою, якою й був написаний текст. Саме тому вірш іноді пишеться одразу або українською, або російською, або англійською і т.ін. А спроба перекласти його ж схожа на спробу "двічі увійти в одну й ту саму ріку". Зазвичай, з цього рідко виходить щось путнє.

Власне тому, тут деякі особи і заявляли про неважливість для перекладача - про що там думав чи не думав автор. Важливі збіги осягнень інтелектуальної чутливості, а отже і вищих енергій, автора і перекладача - себто предмет Поезії в творі. :)