Світить місяць, світить красний,
Світить ясная зоря
І кружляють вони в танці
Два закохані серця.

Місяць каже: "Я кохаю!",
Зірка очі опуска,
А це значить :"Теж кохаю...
Буду я навік твоя".

Усі зорі закружляли,
Пару радо привітали.
Зірка й місяць усміхаються
Й ніжно, ніжно обнімаються.

Серце від кохання ніжного палає,
що воно взаємне серце добре знає,
милого вічні,чарівні слова,
чує кохана кожного дня.

Погляд коханого чарує,
й стільки радості дарує,
погляд цей привітний
і такий тендітний.

Кохання милого-криниця,
що повна чистої водиці,
з якої хочеться ...
обом напиться...!

Місяцю юний,ти муза моя,
Мене полонила врода Твоя,
Проміння Твоє ллється наче з раю,
О,красний місяцю,Тебе я так кохаю.

Місяцю ясний,я зірка твоя!
Давай закружляєм в танку,Ти і я,
Я Тебе буду леліять й кохати,
Ти ж мене будеш завжди окриляти!

Іду до тебе любий,мій коханий,
Щоб знов пізнати присмак раю,
Щоб знов пізнати пристрасті кохання,
Воно - одвічне,з вечора до рання!

Як ніжно голубиш і пестиш мене,
Любий..навіки кохаю тебе...
Наші серця в коханні єднаються
Вогонь почуттів розгоряється....

Кохаю...І відчуваю присмак раю..

Перше опале листя,
Під ногами шелестить,
Під сонячним промінням,
Як золото блистить.

Лежить те листя й згадує,
Про той прекрасний час,
Коли на гілочці гойдалось
І радувало нас.

А подих ніжний вітерця,
Його підіймає,
І воно в танку осіннім,
Весело кружляє.

Ми з милим у Карпатах,
для нас це справжнє свято!
Густі ліси довкола
сплелись в чарівне коло.

Стежина швидко йде,
в глибини лісу нас веде.
А ось ясна поляна -
вона так гарно вбрана.
Довкруг пташки співають,
нас двох вони вітають.

А ми удвох, а ми удвох
у чарівних Карпатах.
А ми удвох, а ми удвох -
яке казкове свято!

Листопад, листопад не барися,
На конику вороному примчися,
Листочки з дерев забери
І кольоровий килим сплети!

Килим багряний,
Килим духмяний,
Килим чарівний,
Подиву гідний.

В задумі стоять безлисті дерева,
Їм колискову співати вже треба,
Вітри їм шлють палкі привіти,
Гойдають їхні голі віти...

Вітри їм радо пісні співають,
Дерева солодко дрімають...
бачать вони чарівнії сни,
що сповіщають прихід весни.

Сниться деревам,як весна
листям зеленим віти вкрива...

Пізня осінь,гарна днина
І на небі ні хмарини,
сонце світить,трішки гріє,
на душі усім світліє.

Здавалось,що осінь пішла,
й назад їй дороги нема.
Вона сховалася напевно,
щоб вийти з засідки таємно...

Казковий нам робить сюрприз,
виконує кожний каприз.

Осінь від нас вже йде,
Щедрі дари свої шле,
Останні листки зриває вітер,
Дарує нам чарівні квіти,
Танцює осінь прощальний вальс,
бо це для неї останній шанс.
З-за обрію визирає зима,
Поспішає до нас крадькома...

Осінь-красуня знімає корону,
Сумно встає з свого пишного трону,
Посилає нам в дарунок
Свій останній поцілунок.
Огляда усе довкола,
І співа чарівне соло,
Золотії коси розпліта,
Решту золота скида,
І за обрієм зника....

Легенький вітерець,
летить навпростець,
цілує нам вуста,
моргає неспроста.

Так ніжно обнімає,
і швидко утікає,
він молодий юнак,
танцює легко в такт.

Він з айстрами фліртує
і у саду пустує,
він яблука зриває,
грушки униз кидає.

Ось трішки утомився,
водиченьки напився,
й помчався знов собі,
у далі голубі....

Come to me my dear,
You'll be welcome here,
My feelings are sincere,
I know that you are near.

I'm looking at the moon
You'll visit me soon.
Sooner or later you'll be mine
The sun for us will shine and shine.

Time passed and we met at last.
When the first stars appeared in the sky
You kissed me gently for the first time.
Your kiss was so sweet and tender
I will keep it and always remember.

Знову дощ барабанить свої сумні рими.
А я до Верони серцем гарячим лину.
Міста закоханих Ромео і Джульєтти.
З родин запеклих ворогів,
Монтеккі й Капулетті.

О великий Шекспіре,
люблю безмежно твою ліру.
Ти описав вічне і сумне,
котре за душу всіх бере.

Літо... У казково-чарівній Вероні
стояла я на Джульєтти балконі.
Які суворі були заборони!
Та любов не знала кордонів.

Була це палка і нестримна любов,
але пролилася невинная кров.
Гірко сумували коханих батьки,
але повернути дітей не могли.

Гарний теплий ранок,
прийшов до мене на сніданок.
Цей привабливий юнак
привітався ніжно так.
Зробив низький поклін,
швиденько сів за стіл.
Щиро я йому зраділа,
кави львівської зробила.
Посміхнувся він до мене,
ніжно пригорнув до себе,
й несподівано признався,
що у мене закохався.
Мені так тепло стало,
його всім серцем покохала.

О Стародавній Львове!
Моя безмежная любове!
Леви вірно службу несуть,
Красу і древність твою бережуть.

На центральній площі Ринок
Годинник відбиває рими,
Але над тобою не владний час
І ти, як парубок, всміхаєшся до нас.

Під проспектом Свободи
Полтва несе свої води,
Величний Оперний театр
Підносить гілку пальмову до хмар.

Як у Середнії віки
Карети роз'їжджають навкруги,
Знайомий чути звук копит -
У нас до цього кожен звик.

Твоя духмяна кава
Звабить кожного кавомана,
Такий чудовий її аромат,
Що вип'єш кілька горняток підряд.

Бачить твій ніжний світанок,
Тільки Високий Замок -
Тут ти, Львове, у моїй долоні,
Тут ти, Львове, в чарівнім полоні.

О Древній Львове!
Захоплююсь тобою знову й знову.
Своє серце тобі дарую,
Все більше тебе люблю я!