Як страшно, холодно і мертво
В моїй спустошеній хатині
Як лячно, сумно і буденно
Проходить день насамоті.
Мов самовбивця, вічна жертва
Малюю сад у домовині
Пече тривога, біль нестерпний
І я тону у темноті.
А раптом десь колись у світі
Мене побачиш, ніби вперше?
А що, коли це просто сумнів,
Але не зрада, не нудьга?
Та мерзнуть перші чисті квіти,
Любов байдужістю обдерши
Самотність нищить інші душі
По ранах люто сновига...
Тебе нема...А люди мріють,
Зірки у неба позичають
Тебе нема...В очах у вітру
Нема ні злих, ні добрих слів.
Я задихаюся без тебе -
З тобою я себе втрачаю.
Тебе нема... А весни квітнуть
На цій спустошеній землі.