Проблеми існують для того,
Щоб гордо ступати у путь..
Та не знаєм від чого
ЛЮБОВ ми спроможні забуть!!

Шалена енергія серця
Дарує нестримності ніч..
Душа, лиш, розбита на скельця,
Нагадує склеєну річ..

Із воску, що свічка прогнала
Будуєм картину живу..
Я Смерті у карти програла,
Та Локі сплатив данину..

Вже Янголи з Неба злітають,
Аби поселитись «внизу»,
А люди, як діти, благають
Вернути їм вічну красу..

У склепі, що скований ніччю,
Бокал із стражданням нас жде..
Та ми попрощались із річчю,
Що розбита на скельця уже..

О, Смерть, прийди в ту мить,
Коли в мені застигне кров!
Як пух вже з неба не летить
І серце хоче жити… знов!!

Втамуй ту біль, образу, сум,
Що я зазнала за життя.
Убий в мені 100 тисяч дум,
Про суть і сенс всього буття..

Як не просила б я життя – убий…
Убий бажання його мати!
Як треба – серце теж розбий,
Воно не має за мене страждати.

Руки зв*яжи канатом із терну,
В тенета людські я вскочИла давно..
Ждуть муки мене, ви звете їх “infernal”,
Життя застаріло, ослабло воно..

Та, Смерть, ти побачивши це – не лякайся!
Не слухай безумних стривожених слів!
Прихилися до мене й скажи тихо «Покайся!
В забутті ти побачиш «8» жовтих полів…

Жовті лілії скрізь, вони вкриють дорогу
До Пекла чи Раю – ти сама обереш!
Та залиш мені зараз навіки тривогу,
Щасливі дні свої ніколи не вернеш!»

Скажи, щоб я була смілива й непокірна,
Та погляд непроглядний покинула вікам!
Щоб Ангелам була і Там, і Там я вірна,
Щоб не молилась «ідолу», не вірила богам..

Ти прийди з Неба, як тільки Ніч зійде,
Й більш не пізнаю хвилювання я,
Не хочу пощади коли ЧАС прийде,
Велика і могутня, пекельна Матінко моя!..

Коли на небі вже поснули всі
Маленький Ангел, з синіми крильми
Пустив на Землю три небесні промінці
Спустився з Раю, згубився між людьми..

Хотіло те, дурненьке ще, створіння
Побути, хоч годинку, хлопчаком
Але ж Земля – не райські володіння
І тут наш Ангелок стикнувся з Злом

Забув він заховати свої крила..
І білу рясу зняти він забув..
Забув і те, чого душа хотіла..
Забув, давно, що ангелом він був..

Година стала вічністю для нього..
Не зміг знайти зворотної путі..
Зненавидів небесний хлопчик, світа цього..
І став людиною..і злився він з людьми..

Щоосені він плаче з небесами
Просить прощення – та його уже не чуть..
Його молитва точиться віками
І сльози по лиці прекрасному течуть..

І гасне він, як тільки-но прийде весна..
Голос стихає, і очі стомлено блукають, не блищать..
Дитину Неба молитва щиросердна поїда,
Та, попри все, він вчить людей прощать!..

Муркоче кицька в темноті
Вона сховала скарб глибоко
Хоч важко дихати мені,
Вона веде себе жорстоко..
В кігтях стискає моє серце,
У шерсть ховає дух свій злий,
Нишком поглядує у скельце..
Я знаю!! Тут отвіт простий..
Та погляд мій вона чарує..
Тримає всю мене в страху..
Мить насолоди лиш дарує..
Ламає ненависть крихку..
.. я думала, вона погана!!
Бо залиша мене одну..
Та її доля невблаганна –
І киця відійшла в Пітьму..

Я чую голос..може шум??
Абсурдна ненависть до світу..
Несу я ношу творчих дум
Та зошит глянцевого гніту..

В вікні летять дерев серця,
А розірвеш їх – будуть крила*
Душа ж чекає вже кінця –
Бо Доля її геть не гріла..

Кінцева станція метро
Збиває очі з пантелику..
Хтось мріє про злоте руно,
Й мечі із крові точить лихом..

Надія випита до дна..
Келих з ненавистю розбито..
На дереві висить петля..
Мою могилу мохом вкрито..

Та свічка десь горить в Пітьмі,
Не зрушить її погляд дикий..
Я чесно зізнаюсь Тобі –
ТИ СКАРБ МОГО ЖИТТЯ ВЕЛИКИЙ!!..




2010