рипить повітря від морозу,
зайчатко тулиться до ніг
а місяць в теплому барлозі
тачає хмари на пиріг

ковтком саке зігрівши подих,
зоря паде тобі до рук
а ти, засніжене в дорозі,
із губ добути хочеш звук

сова, уздрівши щось пророче,
поїла з ляку всі слова
вовчиця дихає у очі -
сестра прадавня лісова

а ніч підморгує щомиті
і тягне в танці все хутчіш
туди, де душ 12 варять
4-градусний куліш

.

кришилась ніч в імлі бездонній,
палав морозяний міраж
а дуб все марив у безсонні
і бубонів свій отченаш

Так глибоко, так ніжно
проникнути зумів
у казку снів,
у тишу слів.

Так легко і незвично
спадала ніч.
прозора ніч.
із моїх пліч.

Здригався уві сні
чутливий рух
голодних рук.
невпинний рух.

Тремтіла ніч
твоїм теплом.
голодним сном.
гарячим сном.

Єдиний скрик
пітьму розсік.
нестримну ніч.
далеку ніч.

Щоб ти почув,
мене відчув.
Щоб ти прийшов,
мене знайшов.

щоб не просив
і не молив
мене зігрів
мене втопив
мене споїв
мене украв

і на руках
мене у снах
на 100 вітрах
у небо - птах.

тепло - теплу
рука - руці
вогонь - вогню
тобі - одна

ота
ом!
А!
од-
на
лиш
я
твоя
на
вік
і
ти
лиш
мій
твоя
по
вік
твоя
лише
до-
щем
до
рук
до
губ
до
ті
ла
тво
го
я
на
вік

теплу -
тепло
вогню -
води
ходім!
ходи!
і ти
іди

я та, що є
що є тобі
тобі як тінь
як тінь і сон
і наче сік
тобі навік
солоний мед
і молоко
яка - дурман
яка - туман
візьми мене...
до рук, за стан
без крихти сорому
без німба і без крил
іду одна.
і без фати.
іду у ніч
ходи і ти!

бо я вода
а ти вогонь
бо я - вогонь
а ти - вода
мені тебе
тебе до дна

щоб як вві сні - тоді...
як повесні - в воді...
і ти мене - вогнем...

і ніжний щем - дощем...
і снів - не-снів потік...
до твоїх щік навік...

...так глибоко, так ніжно...

Нам зосталось на двох тільки осінь гостинно зустріти.
Пити небо крізь ґрати холодних, як вітер, гілок.
Щось би з'їсти... – скоринку вчорашню. із жита і літа.
Щось спалити... – щоб трішки - на краплю - зігрітись.
... фотографій альбом з переляку забився в куток.

Сто надій, сто вітрів, сто доріг, сто дарунків, сто звісток –
все розтане-розвіється-зникне-згорить-відцвіте...
І щоразу нас менше – на подих, на квітку, на пісню...
Тільки як це я осені маю повісти?
... а вона все не чує – хустину для мами плете.

(2010)

Занесуть сухолисті вітри у мільйони шпаринок
нотки осені, звістку зими, передчасну печаль.
Стоголосе Ніхто розмете тисячі намистинок
по землі і воді з ненароком подертих кораль.

Заридає цвіркун у опалому сивому листі,
ворожитиме ніч на моїх почорнілих слідах;
павутинку весни тінь чужа розірве ненавмисно.
Заспіває над пагорбом вовк. або змій. або птах.

У дорогу з собою прихоплю у термосі літо,
підпережуся тихим прощанням "вертайся.бувай":
Бігти з вовком. за змієм звиватися. з птахом летіти –
там, де небу й землі (і мені ?) напророчено край.

(2010)