за похмельный стол звали гусляров:
на,– выпей-заешь, и душу потешь!..
за каменной стеной, сытой и хмельной,
гуляй, славный пир,– пир на весь мир!
– гуляй, да:
да за частоколами извечных слов
седина морозится дремучей сов,
да протяжный и такой простой напев:
в звонкий, переборчастый гусельный запев!

был лют больно люд, стал люд люто рад:
мёд с брагою пьют, да всё невпопад!
коль хмель вдруг не возьмёт угрюмый смерда взгляд,–
в бронях дружина ждёт у княжеских у врат!
– ай, ждёт, да:
вся-то Русь стенами разгорожена,
спит-живёт, как-будто заворожена!
всяк-то рус живёт своею жизнею:
кто гуляет свадьбою, кто – тризною!..

бояры-бобры сегодня добры:
не кнут, не щелчок,– всяк медн пятачок;
на гусельную песнь скривив в ухмылке спесь,
уважат и певцов, зрячих и слепцов.
– у-ва-жат:
вся-то Русь на песнях и замешена!
песнями пути её провешены!
у народа песни самоскладные:
вечные, правдивые да – ладные!..

что смерд нынче зол,– остро вострён кол!
топоры звенят,– с гуслями в лад!
на руках народ князиньку несет,
раздирая всласть самую-та власть!
– гуляй, да:
широко до вопля терпенье холопье:
эхом отозвалось,– голосом сорвалось;
струны всё тянулись, и груди коснулись:
поднимаясь вместе,– зазвучали песней!..

...вся-то Русь на песнях и замешена!
песнями пути её провешены!
у народа песни самоскладные:
вечные, правдивые, да – ладные!..

звоньте звонче, гусли! пойте, люди русски!
погуляем вольно во граде во стольном!
на княжьем похмельи,–
со своим весельем!..


1982

день виставляє удень сіті у сім світі:
і найпрозорі – у неба морі...

коли іде, ті сіті тягне за собою:
волоче,– і небом, і земльою...

і витягає на поверхню світу зорі:
і навечірні, і найпізніші...

і зорі-усмішки осяйнії озорі:
настоює їх небо на земніші...

ніч німо гупа у калатало:
порожнєє бляшанеє відро...

і теплим шляхом соняшним пливе:
оце найбільше у цю мить цабе...

2004

очі на обличчі –
волошки у житі:

із неба черпає
усмішки, і сяє:

зустріч, бодай погляд,
оберне весною:

і святкує настрій
те, що є з собою:

а тягне сміятись
– ніяка причина:

соняшником стрічним,
незнана людина.

2003

...підняті, втішені слова:
слова, настояні на щирості:

таке заходе не із милості,
бо милість броде де сама...

слова ці п’ються до краплини:
до дна,– до повного чуття:

слова якоїсь там людини...
лише закохана вона

2001

милуйся світом білим:
милуйся,– а не чорний!

радуй на уболіле:
і ти на біль спроможний!

іди у люди добрі:
такая є нагода!

бачиш, он світо-обрій:
видная йому врода!

і допускає себе:
а одкрива любові!

це наче серцю крові:
обрію треба тебе!

2000

наче на вроду
насунули хмари:

неясні примари
у ясну погоду...


наче на води,
і неба, наче:

свари, а плачі,
у спокої, згоди...


або на коси
чорні хустини:

темніші днини,
біліші роси...

2002

...я певен, усі люди є рідня;
так само, їхній піт, що поє землю,– рідний;

і все, що у єдине росте небо,– рідне;
стерня усіх доріг,– вона усьому рідна;

і босі душі на отій стерні, теж рідні,–
любові, а не милостині, просять: рідних...


- я так у цьому певен, мої рідні!!!
але переконати вас чи можу

1998

замісені небо з водою...
набряклії хмари дощами...

бери парасолю, підемо з тобою!
усюди, де тільки бували!

під неба прозоре віконце...
і промені теплі, ласкаві...

а ще під гарячі, що саме з-під сонця!
у спомини, нами цікаві!

залиш парасолю, – там сонце...

1983

і нам навіється обом: душа моя...
і ми – укотреє – опинимся у римі!
і ми повернемо із літніх у озимі...
та де з Італії,– ми у пенсійній схимі!
удома наше все...
і тісно поруч і почуття, і ти, і я!
все – тісно – поруч...

2007

днем літнім
стовп світлий
втверд світлопад

а ніч тиха
темно диха
над зорепад

на нові творіння
світлі їм падіння
намоли стремління

чи не переймайся
сам гори здіймайся
як нема терпіння

2006