Осиротіли вулиці вечірні,
Дощами Львів кривляється на зло
Самотнім левам* треба неодмінно
Хоча б на мить зігрітися теплом

Старий трамвай дзвінком ламає тишу,
На площі Ринок гаснуть ліхтарі
Весняний вітер вітками колише,
Холодні краплі губляться між брів

В кав’ярнях пахне кавою і димом,
Напівпустим здається «Вернісаж»,
В полон до себе манить невловимий
Архітектурний міста антураж

левам* - тут в значенні жителям міста Львова, львів'янам.

Спини мене, ну спробуй, зупини!
Отям, збуди, покинь і повертайся.
Та зайвий раз лише не відрікайся,
Своїм теплом доповнювати сни

Облиш думки, розлуку відтягни,
Дозволь себе щоранку обіймати
Бо тільки в тому, люба, винуватий,
Що не схотів чекати до весни

Квиток на поїзд знову розірви,
Рішуче з карт повитирай кордони.
Кохати нам ніхто не заборонить,
Кохання з нами вже давно «на Ви»

Пора би мріям вийти з-за спини,
Така любов буває раз в ніколи!
Таку любов Всевишній нам дозволить,
Спини мене, як зможеш, зупини…

Хто вірить в буденне ніколи не стане щасливим,
у вічності радість, а весь песимізм в голові.
Закоханим важче, їх світ був і буде чутливим,
заради кохання готовий на муки нові.

Хто вірить у чудо вразливим ніколи не стане,
філософу - правду, романтику ж мрію давай!
Закоханим краще, бо щирість зализує рани…
Хіба ж не для цього всім смертним придумали рай?

Хто вірить в покуту, той – слабший? О ні! Він – блаженний…
Бо знати – це сила, а впевненість спокій дає
Закохані, - нащо, ви губите час свій мізерний:
на ревність, образи, на поділ «твоє чи моє»?

Хто вірить у святість до того всміхаються люди,
поразка не в смерті, страшніше піти в забуття.
Закохані, дужче серцями єднайтесь усюди,
забудьте про гордість, в коханні немає «два я»

І слова вже не ті, часом зношені мрії
І вогні від очей світять там, вдалині
На чужій висоті чорним вороном вії
І уста, що колись, віддавались мені

Поневолі стаю все черствішим душею
А раніше, раніше тремтів у руках
Моїх снів оберіг проліта над землею
Спогад вперто кружляє у мОїх думках…

І слова вже не ті, в них не чути надії
Відсіяли мені твої очі ясні
Наче ворони, вдаль, понеслись твої вії
Залишились світити лиш сірі вогні...