Ми божевільні. Так нас називають
в країні, де начинка сірих мас.
За масками терпіння лик ховаємо
Театр абсурду поглинає нас
Через студентів відстоюємо право,
Ховаємось за спинами батьків,
На сцені під аплодисменти й «БРАВО»
Зрікаємося мови наших предків
За чатами ховаємо обличчя,
За посмішками приховуємо страх,
В очах блукає порожнеча
І сигаретний дим кружляє у серцях.
Пусте насіння вимираючих істот…
Що дасть воно новому поколінню?
Глухе, сліпе, німе створіння
Встеляє шлях собі лиш лінню
Нам ще далеко до індиго
століть як мінімум ще два
нам світ говорить : хворі – це все дико
ми хворі – і це правда

Я – квант його натхнення
Я - надія
Ти – квант мого бажання
Ти – мрія
Я – квант його втілення
Я – людина
Ти – квант мого наділення
Ти – дитина
Я – квант його пророцтва
Я- майбуття
Ти - квант мого гріха
Ти - це я
Я - квант, ти – квант, а разом ми - єдине
А те, що ціле ділиться на половину
Якщо забрати цю частинку в мене
Відлунням спалахне у тебе
Тож краще будемо єдино вільним
Щоб люди не казали що ми - божевільні
2010

Залишився цілунок в подарунок
Прощання дало поштовх на любов
Я вибрала свій шлях та твій керунок
Сказав прощай, то не любов на двох

Я думала цілунок крок в майбутнє
Та був зрадливий долі гіркий мат
І здогадатись в чому його сутність
не варто, в грі мат - є мат

Вже не повернеш час гординя порч
Та час і твій і мій пройшов
На зміну смутку прийде воля
Та й вільний птах крило знайшов

Я ще ходитиму стежками
Колись по них ітимеш ти
Ти не звертай, весною все розтане
Свою голубку у життя впусти

Не вибачай, немає що прощати
Ти сам мене в житті попереджав
Казав: якщо не буду я кохати
То крила зломляться і ти це знав

Залишився цілунок в подарунок
І крила виросли, змогла я їх підняти
Та з іншою... Продовжуєш літати...
2010

Без слів, без сліз і без жадання
Розходимось на два шляхи
Пройшло запалене кохання
Нам більше разом не іти.

Ти пам’ятаєш, як горіли
У мене щоки? Твої солодкі уста
На вушка щастя шепотіли…
Тепер вже марно, я не та.

Ти обіцяв мене кохати
Казав : «Без тебе не життя»
Та як, зумів ти розтоптати
Мою любов – безсмертну, як буття

І правду люди кажуть – те, що спалахнуло
Пройде, як сніг на весні
І швидко, швидко так минуло
І стали ми далекі та чужі

А я б хотіла, що би ти був поруч
Та щастя довго не триває
На зміну щастю прийде горе
І плинне все, і все минає

Без слів , без сліз і без жадання
Ми розійшлись на «я» і «ти»
Тільки у тебе є кохання
А в мене квіти самоти.
2002

Мій дикий, Львове, у голубиній зграї
Щовесни ти розквітаєш
Осінь сипить листя на бруківку
А зима стидає щоки дівки
Мій старовинний, Львове, в каві до сніданку
Трамваї будять гостів зранку
Лиш леви сплять, та що їм гуркіт дня
Не побіжать вони вже навмання..
Мій історичний, Львове, що ховаєш в мурах?
І в підземеллях таємничі є фігури
І в стінах храмів, і в будинках
Знайдеться для туриста новинка.
Мій коханий, Львове, слова тут зайві
Ми повертаємось до тебе з наймів
Нас зустрічають вже дорослі діти
Лиш Ти - такий як був, лиш Ти - нас взмозі зрозуміти.
2010

В безшумному мороку зникають сліди...
Повільно опускаючись туманним покровом
Відходиш від мене, кричу я :"Не йди!"
Та голос захрип...не поверну я словом.
А може з промінням розсієш туман?
Обіймеш, як вперше, ласкаво приголубиш,
Ти ж знаєш, що ти для душі- є дурман
До якого звикаєш, якого полюбиш.
Та в попіл щоденний перетворив ти багаття,
Розсіяв його у туманні ти дні,
Розп'яв ти кохання й лишив на розп'ятті
Спотворені наші коханням сліди....
2010р.

Танцюють двоє впарі:дощ й гроза,
Два листя на бруківці, ти і я...
Танцюють двоє, схрестившись у обіймах:
Вогонь й вода, як дені і ніч,
Як ти і я...
Твої уста так близько, дихають у скроні
моя рука в твоїй долоні
Втрачаю голову, як чую спів,
від запаху твоїх духів.
І поруч тебе дощ стає теплішим,
вогонь не обпікає, як колись...
Твої слова... твій перший па...
Цей танець: щастя й мить розлуки
коли відпустиш мої руки...
2010