Оля Лахоцька
|
як світ вставав
з вогню, трави і чарів,
згубила, утікаючи, Остара
краплинку крові
на землі –
мене.
|
деякі старі мої вірші ще зберігаються тут:
http://www.poetryclub.com.ua/author.php?id=10512
Можливо
Дорога крутить чорно-білу корбу,
ідеш по світу непомітним гостем.
– А що ти забереш собі у торбу?
– Можливо, досвід, брате, тільки досвід.
Штурмує душу вічне передгроззя
із пам'яті покинутого саду.
– А що ти загубив на тій дорозі?
– Можливо, радість, брате, тільки радість.
Погасле небо опускає віти,
як руки, над безоднею простерті.
– А що тобі у темряві присвітить?
– Можливо, серце, брате, тільки серце.