Калина Барвінко (1972 - 2010)
|
Тетяна Семенчук
|
- Чому Барвінко звешся ти, чому Калина? -
Спитала якось із цікавістю дитина.
- Як відповідь знайти на звичне запитання?
Ох і складне ж ти задала мені завдання.
Це - марево. Це - сон. Це - нереальність.
В краплині сонця, в блиску зір - моя ментальність.
Коли полину я в берізки верховіття,
Враз перетворююсь на листя, на суцвіття, -
В суцвіття барв і пахощів, і прохолоди;
В суцвіття вітру, ранку й весняної вроди.
І розчиняючись в красі всього живого,
Я - вже частиночка великого й малого.
Я поринаю в те, що зветься БОГ, в тім раю
Цвіту калиною й барвінком проростаю.
Сторінку Калини Барвінко (Тетяни Семенчук) представляє Любов Бенедишин.
День прокинувсь, як маля
Квітом рожевим
Світанок із ліжечка
Випурхнув, - ліг на гіллі.
Тулиться, горнеться,
Ласки шукаючи,
Личко умивши в імлі.
Хай ще поніжиться,
Хай ще належиться
В ковдрах соснових лісів,
Поки лунає
Нічим не стривожений
Пташечки радісний спів.
Потім потягнеться,
Солодко мружачись,
Всіх обдарує теплом,
Світ обійме
Золотими долоньками
Й серце наповнить добром.
Роси перлисті
Із трав повизбирує,
В хмарку пухкеньку зіб'є.
Випряде вправно
У срібнії ниточки, -
Й дощик дрібненький піде.