Коли Аврора розпускала квітам цвіт.
А від кохання ночі ще не висох піт.
Мабуть метелики, оті, що в животі.
Залишили тебе на самоті.
Лежала просто неба гола і якась сумна.
Я поряд був, а ти була одна.
Хутчіш яскравого одного завернув.
Літати сонний, зовсім той забув.
Натомість плавати й пірнати забажав.
Він лоскотав тебе даремно, лоскотав…
Чому, закоханий, знемогу не помітив я?
Ти ж просто спала гола і моя.

2010

Вже сонця промені торкнулися землі
Бо тінь відкинули поламані граблі.
Згинають гілки стиглі абрикоси.
Виблискують коштовно чисті роси.
Дівки з просоння заплітають коси.
(У їхніх мріях бізнесмени – не матроси).
Поволі ненька прокидається. Краса!
В роботі, з вечора, нагострена коса.
То президент у полі соняшники косить.
А потім вилами на купу хутко носить.
Посильна допомога, досить обіцянок.
Чарівний нині, загадковий ранок…
Цю гарну казку вам придумав я.
Не спить, вигадує фантазія моя.

2010