Ось день минув геть непомітно,
Ось ніч настала... знов і знов,
В свої тенета забирає мене цілком.
Я йду цим містом, мов пустеля;
Приємна і така солодка тиша,
І темрява, безмежна темрява заповнила весь простір,
Від неба до землі, немов хтось на горі
Ввімкнув ліхтар, що світить чорним...
Блукаю лабіринтами міських лісів,
Я потрапляю в інший простір,
Втрачається геть відчуття часу,
Втрачає сенс кудись спішити, кудись летіти, бігти,
Де тебе чекають, або де зовсім непотрібний ти…
Секунди – повної свободи, хвилини – внутрішнього Я,
Із точністю хірурга розкладаю себе на часточки буття,
Барометр емоцій на нулю, удари серця геть байдужі…
А я все йду собі і йду, життя йде поряд… Я існую…