Тож вересень, переді мною сад,
далекий грім...а втім...Не так уже й далекий…
Захоплений від спалахів і світла
Я не замітив град і гуркіту не чув у вікнах.
Траплялося таке й у нас…
На небі сходились мов хмари
І опинялися на різних полюсах,
Здавалося б кому це треба?..
треба....
Без цього грому й вересневий сад не сад…

Напливала тінь... Догорав камін...
Через призму серця, гралась ти і він.
Подих теплий, ніжний, спогади, вино,
Час здавався вічним, все в одне кіно.
Як чудово знати, він живе тобі.
Ти лягаєш спати,засина й камін...